Поняття природокористування, його соціально-економічна сутність

Людина, як добре відомо із стародавніх часів, всіляко користується природним середовищем, одночасно проживаючи в ньому. Потреби життєдіяльності людини можна виділити такі, як:

– потреба у воді, повітрі, їжі, предметах, які необхідні для забезпечення життєдіяльності;

– потреба у предметах для ведення промислового виробництва;

– потреба скиду відходів, як побутових, так і промислових, у навколишнє природне середовище, де вони утилізуються природним шляхом.

Природокористування – це матеріалізований бік, сутність життя та діяльності суспільства. Доцільно виділити наступні сфери суспільного природокористування:

– сільськогосподарське виробництво;

– лісове господарство;

– промисловість;

– енергетика;

– урбанізація.

Природокористування техногенного типу, тобто сучасне, характеризується значним використанням ресурсів та забрудненням природного середовища, а саме: викидами до атмосферного повітря, скидами у водні ресурси, забрудненням ґрунтів та підземних надр. Важливим чинником екологобезпечності будь-якого виробництва є рівень використання мало- та майже безвідходних технологій. При цьому темпи зростання енерго- та матеріаломісткості суспільного виробництва за сучасних умов значно випереджають темпи збільшення чисельності населення, що викликає виправдане занепокоєння у вчених та фахівців.

Забезпечення зростаючих потреб матеріального виробництва зумовлює потреба у розширенні матеріально-сировинної бази. Потрібно залучати до виробничого процесу нові запаси корисних копалин і родовищ на великих глибинах у складних гірничо-геологічних умовах, а також у прибережному шельфі морів та океанів.

Раціональне природокористування – це економне, бережливе спрямування суспільних заходів, які призначені для планомірного збереження та розширеного відтворення природно-ресурсного потенціалу, поліпшення виробничих умов родючості ґрунтів, продуктивності водних ресурсів, лісу, атмосферного повітря, інших природних факторів та чинників виробництва.

В економіці довкілля виділяють наступні аспекти:

– екологічний;

– техніко-економічний;

– соціально-політичний.

Проведені дослідження наявних підходів до дефініції поняття «природокористування» та його основних форм і проявів дали підстави для висновку про поверхневість розуміння окремих сутнісних характеристик, спрощеність структуризації деяких складових та дуалістичний характер пояснення різних аспектів. На нашу думку, природокористування являє собою діяльність, пов'язану з використанням природно-ресурсного потенціалу та охороною навколишнього природного середовища. Природно-ресурсний потенціал та збереження довкілля є рівнозначними складовими сфери природокористування. Це має бути відправним пунктом як у теорії та методології природокористування, так і при проектуванні регуляторних заходів, спрямованих на примноження природно-ресурсних благ.

Проблеми раціонального використання та охорони природних ресурсів набули значної ваги в нашій країні. Це зумовлено передусім тим, що протягом багатьох десятиліть у господарське життя країни було залучено значний потенціал, все більше природних ресурсів (землі, води, лісу) потрапляло до виробничого обігу. Інакше кажучи, панував екстенсивний характер використання природних ресурсів, який призвів до суттєвих негативних наслідків, пов'язаних із використанням, деградацією та забрудненням земель і водних джерел, не завжди обгрунтованою вирубкою лісів, нераціональним використанням мінерально-сировинних ресурсів.