Основні підходи до економічної оцінки природних ресурсів

Багато видів природних ресурсів є не лише предметами праці, але і її результатом. До того ж як предмет праці одні й ті самі ресурси мають багато корисних властивостей, а ефект від їхнього використання різний. Тому й існує потреба в економічній оцінці природних ресурсів. Оцінка повинна відображати не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значення природних ресурсів для народного господарства. В умовах товарно-грошових відносин економічна оцінка природних ресурсів (ЕОПР) набуває вартісної форми.

Науковий доробок у цьому напрямку належить С. Струмиліну, Т. Хачатурову, О. Царенку, М. Хвесику, М. Лук'янчикову, І. Потравному, Є. Мішеніну, Л. Горбач, Н. Збагерській, а також вченим Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України й Одеського державного економічного університету [3-18].

Правильно виконана економічна оцінка природних ресурсів забезпечує:

1) однакові економічні (госпрозрахункові) можливості для суб'єктів господарювання, які функціонують в різних умовах;

2) створення ефективного матеріального стимулу до раціонального природокористування. Поряд із грошовою оцінкою суспільство може розрахувати, які витрати праці потрібно понести для придбання чи одержання тих чи інших елементів природного середовища.

Серед наявних підходів до визначення економічної цінності природних ресурсів і природних послуг, які дозволяють отримати конкретну оцінку, можна виділити наступні, що базуються на:

– витратному підході;

– ренті;

– ринковій оцінці;

– альтернативній вартості;

– загальній економічній цінності (вартості).

Не усі ці підходи добре розроблені, у них є суперечливі моменти, проте на їх основі можна хоча б у найпершому наближенні оцінити економічну цінність природи. Слід також відзначити, що перераховані підходи не є " чистими", вони багато в чому перетинаються. Важливою якістю ринку є його можливості забезпечити найкраще використання різних ресурсів завдяки ціновим сигналам про їх дефіцитність.

Початковим в економічній оцінці природних ресурсів був витратний підхід. Деякими економістами було розроблено вартісну концепцію. Її прибічники за основу розрахунку беруть прямі витрати суспільства, що створили можливість використання того чи іншого виду природного ресурсу.

Витратний підхід широко використовується для оцінки вартості відтворення, або відновлення природного блага при його втраті або деградації. У цьому випадку розраховуються компенсуючі потенційні витрати, необхідні на заміщення втраченого або пошкодженого ресурсу ідентичним у цьому або альтернативному місці.

Наприклад, якщо в результаті видобутку корисних копалин вилучається або руйнується родючий грунтовий шар, мінімальною економічною оцінкою грунту, що втрачається або деградує, будуть витрати на відновлення родючості цієї ділянки (рекультивація) або підвищення родючості іншої ділянки для компенсації втрати першої ділянки. При витратних підходах під час аналізу проектів/програм часто використовується поняття тіньового проекту.

Даний варіант підходу компенсуючих витрат досліджує потенційні витрати на заміщення втраченого або пошкодженого ресурсу ідентичним в альтернативному місці. Тіньовий проект, таким чином, фізично відшкодовує втрату природних ресурсів.

Незважаючи на відносну простоту і можливість широкого використання витратного підходу, він містить у собі принципове протиріччя: чим краще за якістю природний ресурс, тим меншу оцінку відповідно до витратної концепції він отримає. Так, краща у світі земля – чорнозем, вимагає менше витрат на підготовку і використання в сільському господарстві, ніж аналогічна за розміром ділянка, що знаходиться на півночі і що вимагає додаткового планування розчищення від кущів та каменів. Витратна концепція економічної оцінки природних ресурсів поступово витісняється концепціями, автори яких прагнуть урахувати в той чи інший спосіб якість природних ресурсів, що оцінюються.

Економічна оцінка природних ресурсів, що базується на ренті, є питанням, що досить добре опрацьоване в теорії економіки природокористування.

Для рентного підходу важливий передусім факт лімітування і унікальності ресурсів. Економічна рента часто визначається як ціна, або орендна плата, яка сплачується за користування природними ресурсами, запаси яких є обмеженими. Особливо широко рентний підхід використовується при оцінці земельних ресурсів, корисних копалин. Принципова формула ціни землі як природного ресурсу в даному випадку є такою:

, (2.1)

де P – ціна землі;

R — величина річної ренти;

r — коефіцієнт (дисконтування, капіталізації).

У приведеній формулі (2.1) ціна землі є " капіталізованою" земельною рентою. Передбачається, що рента R виходить упродовж невизначено тривалого терміну. Коефіцієнт r береться менше одиниці, і його величина часто корелюється з банківським (позиковим) відсотком [7].

Велике значення надається економічній оцінці ресурсів рентним методом. У практичній діяльності досить складно вирахувати кожну з перелічених форм диференціальної ренти. Тому в загальних випадках застосовується така формула:

R= pq – (1 - b)K, (2.2)

де R — рента, яку одержують з одиниці площі, грн/га;

р — ціна одержаної продукції, грн/од.;

q — натуральна віддача одиниці площі, од./га;

b — середня норма прибутку;

K — рівень вкладених капітальних ресурсів в одиницю площі, грн/га.

Незалежно від суспільних відносин диференціальний ефект представляється як перевищення прибутку над його суспільно-нормальним рівнем. При цьому слід зазначити: якщо продукція реалізована, то диференціальна рента з'являється і на гірших за якістю земельних ділянках.

Отримання рентних доходів є визначальним у намаганні підприємницьких структур, які володіють значним організаційним та технологічним потенціалом, спрямовувати свої ресурси у природно-ресурсний сектор господарського комплексу, адже створення природного ресурсу не є об'єктом витрат конкретного природо користувача, а є продуктом дії природного та часового чинника. Вклавши свої ресурси у цю сферу господарських відносин, підприємець отримує перевагу над тим підприємцем, що вкладає інвестиції у сферу, де природа доходів не має рентної основи.

Різниця чистого доходу, зумовлена, за інших однакових умов (механізація, організація виробництва), різницею природних умов або якістю природного ресурсу, називається диференціальною рентою І. Різниця чистого доходу, зумовлена різницею рівнів інтенсивності господарювання та ефективності використання капітальних вкладень, є диференціальною рентою 2 [1].

Ri = (P - Z_і)q_і, (2.3)

де Ri — диференціальна рента, що приноситься i-тим природним ресурсом;

Р — ціна одиниці продукції;

Z_і — індивідуальні витрати з експлуатації i-того природного ресурсу;

q_і — обсяг виробництва продукції з i-того продукту.

У зв'язку з тим, що умови формування й недоліки витратної та результатної теорії аналогічні, можна представити алгоритм розрахунку економічної оцінки природних ресурсів в узагальненому вигляді:

, (2.4)

де О – економічна оцінка природних ресурсів;

Z – витрати на освоєння та експлуатацію природного ресурсу, грн;

Q – обсяг природного ресурсу, од., кг, га та ін. [1].

Ринкова оцінка нафти, газу, лісу та інших природних ресурсів, її зміни дозволяють регулювати ефективність їх використання. Проте деградація ресурсів довкілля, їх виснаження, надмірне забруднення свідчать про збої в ринковому механізмі. Ціни, що складаються на " природних" ринках, часто дають недостовірну картину цінності природних благ, не відбивають реальні суспільні витрати і вигоди використання природних ресурсів. У результаті складається неадекватна оцінка дефіцитності ресурсів, величин попиту і пропозиції, що дає занижені стимули для ефективного використання природних ресурсів і збереження ресурсів довкілля. Багато в чому це пов'язано із згаданим неврахуванням у ціні екстернальних витрат, що її спотворює і робить заниженою з точки зору дійсних суспільних витрат.

Концепція альтернативної вартості, або втраченої вигоди, є однією із фундаментальних в економічній теорії. Альтернативна вартість – це потенційна віддача від кращого з усіх тих варіантів використання цього ресурсу, або блага, які були принципово можливі, але залишилися невикористаними. В економіці природокористування ці вартості дозволяють оцінити природний об'єкт або ресурс, що має занижену або взагалі не має ринкової ціни, через упущені доходи і вигоди, які можна було б отримати при використанні цього об'єкту або ресурсу з іншою метою. Наприклад, альтернативні вартості природних територій, що охороняються, є вигоди, які втрачають індивідууми або суспільство через консервацію даних територій.

Вищеназвані витрати включають неотримання продукції від територій (тварини, види рослин, деревина), що охороняються. Альтернативні вартості також включають вигоди, які могли б бути отримані від альтернативного використання (розвиток сільського господарства, інтенсивне лісове господарство та ін.).

Перспективною з точки зору комплексності підходу до оцінки природних ресурсів і їх обліку не лише її прямих ресурсних функцій, але і асиміляційних функцій, природних послуг, є концепція загальної економічної цінності (вартості) (ЗЕЦ). Величина ОЕЦ є сумою двох агрегованих показників: вартості використання (споживної вартості) і вартості невикористання (формула (2.5)) [7].

TEV = UV + NV, (2.5)

де TEV — загальна економічна цінність (вартість);

UV — вартість використання;

NV — вартість невикористання.

У свою чергу вартість використання є сумою трьох складових:

UV = DV + IV + OV, (2.6)

де DV — пряма вартість використання;

IV — непряма вартість використання;

OV — вартість відкладеної альтернативи (потенціальна цінність).

Показник вартості невикористання відбиває соціальні аспекти значущості природи для суспільства. Він часто визначається тільки величиною вартості існування (EV). Іноді у вартість невикористання включається також вартість спадкоємства.

Таким чином, у теорії величина загальної економічної цінності визначається як сума чотирьох доданків (з урахуванням формул (2.5) і (2.6))[7]:

TEV = DV + IV + OV + EV. (2.7)

Ще складнішим для розрахунків є показник вартості відкладеної альтернативи. Він пов'язаний із консервацією біологічного ресурсу для можливого використання в майбутньому, тобто йдеться про потенційне використання.

Вартість невикористання базується на так званій вартості існування, яка є спробою економічно оцінити досить тонкі етичні і естетичні аспекти: цінність природи самої по собі, естетична цінність природи для людини, обов’язок щодо збереження природи перед майбутніми поколіннями, цінність екологічної спадщини.

Широко застосовуються методи анкетування й опитувань. Наприклад, метод суб'єктивної оцінки вартості. Даний підхід зазвичай використовується, коли немає нормальних ринків. Метод суб'єктивної оцінки вартості базується на визначенні ринкових цін шляхом з'ясування в індивідуумів явної оцінки екологічного набору. Вищеперелічені підходи до визначення вартості невикористання або вартості існування, звичайно, мають багато вразливих місць, вони досить умовні. Проте нині економічний, соціологічний, статистичний апарат застосування цих методів швидко розвивається.

При економічній оцінці природних ресурсів важливо забезпечити комплексний підхід – враху­вати роль природних ресурсів у соціально-економічному розвит­ку суспільства, їх властивості, відмінну якість, умови відтворення й охорони, вартість їх видобутку та використання, зовнішні ефек­ти та інші макро- і мікроекономічні показники щодо їхнього ви­користання. Слід враховувати також місце та значення ресурсів у загальному природному комплексі, вплив на них антропогенної діяльності та вартість природоохоронних заходів.

Однак для визначення значущості ресурсу найбільшого поширення набула оцінка на основі приведених витрат, що розраховуються за формулою:

Zi = Ci + E _н Кі, (2.8)

де Сі — поточні витрати з освоєння та експлуатації природного об'єкту, грн;

Кі – капітальні вкладення з освоєння та експлуатації природного об'єкта;

Е_н – галузевий нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Різновидом оцінки приведених витрат, що використовується у розрахунках, є формула [1]:

Zi = Ci + E _н Кі + Т, (2.9)

де Т — транспортні витрати (транспортна оцінка району), грн.

Для забезпечення порівнянності економічних оцінок значного поширення набув показник замикаючих витрат. Замикаючим є гранично допустимий рівень витрат на продукцію, що отримується при експлуатації природного ресурсу у певний період часу.

Отже, за замикаючі витрати беруться наведені витрати по регіону, на якому замикається задоволення планової (прогнозної) потреби. У деяких випадках допускається коректування на районні замикаючі транспортні витрати.