Природні ресурси як фактор соціально-економічного розвитку

До 80-х років ХХ сторіччя традиційним підходом до класифікації природних факторів був їхній поділ на природні ресурси і природні умови.

Основною особливістю розвитку продуктивних сил на сучасному етапі є поступове стирання границі між природними ресурсами і природними умовами. Так, зростають масштаби традиційного використання природних факторів як ресурсів, унаслідок чого фактор, що раніше відносився до природних умов, перетворюється на природний ресурс. Крім того, значно зростає кількість функцій, що може виконувати той самий природний фактор як природний ресурс. Це добре просліджується на прикладі найважливішого елемента природного середовища – атмосфери.

Природний фактор – будь-який предмет чи явище, що діють поза людиною і без її участі чи пов'язані з біологічною сутністю людини; безпосередня дія природного середовища, у визначених границях може змінюватися, але цілком не знімається дією соціальних факторів, включаючи техногенний вплив [23].

Соціальний фактор – предмет чи явище, що є результатом функціонування людського суспільства.

Інтегральну кількісну оцінку різних факторів навколишнього природнього середовища найбільше часто пов'язують із поняттям рівня життя.

Головною особливістю природних ресурсів з економічної точки зору є можливість їхнього використання у виробничому процесі та обмеженість (фізичні запаси наявних ресурсів) або обмеження, що пов'язані з рівнем сучасного науково-технологічного розвитку.

Класифікація природних ресурсів можлива також за такими ознаками: місце, займане в біосфері Землі; обмеженість і здатність до відновлення; можливість заміни при використанні; одно- або багаторазовість споживання; видовий, структурний і якісний склад, існуюча і потенційно можлива мета використання.

Класифікація за генетичною ознакою ресурсу базується на поділі ресурсів за місцем їхнього розташування та джерелом формування. Зручно здійснювати поділ ресурсів за сферами географічної оболонки (включаючи найближчий космос).

Ресурси літосфери – це мінеральні ресурси, земельні ресурси, тепло Землі (що передається через літосферу). Це найбільш різноманітні мінеральні ресурси [1].

Земельні ресурси виступають як земельна територія для розвитку і розміщення продуктивних сил суспільства. В іншому випадку кажуть ще про земельно-грунтові ресурси. Весь земельний фонд (без Антарктиди) становить 13 млрд. га. Непродуктивні землі (льодовики, яруги, пустелі) становлять 15% фонду. З решти земельного фонду 34% припадає на сільськогосподарські угіддя, у тому числі рілля — 11%, луки та пасовища — 23%. Земельний фонд України складає 60 млн. га, з них у сільськогосподарському обігу перебуває 79% земель, що означає високе господарське освоєння території.

Ресурси біосфери представлені природною рослинністю, дикими (промисловими) тваринами, рибами, молюсками та ін. Крім них, жива речовина біосфери складається також із сільськогосподарських рослин, худоби, птиці. Людина й деякі істоти, що не використовуються у господарстві (більша частина видів комах тощо), не належать до природних ресурсів.

Рис. 2.1 Формування груп природнихресурсів

Ресурсиpекреаційні в широкому розумінні цього поняття включають у себе також і умови: сонячне випромінювання, кліматичний режим, повітря, ландшафти. До власне ресурсів належать мінеральні й термальні води, лікувальні грязі, води морів, річок та озер, території пляжів, курортів, туристичних баз, спортивно-мисливські угіддя.

Ресурси територіальні включають землі несільськогосподарського призначення, які можуть бути використані для будівництва доріг, під забудову житлових та виробничих об'єктів. Сюди ж належить і водна поверхня, що використовується як транспортний засіб (акваторія). Хоча економіка природокористування розглядає іх як природні умови.

Очевидно, що схема класифікації ресурсів за економічним призначенням має дещо умовний характер. Так, водні, земельні та деякі інші ресурси використовуються в різних галузях національної економіки, їх не можна віднести до якої-небудь однієї групи. Проте така класифікація необхідна з точки зору господарського використання.

Також виділяють ресурсне значення при­родного середовища не за окремими його компонентами, а у комплексі. Наприклад, асиміляційний потенціал території, тобто здатність поглинати і без помітних негативних наслідків утилізувати певну кількість забруднюючих речовин за певний проміжок часу. З позиції можливості використання ресурси поділяють на реальні та потенційні.

Ресурси реальні – це такі, які використовуються у виробництві на певному рівні розвитку продуктивних сил суспільства.

Потенційні – це ресурси, що хоч і потрібні суспільству, але не можуть бути залучені з якихось причин. Наприклад, ресурси прісної води у льодовиках Антарктики, ліси у високогірних районах. Потенційні ресурси можуть переходити в реаль­ні (так, морська вода після опріснювання може використовува­тися для задоволення побутових потреб, наприклад на підвод­них човнах).

Україна має високий рівень концентрації промислового ви­робництва та сільського господарства. Внаслідок інтенсивного використання природних ресурсів протягом десятиріч вона перетворилася на од­ну знебезпечних в екологічному плані країн. Територія України має унікальний комплекс фізико-гео­графічних, ландшафтних, гідрологічних, структурно-геологічних та інших параметрів, що й сприяло формуванню значної кількості видів і обсягів природних ресурсів. Найбільш цінними серед природних ресурсів, за оцінками Ради з вивчення продуктивних сил України, є земельні (72%) та мінерально-сировинні (26%).

Але це не знижує економічного та екологічного значення водних, лісових, рекреаційних ресурсів, тваринного та рослинного світу для створення належних умов життєдіяльності та збалансованого розвитку держави. Унаслідок господарської діяльності значна кількість шкідливих речовин надходить до довкілля.