Основні теорії (концепції) підприємства

Питання про місце та роль підприємства в економічній системі суспільства не має однозначного тлумачення. В економічній літературі щодо цього висловлюються різні точки зору. Одні автори вважають, що призначення підприємства – бути основним джерелом доходу його членів, інші – що воно є головним структуроутворюючим елементом економіки. Є також думка, що призначення підприємства – задоволення потреб суспільства в товарах та послугах. Згідно з макроекономічним аналізом роль підприємства як агента економіки полягає у виробництві товарів і послуг, на які є попит, тобто вони мають бути реалізовані.

В економічній науці є кілька основних теорій (концепцій) підприємства, в яких розкриваються питання їх виникнення, діяльності та ліквідації. У кожній із них підприємство розглядається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші особливості об'єкта дослідження. Коротко розглянемо сутність основних концепцій.

За класичною економічною теорією процес реалізації створеного продукту (товарів та послуг) відбувається відповідно до фундаментального економічного закону Ж.-Б. Сея, згідно з яким “сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції”, тому економічна криза неможлива. Роль підприємства та підприємця в цій теорії була не дуже важливою, вона зводилася лише до виробничої функції.

У кейнсіанській економічній теорії в центрі уваги стоїть проблема рівності заощаджень та інвестицій, які не завжди урівнюються. Тому підприємець при складанні плану інвестування і виробництва повинен передбачити, яким буде попит на засоби виробництва і предмети споживання. Вчений Дж. М. Кейнс пояснює, що нерівновага кумулятивна: передбачуване зниження споживання породжує запрограмоване зниження виробництва і заробітної плати, і, як наслідок, зниження реального споживання. Звідси випливає важливість ролі підприємця та підприємства в економічній структурі суспільства. Кейнс вважав, що стан справ на підприємстві є функцією “темпераменту підприємця”, тобто залежить від оптимізму чи песимізму його передбачень. При цьому держава повинна впливати на поведінку підприємств, підтримуючи купівельну спроможність населення на достатньому рівні шляхом підвищення заробітної плати, соціальних виплат та стимулювання підприємців через низький рівень позичкового процента. Разом з цим включаються макроекономічні ринкові механізми (механізм мультиплікатора): доходи, що розподіляються, породжують купівлю, яка, у свою чергу, створює нові доходи людей, котрі отримують зарплату. Купівля обладнання сприяє зростанню національного виробництва. Сукупність цих заходів має привести до повної зайнятості. І навпаки, коли економіка дуже близько підходить до рівня рівноваги споживання та заощадження, застосовують протилежні заходи: стабілізують доходи, підвищують позичковий процент, щоб оздоровити економіку.

Визначальна роль у процесі забезпечення рівноваги належить рішенням підприємств про обсяги виробництва та інвестиції. Держава може лише впливати на ці рішення через індикативне планування дій керівників підприємств, розробляючи господарську (економічну) політику, наприклад політику доходів, міжгалузеві та галузеві програми, націоналізуючи чи приватизуючи підприємства тощо.

Неокласична теорія розглядає підприємство як цілісний об'єкт, що залучає вихідні ресурси у виробництво і перетворює їх у готову продукцію. Дана модель підприємства ґрунтується на виробничій функції, котра виражає залежність результатів виробництва від витрачених факторів. У свою чергу поведінка підприємства визначається вибором обсягів і структури залучених ресурсів та виготовленої продукції. Неокласичне розуміння підприємства як носія виробничої функції є загальновизнаним у світовій економічній науці.

Головне завдання підприємства визначити необхідні обсяги та співвідношення витрат, які дають змогу встановити таку ринкову ціну на продукцію, що максимізує прибуток. А оскільки прибуток відображає результативність та ефективність діяльності підприємства, вважається, якщо підприємство не максимізує прибуток, то воно рано чи пізно буде ліквідоване внаслідок дії механізму ринкової конкуренції.

Відповідно до такого розуміння ролі та функцій підприємства, його дослідження в 50-70 рр. ХХ ст. концентрувалось на двох головних напрямках:

Перший – це вивчення технологічних властивостей і параметрів підприємства, (пропорцій відтворення праці, капіталу і засобів виробництва, які забезпечували б найменші витрати).

Другий – аналіз організації та структури різноманітних ринків та дослідження їх впливу на конкурентну поведінку підприємства.

Інституціональна концепція розглядає підприємство як організацію, що створюється людьми для ефективнішого використання їх можливостей. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання контрактів із зовнішніми організаціями та працівниками. Інституціональний варіант теорії підприємства, на відміну від неокласичного, не робить акценту на передбачену поведінку підприємства відповідно до його виробничої функції, тобто на технологічну залежність виходу продукції від витрат факторів виробництва. Тут у центрі уваги інше: пояснення існування різноманітних форм ділових підприємств, меж їх зростання, можливих варіантів вирішення проблем мотивації працівників, організації, контролю, планування тощо. Завданням інституціональної теорії є аналіз поведінки підприємства за умов дорогої та неповної інформації.

За еволюційною теорією, яка набула розвитку на початку 80-х рр., підприємство розглядається як один із суб'єктів у середовищі собі подібних. Поведінка підприємства визначається, по-перше, взаємовідносинами між членами спільноти і, по-друге, деякими його внутрішніми характеристиками, наприклад правилами прийняття рішень з урахуванням впливу внутрішніх та зовнішніх факторів. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з контрагентами формуються відповідні традиції та розробляються процедури прийняття рішень, алгоритми реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Згідно з еволюційною концепцією ці правила загалом визначають “обличчя” фірми та відмінність одного підприємства від іншого в конкурентній боротьбі. За еволюційною теорією поведінка підприємства – це його безпосередня та еволюційна реакція на зміни внутрішнього і зовнішнього середовища. Еволюційна модель підприємства на відміну від неокласичної визнає, що у підприємства немає єдиного критерію оптимальності прийняття рішень. Цей критерій має строго індивідуальний характер, який враховує історичний досвід діяльності підприємства. Характерним для еволюційної концепції є уявлення про підприємство як про двоїстий об'єкт: з одного боку, воно є членом ділової спільноти й повною мірою відчуває на собі усі наслідки еволюції цього співтовариства, а з іншого керується власними традиціями у визначенні напрямків діяльності, обсягів і пропорцій факторів, які залучаються.

Підприємницька модель підприємства ґрунтується на уявленні про нього як сферу прикладення господарської ініціативи та власних або доступних до залучення зовнішніх ресурсів. Звичайно, не всі підприємства є підприємницькими, і в цьому розумінні підприємницька теорія має вужчий об'єкт дослідження, ніж інші теорії підприємства. В основі підприємництва та в центрі діяльності підприємства перебуває фігура підприємця – незалежного, активного, енергійного, налаштованого на успіх, схильного до ризику, настирливого, адаптивного, упевненого в собі тощо.

Згідно з підприємницькою концепцією є три типи підприємців:

– макропідприємці, які керують зовнішніми зв'язками підприємства;

– мезопідприємці, що здійснюють управління матеріально-фінансовими потоками у внутрішній діяльності підприємства;

– мікропідприємці діють на рівні нижчих ланок підприємства, аж до організації робочих місць.

Для успішного функціонування підприємство потребує усіх типів підприємців.

Концепція агентської моделі підприємства відображає взаємовідносини між власниками та менеджерами підприємства. Згідно з цією концепцією власники, які не є керівниками підприємства, як правило, не володіють тією інформацією, якою володіють менеджери. У таких умовах вони мусять бути впевненими в тому, що менеджери діятимуть в інтересах власників підприємства, що на практиці досягається за допомогою системи стимулювання сервісного механізму.

Згідно з “ теорією виживання” підприємство в перехідний період не в змозі пристосуватися до постійних змін зовнішнього середовища, передусім до коливань номенклатури та обсягів виробництва, а також фінансового стану постачальників і споживачів. Зв'язки між основними ланками економічної системи не забезпечують стабільності її існування в цілому, тому головним завданням підприємства є виживання. У таких умовах керівники підприємства приймають рішення на основі короткострокової власної вигоди та прагнуть до зміцнення свого становища.

Відповідно до інтеграційної концепції підприємство розглядається як відносно стійка, цілісна соціально-економічна система, котра інтегрує в часі та просторі процеси виробництва та реалізації продукції і відтворення ресурсів. Сполучною ланкою між цими процесами та іміджем підприємства є його потенціал, тобто сукупність ресурсів і можливостей, що визначають очікувані характеристики розвитку підприємства за змінного зовнішнього середовища. Головним є розподіл ресурсів і зусиль підприємства між нарощуванням та використанням потенціалу, між виробництвом і відтворенням.