Типи організаційних структур управління

Процес організації управління призводить до створення організаційної структури, яка визначає розподіл робочих завдань, розміщення і використання ресурсів. Згідно з виробничою й загальною структурою підприємства формуються конкретні органи управління ним.

Організаційна структура управління – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів; це взаємовідносини учасників управлінського процесу, що включає лінії владних повноважень, відповідальність за прийняті рішення, число рівнів ієрархії та систему ефективної координації діяльності підрозділів та окремих виконавців.

Управлінський персонал підприємства поділяється на лінійний, що забезпечує безпосереднє керівництво діяльністю підприємства, та функціональний, який допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами. При цьому між лінійними керівниками і посадовими особами апарату управління виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних та функціональних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління підприємством.

В організаційній структурі управління підприємством кожний її елемент (виробничий або управлінський підрозділ) має певне місце й відповідні зв’язки з іншими елементами, які поділяють на лінійні, функціональні і міжфункціональні. Лінійні зв’язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор – начальник цеху – майстер), коли один керівник підпорядкований іншому. Функціональні зв’язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник цеху – начальник планово-економічного відділу). Міжфункціональні зв’язки мають місце між підрозділами того самого рівня управління (начальник цеху – начальник цеху, начальник служби маркетингу – начальник конструкторського відділу).

Характер зв’язків визначає відповідний тип організаційної структури управління підприємством. У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань підприємства.

1. Лінійна організаційна структура управління — це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії (рис. 2а), кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у своєму структурному підрозділі. Перевагами організаційної структури управління лінійного типу є: чіткість взаємовідносин, несуперечливість команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, надійний контроль. Але керівник при цьому має бути висококваліфікованим універсалом, зданим вирішувати будь-які стратегічні й поточні завдання діяльності підпорядкованих йому підрозділів.

Рис. 2. Типи організаційних структур управління підприємствами (К — генеральний керівник; Л — лінійний керівник; Ф — функціональний керівник; В — виконавець)

2. Основою функціональної організаційної структури управління є поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління (рис. 2б). Кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних відділів, що забезпечує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції. Проте цей тип оргструктури має певні недоліки: можлива суперечливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, гальмування оперативності роботи органів управління.

3. Лінійно-функціональна організаційна структура управління дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор – начальник цеху – майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання (рис. 2в). При цьому лінійних керівники не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління. Така структура управління завдяки своїй ієрархічності забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації та підвищенню ефективності роботи функціональних служб. Вона є доцільною при масовому виробництві зі сталим асортиментом продукції та незначними еволюційними змінами технології її виготовлення. Проте за умов частих технологічних змін і частого оновлення номенклатури продукції використання цієї організаційної структури уповільнює терміни підготовки і прийняття управлінських рішень, не забезпечує належної злагодженості в роботі функціональних підрозділів.

4.Дивізіональна організаційна структура управління (рис. 3) базується на поглибленні поділу управлінської праці. При дивізіональній структурі кожний виробничий підрозділ підприємства має власну достатньо розгалужену структуру управління, яка забезпечує його автономне функціонування. Лише стратегічні функції управління (стратегічні рішення, маркетингові дослідження, фінансова діяльність) централізовані на корпоративному рівні. При дивізіональній структурі управління можливі три способи групування виробничих підрозділів:

1) продуктовий (виготовлення певного продукту);

2) за групами споживачів (задоволення потреб певної групи споживачів);

3) за місцем знаходження (розміщення в певному географічному районі).

Перевагами дивізіональної організаційної структури управління є гнучке реагування на зміни у зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та підвищення їхньої якості. Але водночас вона потребує збільшення чисельності апарату управління і витрат на його утримання.

Рис. 3. Модель дивізіональної організаційної структури управління.

5. Приматричній організаційній структурі управління поряд з лінійними керівниками підприємства і функціональним апаратом управління виокремлюють тимчасові предметно-спеціалізовані ланки – проектні групи (рис. 4).

Рис. 6. Модель матричної організаційної структури управління підприємством.

Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функціональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником щодо виробничих підрозділів підприємства, котрі забезпечують реалізацію проекту.

Головна особливість матричних організаційних структур – це їхня винятково висока гнучкість та орієнтація на нововведення. Проте матричні структури управління мають і певні недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв’язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.