Облік та оцінка основних фондів

Існує дві форми обліку основних фондів – натуральна та вартісна.

Натуральна форма використовується при визначенні виробничої потужності підприємства, розробці балансу устаткування, оцінці технічного стану основних фондів. Натуральними показниками основних фондів є показники обліку площі, об’єму потужності, продуктивності обладнання, кількості одиниць обладнання.

Вартісна форма використовується для планування відтворення основних фондів, визначення їх загальної величини, розрахунку амортизації та калькулювання собівартості продукції.

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період.

У зв’язку з тривалим функціонуванням та поступовим зношенням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтворення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки – за первісною (початковою) чи відновною (переоціненою) вартістю; залежно від стану основних фондів – за повною або залишковою вартістю.

1. Первісна (початкова) вартість – це фактична вартість основних фондів на момент їх придбання і взяття на баланс. Вона формується із таких витрат:

– ціни придбання (Ц);

– реєстраційного збору, державного мита на придбання та суми ввізного мита (для імпортної продукції), а також непрямих податків (З);

– витрат зі страхування ризиків доставки основних фондів (С);

– витрат на установку, монтаж та сервісне обслуговування (М).

В_перв = Ц+З+С+М

Первісна вартість основних фондів збільшується на суму витрат, пов’язаних з їх поліпшенням (добудовою, дообладнанням, модернізацією, реконструкцією), які призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, очікуваних від їх використання. Первісна вартість основних фондів зменшується у зв’язку з частковою ліквідацією об’єкта основних фондів.

При довгостроковому використанні основних фондів, в умовах високого рівня інфляції, початкова вартість перестає відповідати дійсному значенню. Для усунення впливу цінового фактору розраховують відновну вартість основних фондів.

2. Відновна (переоцінена) вартість – це вартість основних фондів після їх переоцінки (з урахуванням впливу інфляційних процесів):

В_відн = В_перв * К_інд,

К_інд – коефіцієнт індексації, який враховує інфляцію чи дефляцію.

3. Повна (первісна і відновна) вартість – це вартість основних фондів у новому, не зношеному стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування.

4. Залишкова вартість – це первісна чи відновна вартість з урахуванням зносу, тобто вартість основних фондів, яка ще не перенесена на виготовлену продукцію. Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою зносу (З).

В_зал = В_перв (В_відн) – З

5. Ліквідаційна вартість – це залишкова вартість основних фондів на момент вибуття з експлуатації (списання чи ліквідації), спричиненої зношенням. За цією вартістю підприємство може реалізувати основні фонди, списати їх чи передати на баланс іншому підприємству.

6. Ринкова (справедлива) вартість – це вартість основних фондів, за якою вони можуть бути реалізовані незалежним стороннім суб’єктам, тобто вільно продані на ринку. Визначається професійними експертами-оцінювачами.