Рівні та сфери менеджменту

Хоча всі управлінці мають визначене місце і викону­ють певні функції, це не свідчить про те, що всі вони займа­ються виконанням однакової роботи. Управлінська праця теж розподіляється. У межах однієї організації менеджерів можна розрізняти за рівнями і сферами. За рівнями — це, так званий вертикальний поділ, а за сферами — горизонтальний.

Горизонтальний характер поділу менеджерів передбачає розміщення конкретних керівників по окремих підрозділах (фінансовий відділ, виробничий відділ, служба маркетингу та ін.).

Менеджери з маркетингу працюють у сфері, пов'язаній із функцією маркетингу — переконання споживача і клієнтів купувати това­ри й послуги організації. Їхні обов'язки — розробка нових продуктів, просування товарів на ринку і реалізація.

Фі­нансові менеджери переважно мають справу з фінансовими ресурсами організації. Вони відповідальні за такі види діяльності, як бухгалтерський облік, менеджмент руху готівки та інвестицій.

Діяльність операційних менеджерів пов'язана зі створенням та керуванням вироб­ничими системами, що виготовляють товари і послуги. Зазвичай, обов'язки опера­ційних менеджерів — виробничий контроль, контроль матеріальних запасів, контроль за якістю, заводським обладнанням і вибором місця розташування підприємства.

Мене­джери людських ресурсів відповідальні за наймання та підвищення кваліфікації праців­ників. Їх залучають до планування людських ресурсів, набір праців­ників, навчання та підвищення кваліфікації, вирішення питань оплати праці та системи доплат, формування систем оцінки та звільнення недисциплінованих і некомпетентних працівників.

Адміністративні менеджери повинні бути обізнані з усіма функціональними сферами менеджменту, а не спеціалізуватися у якійсь одній галузі.

Горизонтально розподілена управлінська робота повинна бути скоординована, щоб організація мала можливість досягти успіху у своїй діяльності. Така координація досягається шляхом застосування вертикального розподілу праці менеджерів, який передбачає підпорядкування одних менеджерів іншим, яким, у свою чергу, підпорядковуються ще інші, і так далі. Таке багатоступеневе підпорядкування породжує рівні менеджменту.

Прийнято виділяти три рівні з точки зору виконання функцій. Назви цих рівнів: технічний, адміністративний та інституційний. (рис.1.1.)

Рис.1.1. Рівні та сфери менеджменту

Особи, що діють на технічному рівні (нижчий) займаються поточ­ними операціями та діями, необхідними для забезпечення ефективної роботи без зривів у виробництві продукції чи наданні послуг. Керівники низової ланки — молодші начальники — це орга­нізаційний рівень, що знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівниками (не управлінцями), здійснюють контроль за ви­конанням виробничих завдань і забезпечують інформацією керівників вищих ланок. Вони відповідальні за використання виділених їм ре­сурсів, сировинита обладнання. Менеджери технічного рівня — це: керівники підвідділів, бригад, майстри, старші співробітники та інші аналогічні їм за рангом управлінські кадри

Керівники на адміністративному рівні (керівники управлінь і самостійних відділів) займаються управлінням і координацією всередині орга­нізації, вони узгоджують різноманітні форми діяльності і зусилля різних підрозділів організації. Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших начальників. Вони визначають проблеми, починають обго­ворення, рекомендують дії, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для рішень, що приймаються керівниками вищої ланки і передають ці рішення в технологічно зручній формі як конкретні зав­дання низовим лінійним керівникам.

Керівники на інституційному рівні (вища керівна ланка: генеральний директор, президент, члени правління та голова ради правління) займаються в основному виробленням довгострокових (перспектив­них) планів, формулюванням завдань, адаптацією організації до різних змін, управлінням відносинами між організацією і зовнішнім середо­вищем, а також суспільством, у якому існує і функціонує дана орга­нізація. Керівники вищої ланки - як правило, один або кілька людей — відповідальні за прийняття найважливіших рішень для організації у цілому. Робота вищого керівника не має чіткого завершення.