Сучасні підходи до менеджменту як науки

На сьогодні виділяють чотири найважли­віших підходи до менеджменту, як науки:

1. Підхід з позицій виділення окремих шкіл в управлінні, який ми детально розглянемо у темі “Формування та розвиток теорії менеджменту”. У межах цього підходу фактично виділяється 4 більш дрібні підходи, які пропонували науковці – представники наступних шкіл або наукових течій у менеджменті:

· Школа наукового управління;

· Школа класична;

· Школа поведінська;

· Школа кількісна.

Це, так званий, історичних або хронологічний підхід до менеджменту. В межах цього підходу розглядаються наукові теорії, що пропонували представники кожної з вищезгаданих шкіл як головний, а можливо й єдиний шлях до підвищення ефективності діяльності організації. Кожна зі шкіл зробила величезний внесок у розвиток менеджменту як науки.

2. Процесний підхід, саме в межах якого управління розглядається, як безперервна серія взаємопов'язаних управлінських функцій: планування, організація, мотивація, контроль.

3. Системний підхід, який розглядає організацію, як сукупність взаємопов'язаних елементів: людей, структури, завдань і технології, які орієнтовані на досягнення визначеної цілі в умовах зовнішнього середовища, що постійно змінюється.

Система — це певна цілісність, що складається з взаємозалеж­них частин, кожна з яких робить свій внесок у характеристику цілого.

Усі організації є системами. Існує два основних типи систем: відкриті і закриті.

Закрита система має визначені фіксовані межі, а її дії віднос­но незалежні від навколишнього середовища (наприклад, годинник).

Відкрита система характеризується взаємодією з зовнішнім середовищем. Енергія, інформація, матеріали — це об'єкти обміну з ним. Всі організації є відкритими системами і мають здатність пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі для подальшого функ­ціонування.

Великі складові частини системи, як правило, самі є системами і мають назву підсистеми.

4. Ситуаційний підхід передбачає, що придатність різних ме­тодів управління визначається ситуацією. Найефективнішим методом в конкретній ситуації є той, що найбільш їй відповідає.

Ситуаційний підхід — імовір­нісний, залежний від випадковостей, обставин, що склалися, від ситу­ації.

Центральним моментом цього підходу є ситуація, тобто визна­чений набір обставин, які впливають на організацію в даний конкрет­ний час. Він намагається інтегрувати різноманітні часткові підходи і підкреслює взаємозв'язок між управлінськими функціями, не розгля­даючи їх окремо.

Ситуаційний підхід прагне пов'язати конкретні прийоми і кон­цепції з визначеними конкретними ситуаціями для ефективного досяг­нення завдань організації. Він концентрується на ситуаційних роз­біжностях між організаціями і всередині їх, намагається визначити значущість змінних ситуації та їх вплив на ефективність організації (питому вагу і потенційний вплив від зміни значення певних складо­вих).