Характеристика головних персонажів роману Рабле: Гаргантюа, Пантагрюеля, Жана, Панурга.

Гаргантюа (Gargantua) - король держави Утопія з роду велетнів. З'являється в першій і епізодично у другій і третій книгах роману. Образ Гаргантюа - символ Ренесансу, символ відмови від традиційних життєвих установок Середньовіччя і відроджуваного інтересу до світському мистецтву і пізнання світу, вільного від догм і обмежень. В його образі втілюється ідеал справедливого монарха, який захищає інтереси народу i править ним за його згодою. Він був сином короля Грангузьє і королеви Гаргамелли. Його образ цілком гротескний. Розповідається, що він народився через ліве вухо матері. В дитинстві розчісував волосся склянкою, сідав на два стільці, воду набирав ситом і кував, коли вистигало. Рабле висміює принципи навчання, прийняті в середні віки і зображає це в процесі навчання Гаргантюа.

Велетень переважає над іншими не лише зростом, але й надмірним апетитом і своїми якостями. Таким чином тут проявляється гуманізм Рабле і його віра в колосальні можливості людини.

На початку твору є епізод з народженням Гаргантюа, де він одразу просить пити і де батько помічає, яке у хлопчика велике горло. Звідси, ніби, і пішло ім’я хлопчика. Він одразу з’являється перед нами велетнем з дивовижним апетитом. Рабле любив великі числа, описував кількість випитого молока і довжину необхідної матерії на пошиття одягу величезними числами. Гаргантюа також представник грубої фізичної сили.

Пантагрюель (Pantagruel) - син Гаргантюа, принц королівства Утопія. З'являється в романі починаючи з другої книги. Являє собою тип передового людини епохи Відродження, який цікавиться відразу кількома науковими дисциплінами і видами мистецтва. Йому, так як і батьку, притаманні риси ідеалу справедливого монарха, котрий захищає інтереси народу. Від батька він успадкував найкращі риси, гарячу любов до знань і до здобутків загальнолюдської культури. Для цього він відвідує кілька навчальних закладів - Паризьку бiблiотеку, навчається у містах Пуатьє, Бордо, Тулузi, Бурже, Орлеанi. Рабле цікаво змальовує життя тогочасних студентів, вони нагадують українських бурсаків своїми веселощами, життєлюбством, бешкетами, та водночас – інтересом до знань. Характерно, що в рисах образу Пантагрюеля відсутній суспільний пафос його батька. Тогочасна дiйснiсть, iсторiчнi події, коли гуманiсти-вольнодумцi опиняються під пресом жорстокої релiгiйної нетерпимості, спричиняються до зображення Пантагрюеля тільки у приватному житті. Та все ж i роман у цілому, i образи королiв-велетнiв зокрема, залишають враження в контексті історичної дiйсностi часу європейського Відродження - однієї iз найцiкавiших сторінок світової культури.

У французькому фольклорі, звідки йдуть корені роману, Пантагрюель - жартівник, пустун, дух моря і солі, що насилає на свої жертви невгамовну спрагу. Рабле трансформував його у велетня, що багаторазово збільшив свою спроможність викликати спрагу. Крім того, етимологія даного антропоніма також підкреслює семантику спраги: «Panta» - значить «всіх», «gruel» - спраглий. Також ім’я Пантагрюель належало чортику із середньовічних містерій, котрий насилав на людей спрагу.

Хлопець – всесторонньо розвинута натура, він вірить у природу, розум і людину. Ще у дитинстві показуються подвиги хлопчика: наприклад він вийшов з колиски і розірвав на частинки велетенського ведмедя.

Жан Зубодробитель - чернець ордену святого Бенедикта. З'являється в першої, третьої, четвертої та п'ятої книгах. Брат Жан - " людина молода, прудкий, чепуристий, життєрадісний, розбитний, хоробрий, відважний, рішучий, високий, худорлявий, горлатий, носатий, мастак відбарабанив годинник". Він прекрасно проявляє себе як під час війни з Пікрохола, так і по ходу численних бенкетів Гаргантюа та його сина. Король наказав побудувати телемський монастир для брата Жана.

Це один iз позитивних героїв роману, зовсім не схожий на тих ченців, яких ми звикли бачити у кiнофiльмах чи на сторінках книжок. Жан - це молода, життєрадісна, чистосердечна, спритна та смілива людина, яка не втрачає контроль над собою в найнебезпечніших ситуаціях. Та i сам телемський монастир побудовано в нагороду за його вiйськовi подвиги. Колись він був селянином. Тому перш за все він трудолюбивий чоловік. Він трудився, орав землю, допомагав стомленим і втішав тих, хто в скорботі, допомагав нужденним і охороняв сади абатства. Хоч Жан людина миролюбна, але коли на його батьківщину напали війська і коли всі його брати молилися, він скинув рясу і кинувся в бій. Описується як зі страшною силою він бив ворогів чим попалося під руку і куди попадав. Чоловік мріяв про щастя для свого народу.

Жан покинув монастир і став постійним супутником спочатку Гаргантюа, а потім Пантагрюеля. Жан веселий і бешкетний, швидкий на фізичну розправу з супротивниками. Він висміює монастирські звичаї, пояснює, що рясу ж носить тому, що в ній добре п'ється, псалмами користується як снотворним, а требник служить йому як блювотне. Як і його друзі, Жан зневажає монахів, бо чернець, на відміну від селянина, не обробляє землі, на відміну від воїна, не охороняє батьківщини, на відміну від лікаря не лікує хворих, на відміну від купця, не постачає необхідних корисних державі предметів. Сам Жан не святенник і не голодранець. Стійкість і твердість характеру Жана сформувалися в народному селянському середовищі. Він людина тверезого розуму, працьовитий і діловий, добрий без сентиментальності, надійний товариш, його не лякають труднощі й небезпеки. Жан позбавлений витонченості, іноді примітивний до грубості, але нічого нездорового чи спотвореного в його натурі немає. Навпаки, він відстоює все природне, будь-яка брехня чи прикидання йому огидні, він знає ціну радощам і насолодам життя. Показово, що саме Жанові належить ідея створення Телемського абатства, що вчені-гуманісти Гаргантюа і Пантагрюель дружать з ним, цінять його розум та моральні устої.

Панург (Panurge) - недовчений студент з Турени. З'являється починаючи з другої книги. Сходиться з братом Жаном в невичерпному життєлюбність і пристрасть до різного роду веселим витівок (" Панург був чоловік... з гачкуватим, що нагадував ручку від бритви носом, який любив залишати з носом інших, надзвичайно ввічливий, втім злегка розпусний і від народження схильний особливої ​ ​ хвороби, про яку в ті часи говорили так: Безгрошів'я - недуга нестерпний "). Правда, на відміну від монаха, Панург злегка боягуз (" я не боюся нічого, окрім небезпек").

Звичайний чоловік, нічим не схожий на свого друга велетня Пантагрюеля. Він бродячий і знає шістдесять три способи як отримати гроші. Рабле говорить про нього, що він був бешкетником, шулером, гульвісою і шахраєм.

З першої зустрічі Пантагрюель і Панург клянуться один одному у вічній дружбі і з того моменту стають нерозлучними. Панург прив’язується до принца, так як це перша людина, котра віднеслася до нього людяно.

Характер Панурга суперечливий. Він може бути жорстоким, боягузливим, і в той же час люб’язним, дотепним і чемним (в компанії Пантагрюеля). Представляє собою живе втілення девізу: «роби, що хочеш!». Він – зразок вільної особистості, не підпорядковується ні людським і божим законам. У нього немає певного соціального статусу.

На протязі третьої книги Панург вирішує питання одружуватися чи ні. І не може вирішити, тому що не здатен взяти на себе відповідальність за наслідки цього рішення. До чужої поради прислухатися не може, тому що не вірить нікому на слово, опирається лише на свій життєвий досвід. Воля обертається для нього важкою нішею і він вже й сам не знає чого хоче. Панург вільний у прояві своїх почуттів, непідвладний умовностям. Він увесь час перебуває в русі, в ньому немає нічого застиглого і постійного.

З образом Панурга зв’язано чимало епізодів, котрі вважають хрестоматійними. Деякі навіть увійшли в французькі прислів’я та приказки.