Фольклорні джерела роману «Гаргантюа і Пантагрюель». Своєрідність художнього письма Рабле.

Про Франсуа Рабле розповідають чимало легенд, оскільки він був людиною яскравою і колоритною. Проте безсумнівних відомостей про його життя збереглося небагато. Вважають, що він народився близько 1494 р. в чудовому куточку Франції — Турені, в родині правника. Мати хлопчика рано померла, і його віддавали на виховання до різних монастирів. У двадцять п'ять років він сам став ченцем, щоправда, невдовзі втік з монастиря і мандрував країною від одного університету до іншого. Прослухавши курс медицини, він склав іспит на лікаря в Монпельє, після чого працював у шпиталі м. Ліона. Там же видав афоризми видатного давньогрецького лікаря Гіппократа, а з 1532 р. почав друкувати власні твори.

«Жахливі й страшні діяння та подвиги широковідомого Пантагрюеля» — так називалася книжка, що побачила світ першою за підписом Алькофрібас Назьє, де автор зашифрував своє справжнє ім'я (таке явище зветься анаграмою). Далі вийшла книжка «Безцінне життя великого Гаргантюа, батька Пантагрюеля» (1534); третя з'явилася лише через 12 років, які Рабле через складні політичні обставини був змушений провести поза Францією. Власне, відтоді він бував на батьківщині лише короткочасними наїздами. Видав ще четверту і написав п'яту книжки того великого твору, що має сучасну назву «Гаргантюа і Пантагрюель».

Книжка Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» — унікальна, неповторна, незвичайна. Вона розповідає про велетнів-королів, і в ній, мов на карнавалі, — надмірне, гіперболізоване, розкуте, гротескове (тобто безмірно, до фантастичного перебільшене, коли вже комічне й трагічне стають нероздільними), рухливе, надто живе... Але ж не забуваймо, що все це відбувалося в похмуру добу Середньовіччя, коли в Європі панували заборони і забобони, інквізиція і ворожнеча. Франсуа Рабле був одним з перших гуманістів Відродження — тих, хто повірив у Людину і людський Розум. «Гаргантюа і Пантагрюель» — це книжка, не адресована дітям. У ній їдко висміюється, сатирично зображується сучасне авторові середньовічне суспільство з його суворими законами, аскетизмом і фанатизмом, необмеженим пануванням католицької церкви. В алегоричній формі показано тут історію людства.

У творі безліч алюзій, натяків та метафор, які допомагають читачеві заглибитися в історію, духовне життя, літературу. Водночас Франсуа Рабле — гуманіст, який надає великого значення вихованню людини, оскільки від цього, на його думку, залежить майбутнє не лише того, кого навчають і виховують, а й усього людства. Тому починають знайомство з його книжками з дитинства.

Шістнадцяте століття – це вершина в історії сміху, пік цієї вершини – роман Рабле “Гаргантюа і Пантагрюель”.

Образи рiзноманiтних велетнів часто зустрічаються на сторонках французьких та німецьких казок. Там їх зображено злими, жорстокими, підступними, часто - людоїдами, яких все ж таки вдається перехитрити звичайним людям.

Франсуа Рабле теж узяв для свого роману сюжет, добре відомий у французькій народній творчості - це комiчнi хронiки (літопис) " про великого i здоровезного" велетня Гаргантюа. Та й мова оповiдi про життя та дiяльнiсть трьох поколінь велетнів, Гран-гузьє, Гаргантюа, Пантагрюеля, витримана у тонi веселої, грубуватої сатири, висміюванню всіх пороків, притаманних тогочасному суспільству.

У французському фольклорі, звідки йдуть корені роману, Пантагрюель - жартівник, пустун, дух моря і солі, що насилає на свої жертви невгамовну спрагу. Рабле трансформував його у велетня, що багаторазово збільшив свою спроможність викликати спрагу. Крім того, етимологія даного антропоніма також підкреслює семантику спраги: «Panta» - значить «всіх», «gruel» - спраглий. Також ім’я Пантагрюель належало чортику із середньовічних містерій, котрий насилав на людей спрагу.

Фольклорний персонаж Гаргантюа та його пригоди були відомі з французьких народних переказів починаючи з XV ст. У 1532 році в Ліоні було видано збірку народних оповідок про пригоди Гаргантюа. Того ж року виходить друком і перша частина роману Рабле. Це видання, як і наступні, було одразу заборонене Сорбонною.

Рабле притаманна особлива «не літературність», тобто невідповідність його образів всім пануючим образам, канонам та нормам літератури. Його образам притаманна якась особлива «неофіційність», їм ворожа всяка законність, стійкість, обмежена серйозність. Багатьох читачів Рабле відштовхує, багато його взагалі не розуміють. Образи письменника до сьогодні в певній мірі залишаються загадкою. Рабле може здаватися самотнім і не подібним ні на кого серед його сучасників, та якщо поглянути на це з боку народної культури, то Франсуа ніби купається у всьому цьому. Він був добре ознайомленим з фольклором, його творчість вважають вершиною народно-карнавального сміху в світовій літературі. Його творчість – це ціла енциклопедія народної культури та фольклору.

Критики назвали роман як грандіозну «епопею веселого сміху». Проте не можна сказати, що автор ставився несерйозно до свого роману. На його створення пішло 20 років, він піддавався жорсткій цензурі і неодноразово перероблявся та перевидавався. Багато чого автору приходилось перефразовувати та приховувати, тому досих пір деякі його натяки не вдалося розшифрувати.

Рабле – один з найбільших майстрів опису, гострого діалогу, портрету. Він дуже багато зробив для французької мови. Як гуманізм, вносив у мову античні елементи, зокрема і у свою творчість.