Французька новела Відродження, її особливості й історія розвитку.

Нове́ ла (іт. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, яскраво вимальованою дією. Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Серед різновидів епічного жанру новела вирізняється строгою й усталеною конструкцією. Кількість персонажів у новелі зведена до мінімуму. Персонажами новели є особистості, як правило, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їх внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент несподіванки. Новела з'явилася в 14-16 ст. в Італії, хоча корені її сягають стародавніх літератур Заходу й Сходу. Італійська, французька, іспанська новела зародилася ще в добу Відродження. Клачисним зразком ренесансної новели прийнято вважати «Декамерон» Дж. Бокаччо (в перекладі з грец десятиденний). Тогочасні новели здебільшого складалися для проповідників – оповідання мало містити життєвий факт і повчальний висновок. Не без впливу Бокаччо з'являється збірник новел Маргарити Наваррської «Гептамерон» (1558), яка займає особливе місце у Зрілому Відроджені, і є зразком франц новели. Маргарита Наварська, сестра короля Франціска І, була одним із активних діячів гуманістичного руху. Вона захоплювалася античною культурою, італійською літературою, особливо творами Данте, Петрарки і Боккаччо. Наваррська була талановитою письменницею, вона писала вірші, поеми, але найкращим її твором - і дійсно значним - є прозова збірка новел «Гептамерон». «Гептамерон» створений під значним впливом Боккаччо, зокрема в ньому прямо наслідується композиційну рамку «Декамерона». «Гептамерон» (семиденний) містить 72 новел, сюжети про придворне життя. Десятеро дворян, мужчин і жінок, повертаючись з курортної місцевості, змушені затриматися в дорозі через негоду. Свій час вони заповнюють розповідями різних історій, які й становлять зміст збірки. В новелах діє величезна кількість різноманітних персонажів - придворних, городян, селян, слуг, ченців. Письменниця висміює лицемірство й розпусність ченців, заперечує аскетичну мораль і відстоює право людини на земні задоволення. Сюжет у всіх новел пов’язаний з проблемами добра і зла, життя і смерті. Ренесансний характер оповідань проявляється в досить широкому охопленні дійсності. В них діє величезна кількість різноманітних персонажів - придворних, городян, селян, слуг, ченців, розробляються теми любовні, морально-побутові, антиклерикальні. Письменниця висміює лицемірство й розпусність ченців, заперечує аскетичну мораль і відстоює право людини на земні задоволення, проте в її новелах нема ні тієї сміливості думки, ні гостроти сатири, якими відзначається «Декамерон» Боккаччо. У «Гептамероні» послідовно проходить дидактична тенденція, поряд із новою мораллю співіснують старі поняття. Стиль і манера розповіді в письменниці ще сильно позначені впливом куртуазної літератури. учасник гуртка Маргарити Наваррської - Бонавентюр Депер'є (1510-1544) увійшов у французьку літературу як видатний сатирик. Він вийшов із демократичного середовища, мав добру освіту, знав класичні мови. Замолоду він почав писати вірші, заробляв на прожиття як переписувач, значну увагу приділяв науковій праці. У 1536 р. він приєднався до гуртка Маргарити Наваррської і був деякий час її особистим секретарем. У середовищі гуртка повною мірою розгорнулася його літературна творчість. Він захоплювався Маро і писав вірші в дусі його поезій. Створив збірку оповідань «Нові забави і веселі розмови», сатиричні діалоги «Кімвал світу». [239]

Оповідання були написані, як припускається, у 30-ті роки, але вийшли в світ уже після смерті Депер'є. У збірці 92 новели, які є правдивими картинками реальної дійсності. Вони побудовані на матеріалі спостережень письменника над французьким життям під час подорожей по країні. У нове-лі-вступі до збірника письменник зазначає, що він не ходив за своїми оповідками ні в Константинополь, ні у Флоренцію, а брав їх тут же, дома. Соціальний склад його персонажів дуже різноманітний, але головну увагу автор приділив змалюванню міського середовища. За будовою новели Депер'є неоднакові: одні мають складний логічний сюжет, інші становлять портретний малюнок, анекдот чи веселий діалог. Здебільшого оповідання мають характер невимушеної усної розповіді, яка без кінця переривається вставками, жартівливими звертаннями до читача. Автор використовує живу простонародну мову, каламбур, гру слів, дотепи, лайки тощо. Хоч письменник не підноситься до великих художніх узагальнень і багато його новел мають суто розважальний характер, все ж їхній гуманістичний смисл є незаперечним. У них торжествують мирський погляд на світ, людський розум і здорові природні почуття, прославляється радість життя. Головний удар автор спрямовує проти схоластів, священиків, ченців. Він висміює їхню скупість, розбещеність, ненажерливість, невігластво і тупість. Ці новели, близькі до сатиричної народної літератури, мають спільні риси з твором великого Франсуа Рабле. Загалом збірка пройнята веселим сміхом, життєрадісністю. У сонеті, який додається в кінці збірки, поет говорить про тяжкі часи і визначає своїй збірці роль - не тільки смішити, а й підтримувати людей у лиху годину.