Особливості сучасної геополітичної ситуації у Східній та Південно-Східній Азії

Відносини між Китаєм і Японією — централь­ний блок міждержавних відносин в АТР. Ці дві великі країни змагаються нині не тільки за регіональне, а й за світове лідерство. Зникнення необхідності спільного протистояння радянській загрозі, активізація боротьби за ринки країн АТР на тлі послаб­лення американських позицій у регіоні внаслідок перегляду аме­рикансько-японських відносин є визначальними факторами двосторонніх відносин Японії та КНРновітнього періоду.

Китай занепокоєний продовженням процесів мілітаризації Японії: якщо США зменшать свою військову присутність у регіоні, то Японія логічно претендуватиме на вакантну роль гаранта регіо­нальної безпеки.

Досить імовірним є погіршення китайсько-японських відносин за умови загострення тайванського конфлікту, оскільки Японія має тісні економічні зв'язки з Тайванем, об­сяги яких цілком можна порівняти з масштабами співробітницт­ва з материковим Китаєм.

Статус США в АТР можна схарактеризувати як «стратегічну оборону». США не вдалося після розпаду біполярної системи зай­няти в регіоні панівні позиції, незважаючи на те, що вже з кінця 80-х років XX ст. АТР було офіційно проголошено головним стра­тегічним напрямом американської зовнішньої політики. Особливо важливою обставиною, яка визначає параметри американського впливу в регіоні, є історична пам'ять народів Східної Азії про «цивілізаційну місію» західних держав на їхній території. США лишаються гарантом безпеки та нерозповсюдження ядерної зброї в регіоні.

Японія є головним стратегічним партнером США в регіоні. Основний зміст японсько-американських відносин становить еко­номічна взаємодія двох держав. Вона вирізняється величезним американським дефіцитом у двосторонній торгівлі та жорсткою конкуренцією як на зовнішніх ринках, так і на ринку США. Особливе занепокоєння США викликає вкладення Японією значних коштів у НДДКР, технічне переоснащення промислово­го потенціалу, а також потужні інвестиції в закордонні еко­номіки, включаючи американську, що супроводжується відпо­відним зростанням залежності країн-реципієнтів. Серйозні проблеми у двосторонніх відносинах спричинені витіс­ненням японськими постачальниками національного продукту з американського ринку, особливо в галузі електроніки.

Американсько-китайські відносини визначатимуть найближчим часом баланс сил у світовій політиці та економіці, особливо якщо зважити на фор­мування в азійській частині АТР «великої китайської економіки», яка інтегрує господарство материкового Китаю і китайських ви­робників у цілій групі держав і територій Східної та Південно-Східної Азії. Для американських виробників високотехнологічної продукції китайський ринок є надзвичайно важ­ливим, і тому нарощування КНР військової могутності і поси­лення позиції в регіональній підсистемі міжнародних відносин (зокрема власна позиція щодо ядерної програми КНДР) непокоїть США.

Особливе місце в розвитку стратегічної ситуації в Східній Азії належить Корейському півострову, країни якого у XXI ст. потра­пили в ситуацію невизначеності. Розпад біполярного світу зруй­нував стару систему відносин КНДР і Республіки Корея, при­наймні її ідеологічні підвалини, порушивши принципове питан­ня про можливість об'єднання корейської нації. КНДР, опинившись в ізоляції, позбавлена допомоги країн соціалістичної співдружності, зокрема СРСР, почала шукати шляхи нормалі­зації відносин з Республікою Корея та Японією, заявивши, що об'єднання з південнокорейським народом є головним стратегічним завданням нації. Зі свого боку, уряд Республіки Корея докладатиме зусиль для інтенсифікації процесів інтеграції, сподіваючись на великі «геополітичні» диві­денди.

Іншою потенційно вибухонебезпечною територією в регіоні є Тайвань. Офіційно включений до складу КНР як 23-тя провінція, Тайвань прагне вести власну зовнішню політику, балансуючи на суперечностях у відносинах регіональних лідерів. Тайвань використовує своє лобі в США, домагаючись значних військових поставок, політичної підтримки сепаратистських прагнень, актив­ної економічної взаємодії. Надійним фундаментом китайсько-тайванських відносин є економічна інтеграція, тоді як політичне зближення в межах однієї держави лишається проблемою, зумовленою відомими історичними подіями та взаємними образами. Спроба Китаю інтенсифікувати цей процес силовими методами може перерости в гострий регіональний конфлікт, особливо в разі продовження Тайванем активної мілітаризації.

У Південно-Східній Азії утворився власний центр тяжіння. Протягом значного істо­ричного періоду регіон був ареною зіткнення інтересів великих світових держав у їхній одвічній боротьбі за стратегічну перевагу в глобальній політиці. Відповіддю на такий цивілізаційний вик­лик став процес інтеграції. У 1967 р. країни – партнери США в Південно-Східній Азії — Індонезія, Малайзія, Сінгапур та Філіппіни — створили Асоціацію країн Південно-Східної Азії (АСЕАН). Підтримуючи Захід за умов біполярної системи міжнародних відносин, країни – засновники АСЕАН спромоглися не вступити з ним в офіційні блокові відносини.

Надзвичайно прийнятною для держав АСЕАН формою між­регіональної взаємодії став формат «АСЕАН+3»_. Виступаючи як єдиний партнер у чотирикутнику з Китаєм, Японією, Республікою Корея, країни АСЕАН можуть претендувати на рівноправні відно­сини.

Найскладніші відносини держави регіону мають із КНР. Біль­ша частина країн АСЕАН досить тісно пов'язана з «великою ки­тайською економікою», в кожній з них китайські підприємці зай­мають панівні позиції в промисловості й торгівлі. Для Китаю більш бажаним форматом була б взаємодія КНР — АСЕАН, і офіційний Пекін висуває ініціативу створення зони вільної торгівлі між КНР і країнами АСЕАН, позиціонуючи її як азійську противагу АТЕС. Що ж до країн АСЕАН, то майже всі вони відчувають принаймні непевність від сусідства з економічним та військово-політичним гігантом з вели­чезним населенням і «не зовсім» демократичним режимом. Країни АСЕАН виступають проти подальшого скорочення американської військової присутності в АТР та підтримують високий рівень економічних зв'язків з Японією.