Північноамериканська інтеграція

Північноамериканський центр сили, який нині репрезентує потужне інтеграційне ядро — Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА), є найвпливовішим суб'єктом світогосподарських відносин. Його потенціал визначається найбільш містким у світі ринком з насе­ленням близько 450 млн. чол. та річним обсягом ВВП 14 трлн. дол. Потенціал північноамериканського центру сили зумовлений передусім могутністю США.

У 1993 р. США, Канада та Мексика підписали тристоронню угоду про вільну торгівлю (НАФТА). Ініціатива США щодо створення блоку країн Північної Аме­рики була зумовлена двома основними причинами. По-перше, США побоювалися конкуренції з боку ЄС та АСЕАН, що динамічно розвивалися. НАФТА могла стати противагою цим інтеграційним утворенням. По-друге, США вбачали загрозу з боку периферійних районів з дешевою робочою силою.

Звернення США до найближчих сусідів посилить здатність США конкурувати з європейцями та японцями. Американський бізнес має поєднати недорогу робочу силу Мексики (а також країн Центральної Амери­ки) з технічно досконалішими американськими технологіями.

Цілі США:

Канада мала на меті:

• усунення протекціоністських бар'єрів США для канадських товарів;

• реструктуризацію свого господарського комплексу шляхом посилення дії об'єктивних ринкових механізмів (через поси­лення конкуренції);

• отримання необмеженого доступу для канадських товарів та інвестицій на мексиканський ринок.

Мексика здобула гарантований доступ до американського ринку, куди спрямовується близько 80 % її експорту. НАФТА стала структу­рою, яка стримувала протекціонізм США щодо мексиканських товарів. Крім того, промислова реконструкція, спричинена поси­ленням інвестиційного процесу у південному напрямку, мала сприяти економічному зростанню Мексики.

Прагнення до зміцнення могутності США втілилися в ідеї ство­рення Панамериканської зони вільної торгівлі шляхом поступового розширення НАФТА за рахунок країн Латинської Америки. Чилі була формально запрошена стати кандидатом у чле­ни НАФТА, за нею мали йти інші країни, зокрема Аргентина. Оче­видно, що за такого підходу Вашингтон діставав можливість справ­ляти вплив на країни, які бажали приєднатися до НАФТА, з метою отримання від них односторонніх поступок.

Суттєвим стимулом для розвитку співпраці США з латиноамериканськими державами є торговельні угоди. У 1998 р. Президент США і керівники 33 країн Західної півкулі по­чали переговори про створення зони вільної торгівлі в Америці (ФТАА). В останні роки країни Латинської Америки активізували взаємне співробітництво, інтерес до роз­витку торговельних відносин з ними виявляють країни ЄС, які є серйозними конкурентами США у цьому регіоні.