Особливості внутрішньо-політичної боротьби в першій половині ХІІІ ст.

Смерть Романа Мстиславича у 1205 р. спричинилася до жорстокої і тривалої громадянської війни, що супроводжувалася зовнішніми втручаннями. Причини усобиц пояснюють, як правило, тим, що сини Романа – Данило і Василько - були ще дітьми (4 і 2 роки), неспроможними успадкувати владу. Свавільне Галицьке боярство намагалось перешкодити централізаторським устремлінням місцевих князів, тому підтримувало угорців, поляків, запрошувало чернігівських, новгород-сіверських і навіть новгородських князів, протиставляючи їх «дідичам» - синам Романа. Зрозуміти тодішні події в Галицько-Волинській державі, причини і характер громадянської війни неможливо без осмислення тогочасних подій у Західній та Центральній Європі. То була не тільки боротьба за свої групові, егоїстичні цілі, а за гарантії станових прав.

Подібні війни у першій половині XIII ст. точилися в Англії, Угорщині, Німеччині, де теж відбувалися зміни королів і навіть династій, втручання баронів та городян у династичні справи, незадоволення централізаторськими діями королів або невдалими зовнішньополітичними акціями (втратами територій, виснажливими війнами).

В Англії королі Норманської династії не залишили прямих нащадків. За згодою баронів (великих феодалів) 1154 р. почалося правління нової Анжуйської династії, представники якої Річард Левине Серце (1189-1199) та Іоан Безземельний (1199-1216) викликали незадоволення своїми діями. Під тиском баронів і міщан останній був змушений у 1215 р. видати Велику Хартію вольностей. У Хартії проголошувались вольності баронів та всіх вільних людей; вона затверджувала за церквою свободу виборів духовенства; ліквідувала зловживання феодальними правами, поклала початок англійському парламенту, свободі особистості - жодна людина відтоді не могла бути заарештована та кинута за грати без рішення суду рівних собі осіб. Але Іоан порушив договір, що призвело до громадянської війни, яка тривала майже 60 років.

Аналогічна ситуація склалась в Угорщині в другій половині ХІІ - на початку ХІІІ ст. У 1222 р. король Андрій II вимушений був видати «Золоту буллу», яка обмежила свавілля короля, магнатів, врегулювала права інших станів, забезпечила права дрібних землевласників, вільних людей. Дворяни разом із магнатами одержали право участі у державному зібранні. Магнатам та духовенству було надане право чинити опір королю, якщо він діє проти законів.

У Німеччині духовенство отримало привілеї у 1220 р., а світські феодали - у 1231-1232 рр., що гарантували їх недоторканність.

Отже, в європейських державах діяла тенденція до розширення прав суспільства (в особі місцевої еліти - феодалів і мешканців міст), відбувався пошук шляхів законодавчого оформлення нової влади, яку пізніше офіційно було названо конституційною монархією. Середньовічне суспільство не влаштовувала інша влада, крім влади законної династії: легітимність династії мала бути освячена Богом або вибором за згодою усіх. Через це ані баронам, ані їх ставленикам не вдалось утриматися на престолі.

Внутрішня боротьба за владу в Галицько-Волинській державі точилася 40 років й умовно поділяється на три етапи.

Перший етап – 1205-1219 рр. У цей час боротьбою за законні права династії керувала дружина Романа Мстиславича – Ганна. Вона спиралась на підтримку колишніх волинських васалів свого чоловіка, а потім васалів дітей – малолітніх Данила та Василька; Ганна також зверталась за підтримкою до королів Угорщини і Польщі. Поляки і угорці, скориставшись ситуацією, захопили Волинь і Галич. Частина боярства орієнтувалась на угорців, частина – на чернігівських і новгород-сіверських князів, але жодна з цих груп не користувалася повною довірою населення. Прийшлі князі поводилися жорстоко: Сіверські князі Ігоревичі знищили у 1211 р. до 500 бояр (мабуть, намагаючись сформувати власну когорту васалів); угорці почали запроваджувати католицизм, нехтуючи православними святинями. Галицька еліта скинула цих володарів. Романа і Святослава Ігоревичів повісили. У 1213 р. на престол посадили обраного зі свого кола боярина Кормильчича. Але той не утримався при владі. За середньовічною правосвідомістю, коли були живими та здоровими законні спадкоємці (Данило і Василько Романовичі), інші королі не могли визнати обраного володаря. Цим було зумовлене втручання угорців для повалення влади боярина. Компромісний варіант виходу з кризи полягав у тому, що у Галич був запрошений Мстислав Удатний з демократичного (за мірками середньовічної Русі) Новгорода Великого, який зумів порозумітися з місцевою знаттю і досить вдало князював до 1228 р.

Мстислав Мстиславович Удатний (? - 1228) - видатний полководець і військовий, син Мстислава Романовича Хороброго. Був князем Трипілля (1193), Торчеська (1203, 1227-1228), Торопця (1209), Новгорода (1210-1215, 1216 - 1218). Брав участь в походах на половців у 1193 р. та 1203 р. У 1212 та 1214 р. керував трьома вдалими походами на чудь. Активний учасник внутрішньоруської боротьби. У 1216 р. загони Мстистлава Удатного разом з військами союзних йому князів завдали поразки на р.Ліпіца дружині володимиро-суздальських князів. З 1219 р. був Галицьким князем. Вів численні війни з поляками та угорцями, які претендували на галицький престол. Спираючись на допомогу тестя, половецького князя Котяна, у 1221 р. розбив угорсько-польські війська і остаточно закріпився в Галичі, яким володів до 1227 р. Був організатором походу на монголо-татар у 1223 р. Дочки князя були одружені з угорським королевичем Андрієм (якому він передав всю владу над Галицькою землею у 1227 р.) та Данилом Романовичем (який врешті-решт здобув контроль над Галичиною в боротьбі з угорцями).

Другий етап – 1219-1228 рр. Подорослішавши, Данило безпосередньо очолює боротьбу за повернення всієї повноти влади та звільнення галицької землі від чужоземного втручання.

Данило Романович (1201-1264) - князь галицький (з 1211 р; але 1212 р. був усунутий боярами) та волинський з 1221 р. Під час міжусобиць змушений був перебувати в Польщі та Угорщині, тому добре орієнтувався в європейській політиці. У 1219 р. одружився з дочкою Мстислава Удатного і почав самостійно князювати на землях Волині, згодом у 1229 р. завершив об’єднання її під своєю владою. Здійснив кілька вдалих походів на Берестейську, Белзьку землі, встановив контроль над Галичем (короткочасно), Луцьком, Чарторийськом. Княжіння Данила Романовича – період найвищого політичного, економічного та культурного піднесення України в ХІІІ ст.

Третій етап – 1228-1245 рр. Характеризується боротьбою Данила за повернення у Галич. Він з європейським розмахом вів боротьбу одразу на кількох напрямах. Протягом 17 років здійснив до 15 значних воєнних кампаній. Серед них - боротьба за Київ (1229, 1233); за Галич проти бояр та угорців (1230, 1232, 1234-1235, 1238); проти Німецького ордену (1237). Він повернув Дорогочин та захопив у полон магістра ордену Бруно. У 1229 р. здійснив похід на Польщу, підтримуючи мазовецького князя Конрада у внутріпольській боротьбі. «Ніякий же князь[руський] не входив був у землю Лядську так глибоко, окрім Володимира Великого, що охрестив землю [Руську]», - передає літописець.

У 1238 р. Данило повернув Галич – «стол свого батька». Але монголо-татарська навала призвела до загострення ситуації. Частина бояр галицької землі запропонувала Ростиславові, синові чернігівського князя, галицький престол. Боротьба між претендентами точилася до 1245 р. Ростиславу і боярам допомагали угорські та польські війська. 17 серпня 1245 р. під Ярославом над р.Сян війська Данила розбили заколотників та іноземців. Боярська опозиція була придушена. Данило остаточно утвердився на галицько-волинському престолі.

Отже, боротьба у Галицько-Волинському князівстві вписувалась у тодішній європейський контекст. Одна з головних її причин - боротьба суспільства з князями за перерозподіл влади, що була характерною для доби розвинутого середньовіччя. У Галицько-Волинському князівстві події ускладнювались через зовнішні втручання. Але навіть за цих обставин галицькі бояри запрошували до себе на престол або князів з інших українських земель, або з Новгорода. Угорці, поляки як іновірці викликали опір населення і не затримувались тут. Такий перебіг подій свідчить про посилення почуття національної (за середньовічними мірками) самосвідомості в суспільстві, підтверджує демократичну спрямованість боротьби бояр (у загальноєвропейському розумінні цього слова).