Припинення існування галицько-волинської держави

Серед причин зникнення Галицько-Волинської держави з політичної карти середньовічної Європи називають передусім занепад династії короля Данила. Одночасно (1323) за нез’ясованих обставин померли його правнуки – князі Лев та Андрій Юрійовичі. Їх родич - мазовецький князь Болеслав під ім’ям Юрій правив у 1323-1340 рр., але був отруєний галицькими боярами, невдоволеними його спробами запрошувати на державні посади католиків - чехів та німців.

Агресивна політика сусідів також вплинула на долю держави. У ХIV ст. покінчила зі своїми усобицями Польща і за Казимира Великого (1333-1370) перейшла в наступ проти Русі. Закріпилась нова династія в Угорщині. Небезпечним сусідом став литовський князь Гедимін (1316-1321). Галицько-Волинська держава не мала можливості тривалий час чинити опір. У 1349 р. Казимир Великий підкорив собі Галичину. Згодом більшість територій України опинилась під владою литовських князів. Середньовічна українська держава припинила існування. Її ознаки перебрала нова держава, в якій переважав українсько-білоруський етнічний елемент. Такий розвиток подій – припинення існування однієї держави з одночасним переходом до держави іншої, максимальним збереженням сутнісних рис – не є унікальним в історії Європи. Галицько-Волинській державі було складніше вистояти проти сильного супротивника через особливості геополітичного розташування. На відміну від Англії, Франції, Польщі вона з усіх боків була оточена конкурентами. Подібне відбулось з Чехією, Угорщиною, які у ХVI ст., втративши сили опиратися, «делегували» свої королівські корони Австрійському королю за обставин, подібних до тих, в яких перебувала Галицько-Волинська держава. Факт «делегування» надав можливість політичній верхівці цих країн через певний час відновити боротьбу за державну самостійність, яка завершилась на початку ХХ ст. Український шлях виявився складнішим через загарбання литовських, білоруських, польських і українських земель Російською імперією.

На політичних перипетіях існування Галицько-Волинської держави певним чином позначалася ментальність народу. Ще у ХVIII ст. німецький вчений І.Гердер визначив відмінності між слов’янами та німцями: «Бо якщо вони[слов’яни] не прагнули до панування над цілим світом, не мали войовничих спадкових государів і готові були краще сплачувати податок, тільки щоб землю їх залишили у спокої, то багато народів, а більш за всіх німці, скоїли стосовно їх великий гріх... Нещастя цього народу полягає в тому, що при своїй любові до спокою і домашній пильності він не міг установити довготривалого військового ладу, хоча йому не бракувало мужності в хвилину бурхливого опору». Слов’янські народи теж відрізняються за своєю ментальністю один від одного, що вплинуло на міжслов’янські відносини. Невипадково, мабуть, серби на півдні, поляки і росіяни на сході Європи виявили значно більше державотворчої сили, навіть тенденцію до певної месіанської ролі серед братніх народів.

Галицько-Волинська держава була відчутним геополітичним чинником в Європі та вітчизняній історії, оскільки:

– вона успадкувала політичну традицію Киівської держави, збагативши, розвинувши її у контексті тогочасних європейських політичних тенденцій;

– позиція Галицько-Волинської держави суттєво впливала на політичні процеси в тогочасній Європі, а її правителі за часів розквіту держави (Роман Мстиславович, Данило Романович) були серед найпомітніших постатей європейської політики;

– за своїм політичним становищем, територією, економічною, військовою могутністю, рівнем культури вона була однією з найбільших держав, що, за винятком Чернігівського князівства, об’єднувала всі етнічні українські землі й розвивалася на єдиній етнічній основі (Киівська держава була поліетнічною);

– у руслі тогочасних політичних тенденцій мала унормовану систему організації влади;

– після занепаду Києва вона ціле століття була головним політичним центром для всієї України, нагромаджувала сили для подальшого розвитку української державності;

– завдяки інтенсивним зносинам із Західною Європою вона уникла однобічної орієнтації на Візантію, непродуктивних азійських впливів.

Політичне життя України ХІІ - першої половини ХІV ст. було зумовлене протистоянням князів за право об'єднати під своєю владою Київську спадщину, боротьбою суспільства в особі феодалів і, частково, городян (міщан) за право впливати на князівську (королівську) владу та визвольними війнами проти зазіхань зі Сходу та Заходу. Такі політичні інституції, як діархії (двовладдя) унеможливлювали деспотичні прояви окремих володарів, а з іншого – послаблювали князівства у боротьбі з зовнішнім ворогом. Особливості геополітичного розташування, ментальні ознаки українців вперше з такою силою вплинули на політичну історію, спричинилися до припинення існування найпотужнішої після Київської Русі Галицько-Волинської держави.

Запитання.Завдання

1. Порівняйте особливості політичного життя характерні для князівств Подніпров´ я та Галицько-Волинсьої держави у ХІІ-ХІV ст.

2. В чому полягав вплив Золотої Орди на політичне життя Українських земель?

3. Назвіть головні напрямки політичної діяльності Галицько-Волинських князів наприкінці ХІІ - в ХІІІ ст.

4. Охарактеризуйте нові риси організації та функціонування влади, що з´ явились у Галицько-Волинській державі порівняно з добою Київської Русі?

5. Простежте перебіг боротьби за владу в Галицько-Волинській державі у тогочасному загальноєвропейському контексті.

6. Які причини спонукали Галицько-Волинських князів на союз із католицьким Римом?

7. Чи була укладена унія між православною церквою Галицько-Волинської держави і католицькою церквою в середині ХІІІ ст.?

8. Що призвело до припинення існування Галицько-Волинської держави?

Теми рефератів:

1. Боротьба українських князівств Подніпров´ я з кочовиками в ХІІ-на початку ХІІІ ст.

2. Данило Галицький - політичний діяч доби розвинутого феодалізму в Європі.

3. Галицько-Волинська держава в системі зовнішньополітичних стосунків Східної Європи.

4. Політична боротьба в Галицько-Волинській державі в першій половині ХІІІ ст.

Список літератури

Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ - початок XVI ст.). Склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. Львів, 2000.

Волощук М. Коронація Данила Романовича в зовнішній політиці Угорського королівства // Галичина. 2004. №10.

Головко О.Б. Князь Роман Мстиславич та його доба: Нариси з історії політичного життя Південної Русі ХІІ- початку ХІІІ століття. Київ, 2001.

Грушевський М.С. Історія України-Руси. Київ, 1992. Т.ІІ - ІІІ.

Дашкевич Н. Княжение Даниила Галицкого по русским и иностранным известиям. Киев, 1873.

Дашкевич Я. Українські землі в часах галицько-волинської державності (кінець Х-середина ХІV ст.) // Пам¢ ять століть. 2002. №4.

Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь. Київ, 1998.

Котляр М.Ф. Данило Галицький. Київ, 1979.

Котляр Н.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX-XIII вв. Киев, 1985.

Крип’якевич І.П. Галицько-Волинське князівство. Київ, 1984.

Пашуто В.Г. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М., 1950.

Ричка В.М. «Галич-другий Київ»: середньовічна формула чи історіографічна метафора? // Укр. іст. журнал. 2006. №1.

Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII-XIII вв. Москва, 1982.

Свідерський Ю.Ю. Боротьба Південно-Західної Русі проти католицької експансії в X-XIII ст. Київ, 1983.

Федака С.Д. Політична історія України-Русі доби трансформації імперії Рюриковичів (ХІІ століття). Ужгород, 2000.

4.УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В СКЛАДІ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО ТА РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ (друга половина XIV – перша половина XVII cт.)

Канд.іст. наук Чорний Д.М.

У середині ХIV ст., після того, як припинила існування Галицько-Волинська держава, Україна потрапила в політичну орбіту Литви та Польщі. В ХIV – першій половині ХVІІ ст. Україна перебувала в центрі суспільно-політичного життя спочатку Сходу Європи через боротьбу з татарами, Ливонським та Тевтонським орденами, протистояння Литви, Речі Посполитої та Московської держави, а згодом, з кінця ХVІ ст. – всієї Європи у зв´ язку з конфліктом християнського і мусульманського світів. У цей період набули нового змісту політичні процеси, що розпочались на попередніх стадіях історичного розвитку – посилення ролі окремих станів, поява нових державних інституцій. Розвивалися правові засади суспільного життя внаслідок внутрішніх змін і запозичення західноєвропейських правових норм. На історичній арені постали козацтво, православні церковні братства, греко-католицька (уніатська) церква.

В історичній науці сформувались два напрями розгляду політичної історії України в ХІV – XVII ст. Згідно з першим, представленим переважно в працях російських і українських істориків, особливо радянської доби, українські та білоруські землі (Південно-Західна Русь) були загарбані іноземними державами – Литвою та Польщею; протягом тривалого часу місцеве населення, спираючись на допомогу зростаючого Московського князівства, вело боротьбу за звільнення, об’єднання в єдину, потужну державу. Другий напрям представлений працями польських, литовських, багатьох українських та деяких російських дослідників. Вони розглядають Велике Литовське і Московське князівства як дві рівноправні держави, дві Русі, що розвивались осібно.