Політична культура доби. Національна символіка

Політична культура українців початку ХХ ст. сформувалась на основі місцевих традицій, імперських і модерних впливів. Перша складова її була міцно опертою на традиції козацьких часів. По всіх регіонах в народній свідомості зберігалась пам’ять про козацькі вольності, плекались ідеали свободи, рівності - як політичної, так і економічної, що було передумовою, важливим чинником поступового згуртування українського суспільства. На козацькому політичному ідеалі формувалося розуміння необхідності спільних дій, зусиль для здобуття незалежності. Але в політичній культурі еліти та низів суспільства зберігалась різна політична та історична пам’ять. Перші підносили ідеали Гетьманщини з її автономізмом, структурованою владою; другі - Запорізької Січі та гайдамаччини з тенденцією до демократизму, і водночас, великим ухилом до анархічно-індивідуалістичних рис.

Друга складова постала протягом попередніх більше ніж ста років перебування у складі двох імперій – Російської та Австро-Угорської. Намагаючись уніфікувати приєднані українські землі, владні інституції уміло поєднували політику загравання із місцевою елітою з рішучим придушенням будь-яких проявів самодіяльності, протестів. Брутальний тиск з боку Російської та Австро-Угорської імперій цементував в політичній культурі народних мас недовіру до будь-якої централізованої влади, сприяв поширенню анархічних ідеалів та ідей, що особливо яскраво виявилося в роки національно-демократичної революції. В середовищі еліти виробилися такі психологічні риси, як надобережність, пристосуванство, уміння приховувати або не визначати власну політичну позицію.

Третя складова формувалась через модерні європейські впливи – як шляхом ознайомлення з політичними теоріями, політичними здобутками різних країн, народів, так і через власну політичну практику. Можливості для останньої з¢ явилися в ході реалізації тих обмежених реформ, які уряди імперій вимушені були проводити з метою модернізації. Винятково повчальною школою політичного досвіду, набуття політичної культури для молодих українських політичних сил були тогочасні національні рухи народів Європи. Національно-визвольна боротьба європейських та неєвропейських народів (норвежців, чехів, угорців, ірландців, бурів, індійців, вірмен), що змагались за утворення незалежних держав або автономію, також стимулювала розвиток українського національно-визвольного руху.

У серпні 1905 р. у Норвегії був проведений референдум, на якому 90% населення висловились за відокремлення від Швеції і створення самостійної держави. Переговори між Норвегією і Швецією, що відбулися у жовтні, закінчилися угодою, згідно з якою Швеція гарантувала територіальну цілістність Норвегії; встановлювався безмитний провоз товарів через територію країн; створювалась нейтральна прикордонна зона. Відносна легкість рішення пояснюється тим, що Норвегія до 1905 р. мала власний парламент і користувалася обмеженою автономією.

В Австро-Угорщині боротьба за національні права не припинялась до розвалу імперії у 1918 р. Угорський парламент, використовуючи як привод намагання автрійського імператора перекласти тягар військових витрат з німців на інші нації, розгорнув боротьбу за розширення прав угорців. В 1903-1906 рр. Партія незалежності Угорщини вимагала запровадження угорської мови в угорських частинах імперської армії, національних прапорів, знаків відзнак, присягання Угорській конституції. Врегулювати стосунки між двома частинами імперії і тимчасово зняти напруження вдалося тільки після введення загального виборчого права в 1907 р. Інші народи Австро-Угорщини, особливо слов’янські: чехи, словенці, поляки ставили питання про державну підтримку розвитку національних культур, право одержувати середню і вищу освіту рідною мовою, використовувати її у місцевому самоврядуванні, діловодстві, суді. Цю боротьбу очолювали соціал-демократи, теоретики яких, автрійці К.Реннер, О.Бауер розробили і обгрунтували програму культурно-національної автономії.

Більш складним був шлях до незалежності народів, що не мали державності, або втратили її під час зовнішнього втручання. Так, бури на Півдні Африки, вірмени обрали шлях збройної боротьби проти англійців, турків.

Індійці, очолювані М.Ганді, обрали тактику ненасильницького опору, що вимагає неспівробітництва з колонізаторами, громадянської непокори. Але, з іншого боку, М.Ганді докладав зусиль, щоб довести лояльність індійців до Британії. Під час війни на Півдні Африки він закликав індійську діаспору допомогти англійцям у війні проти бурів і тим самим переконати Англію надати Індії самоврядування.

Ірландський національно-визвольний рух поєднав реформістські та революційні методи боротьби, примусив уряд лібералів прийняти у 1914 р. закон про гомруль – самоврядування Ірландії. Однак, затримка у вирішенні питання, виділення шести північних графств Ірландії - Ольстеру – із сфери дії закону, призвели до збройної революційної боротьби ірландців у 1919-1923 рр.

Різноманітність форм боротьби, які демонстрували національно-визвольні рухи народів світу, виступали каталізатором дискусій в українському русі про вибір власних політичних цілей, темпів та способів їх досягнення.

Новітня політична культура приживалась дуже повільно через роздрібнення української території між різними державами, неоднаковий ступінь розвитку самоврядування в містах та сільській місцевості, на Правобережжі, Лівобережжі, Півдні та Галичині, що скріплювало регіоналістичні політичні вподобання, тенденції, які походили ще з литовсько-польської доби.

Потужною об’єднуючою силою ставали національні символи. На західноукраїнських землях, а згодом - на Наддніпрянщині в ужиток входив жовто-блакитний прапор, стававши невід’ємним атрибутом приміщень під час зібрань українських громад, втілюючись у прапорництві будь-яких українських товариств, установ, громадських об’єднань.

На урочистих зборах, під час свят виконувався гімн «Ще не вмерла Україна», а також «Заповіт» (сл. Т.Шевченка, муз. Г.Гладкого), «Вічний революціонер» (сл. І.Франка, муз. М.Лисенка), «Не пора, не пора» (сл. І.Франка, муз. Д.Січинського, М.Аркаса). Ці українські пісні почали співати українці від Харкова до Львова.