Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Зародження сучасних політичних партій






Перший період української багатопартійності, який умовно кваліфікують як її зародження, хронологічно охоплює відрізок часу від утворення сучасних партій (осінь 1989 р.) до юридичного узаконення самостійного статусу України (1 грудня 1991 р.).

За цей період виникло більше 10 партій різного політичного спрямування. Першою незалежною політичною організацією України став Народний Рух України (НРУ). Ідея його виникнення з’явилася в партійній організації Спілки письменників України. На початку (вересень 1989 — кінець 1992 рр.) НРУ був широким суспільним рухом, масовою, але аморфною організацією, строкатою за своїми ідеологічними поглядами, яка об’єднувала націоналістів, лібералів, поміркованих комуністів, соціал-демократів, згуртованих однією метою - боротьби з існуючою суспільно-політичною системою. Але Рух швидко еволюціонував від платформи “демократичного соціалізму” і оновленого СРСР до націоналізму та антикомунізму. Одним з кульмінаційних моментів цього етапу є ІІ з’їзд Руху (жовтень 1990 р.), який продемонстрував не тільки зростання популярності організації, але й вперше відкрито проголосив своєю головною метою досягнення незалежності України. Другою найвищою точкою в історії Руху став референдум 1 грудня 1991 р. Його підсумки НРУ розцінив як власну перемогу. Перший президент України Л. Кравчук привселюдно наголосив на політичних заслугах Руху, назвавши його головним державотворчим чинником у країні.

Першою офіційною зареєстрованою політичною партією була Українська республіканська партія (УРП), що виникла з ініціативи колишніх дисидентів та політв’язнів на базі Української Гельсінської спілки у квітні 1990 р. Очолив її Л. Лук’яненко. Партія швидко перетворилася на одну з найвпливовіших та найпопулярніших національно-демократичних сил країни. Після проголошення незалежності України республіканці закликали громадськість припинити політичну боротьбу та згуртуватись навколо президента.

Другою (у червні 1990 р.) була зареєстрована Українська селянська демократична партія (УСДП), яку очолив поет і публіцист С. Плачинда. Початок 90-х років був найкращим періодом в її історії, коли швидко збільшувалась чисельність партії.

У вересні 1990 р. заявила про себе Партія Зелених України (ПЗУ). Гострі екологічні проблеми, критична демографічна ситуація в країні об’єктивно виводили її на провідні позиції в політичному житті України. Наприкінці того ж року виникла ще Демократична партія Україна (ДемПУ), помітну роль у створенні якої відіграли І. Драч, Д. Павличко, В. Яворівський. Першим її головою став колишній політв’язень Ю. Бадзьо.

У 1990 р. виникли й перші націонал-радикальні партії. В квітні у Львові утворилася партія Державна самостійність України (ДСУ), у червні — Українська міжпартійна асамблея (УМА), яка 1991 р. змінила назву на Українську національну асамблею (УНА), а в серпні того ж року почалося створення воєнізованих загонів — Української народної самооборони (УНСО). Незабаром УНА-УНСО набула скандальної слави через організовані факельні ходи у Львові, розгром Львівського єврейського культурного центру, розгін зборів місцевого російського товариства, а також участь у бойових діях у Придністров’ї, Абхазії, Чечні.

Установчий з’їзд Соціал-національної партії (СНПУ) відбувся у Львові у 1991 р., але через надмірний радикалізм вона була зареєстрована тільки наприкінці 1995 р. У 2004 році партія змінила свою одіозну назву на Всеукраїнське об’єднання „Свобода”.

Першою ліберально-демократичною партією стала Партія демократичного відродження України (ПДВУ). Її історія розпочиналась з утворення партійних клубів комуністів, критично налаштованих до лінії КПРС— КПУ. В січні 1990 р. вони ініціювали створення в рамках КПРС “Демократичної платформи”. Наприкінці того ж року установчий з’їзд “Демплатформи” проголосив утворення ПДВУ. Біля її витоків стояли В. Гриньов, В. Філенко, О. Ємець, Т. Стецьків. Тоді ж утворилася Ліберально-демократична партія України (ЛДПУ), навколо якої гуртувалися представники гуманітарної та науково-технічної інтелігенції.

У 1991 р. виникла Конституційно-демократична партія (КДП). Кадети вважали себе ідейними послідовниками конституційних демократів початку ХХ ст. — В. Вернадського, М. Туган-Барановського, В. Григоровича-Барського, М. Василенка та ін. Того ж року промисловцями та підприємцями Донецької області була утворена Ліберальна партія України, яка швидко створила регіональні структури по всій Україні.

Першою партією соціал-демократичного спрямування стала Соціал-демократична партія України (СДПУ). Однак уже на установчому з’їзді у 1990 р. відбувся перший розкол. Більшість делегатів виявляла схильність до соціальної демократії й навіть лібералізму, виступала за незалежність України, а меншості були ближчими ідейно-теоретичні традиції західноєвропейського соціал-демократичного руху, перспективи входження України до складу СРСР на конфедеративних засадах. Різні крила соціал-демократичної течії утворили дві партії — Об’єднану соціал-демократичну партію України (ОСДПУ) і Соціал-демократичну партію України (СДПУ). Та оскільки дві партії були малочисельними, невпливовими, у 1992 р. вони об’єдналися.

Дещо пізніше сформувався лівий фланг політичного спектра України. Надто несподіваними і стрімкими були для них розпад СРСР і заборона КПР - КПУ. Проте період глибокого шоку та збентеження був нетривалим: уже в жовтні 1991 р. була створена Соціалістична партія України (СПУ), спочатку як вимушений крок і тактичний маневр з метою збереження лівих політичних сил. Певний час СПУ була єдиною офіційно зареєстрованою лівою партією, яка активно виступала за відміну заборони Комуністичної партії України.

На першому етапі становлення багатопартійності ідеологічні засади більшості партій були подібні між собою, їх програми складались із декларативних гасел, звернених до всього народу. Вони демонстрували схожість підходів до державотворення, соціально-економічного устрою суспільства, релігійних, культурологічних та екологічних питань, обстоювали ідеї парламентської демократії та приватної власності, суверенітет України. В цілому, партії в цей час займали другорядне місце в політичній ієрархії країни.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал