Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Партії в умовах політичної реформи






Початок четвертого періодурозвитку партійної системи пов’язаний з парламентськими виборами 2006 р., які проходили|минали, спливали| в умовах реалізації політичної реформи в країні, пропорційної|пропорціональної| системи виборів, а також зниження прохідного бар'єру у ВР до 3%. Це призвело до появи принципово нової політичної реальності в країні.

Верховна Рада п’ятого | скликання| була| сформована| силами всього| п’яти| партій і блоків: Партія регіонів (ПР|), «Блок Юлії Тимошенко» (БЮТ|), блок «Наша Україна» (НУ), Соціалістична партія України (СПУ|) і Комуністична партія (КПУ). |передусім| До примітних новацій п|передусім|НоваціїНарламентських виборів 2006 р. належить досить відчутний програш правих політичних сил. Уперше в історії українського парламентаризму ВР залишилась без традиційних правих партій: націонал-радикальних| і націонал-демократичних. Всеукраїнське об'єднання «Свобода», Українська Національна Асамблея, Українська Консервативна партія не набрали разом і 0, 5% голосів, продемонстрував тим самим в черговий раз|у черговий раз| непопулярність і безперспективність націонал-радикальних| партій в Україні.

Що ж до національно-демократичних партій, то хоча тотальної поразки|ураження| цих політичних сил на парламентських виборах не відбулося, через те, що деякі з їх представників пройшли у ВР за списком БЮТ (наприклад, Л. Лук’яненко, А. Шкіль і ін.), а також від НУ, але|та| вони продемонстрували, що націонал-демократизм як політичний напрямок|направлення| і політичний проект на цьому етапі суспільного|громадського| розвитку виявився |товариством| незажаданим. Зазнав поразки амбітний|амбіційний| проект Українського Народного Блоку Костенка-Плюща (1, 87% голосів). У цьому блоці було представлено|уявлена| безліч прізвищ, добре відомих в країні ветеранів національно-патріотичного руху, таких як С|із|. Хмара, І. Драч, Д. Павличко, П. Мовчан, І. Заєць. Не пройшов|минув, сплив| до парламенту і новоспечений політичний проект під назвою Громадянський блок „Пора – ПРП”|, який намагався|пробував| виграти вибори виключно на хвилі „помаранчевої революції” і за рахунок популярності першого номера списку – боксера Віталія Кличка. В цілому|загалом|, парламентські вибори 2006 р. засвідчили, що загальноукраїнська криза націонал-демократичної ідеології і практики продовжилася і навіть загострилася.

Відносною поразкою|ураженням| обернулися вибори для головної політичної сили влади – пропрезидентської „Нашої України”. Партія В. Ющенка Народний Союз|спілка, сполучник| «Наша Україна» була створена лише в лютому 2005 р. Під парламентські вибори вона утворила блок «Наша Україна» у складі|із| шести партій: НСНУ|, Народного Руху України, Партії промисловців і підприємців, Конгресу Українських Націоналістів, партії «Собор», Християнсько-демократичного союзу|спілки, сполучника|. 13, 95% голосів, отриманих|отриманих| блоком в результаті виборчих перегонів, означали втрату близько половини голосів виборців у порівнянні з парламентськими виборами 2002 р. і чотириразове зниження підтримки В. Ющенка в порівнянні з президентськими виборами 2004 р. Блок отримав перемогу тільки|лише| в трьох західних областях країни.

„НУ” |на виборах робила наголос на соціальній складовій ринкової економіки, розвитку демократії та швидкій інтеграції України в ЄС і НАТО. Вся виборча кампанія новоствореного об’єднання була побудована|споруджена| на іміджі і досягненнях політики президента В. Ющенка: успіхах української дипломатії|коло| – отримані |отримала| статусу країни з|із| ринковою економікою, скасуванні |скасована| поправки Джексона-Веніка, а також збільшенні розміру грошової допомоги матерям, підвищенні зарплат і пенсій, зниженні терміну служби в армії, розширення політичних свобод в країні.

Проте, |одна як показали вибори, виборцям більше запам'яталися провали внутрішньої і зовнішньої політики президента. Замість проголошеної на Майдані нової місії України в світі – несамостійність зовнішньої політики, безпідставні надії на допомогу виключно Заходу і конфлікти з|із| Росією, |навкруг, довкола| відродження ГУАМ| на антиросійській платформі, |створіння|накликати| |спілкоюнові митні правила на тираспольсько-українському кордоні|кордоні|, які болісно|болюче| торкнулися інтересів українців по обидва боки|кордону|. Більшість виборців не підтримала запропонований В. Ющенком принципово інший зовнішньополітичний проект – прискорену та непідготовлену інтеграцію в політичні, військові|воєнні| і економічні структури Заходу і різке дистанціювання від Росії.

Досягнення команди президента В. Ющенка перекривалися численними|багаточисельними| прорахунками. „НУ” так і не вдалося виконати свої обіцянки на Майдані про новий тип влади: прозору, чесну, демократичну; очищені |обчищені| від кумівства, хабарництва, казнокрадства державні структури; відокремлену від бізнесу політику. З погляду реального функціонування державної влади, новий режим мало чим відрізнявся від старого. Нова політична влада продемонструвала свою слабкість, корумпованість і відчуженість від суспільства|товариства|, переслідування політичних опонентів, кадрову чистку|чистка| центрального і |погрози| місцевих апаратів управління. Нестримне зростання|зріст| цін, уповільнення темпів економічного росту|зросту|, та погіршення життя громадян лише підсилили|посилили| розчарування населення діями влади. Отже, нове керівництво не змогло продемонструвати політичну волю до реформ, здатність|здібність| ефективно управляти країною і реалізувати курс, що відповідає інтересам більшості населення, чим довело свою політичну безпорадність та неспроможність.| Підтвердилися попередження експертів про феномен „завищених очікувань” і його можливі наслідки: неспівпадіння суспільних очікувань, пов’язаних з президентством В. Ющенка, з реальними результатами його діяльності призвело до карколомного падіння його підтримки в суспільстві. |потім|

Концептуальна, а в силу цього закономірна, поразка „НУ” полягала в тому, що події зими 2004 р. вона не змогла перетворити на антисистемну революцію, радикальне оновлення країни, важливий|поважним| крок на шляху до європейської правової державності та громадянського суспільства|громадянського||товариства|, обмежившись ще однією пострадянською антирежимною рокіровкою, звичайною зміною номенклатурно-кланових еліт, реконфігурацією владних кіл.

Не допомогло „НУ” і використання на виборах, хоч і меншою мірою, ніж це було раніше, адміністративного ресурсу. Виборчий список блоку очолив прем'єр-міністр Ю. Єхануров. Активну участь у виборчій кампанії блоку брали міністри, голови адміністрацій, начальники УМВД|, керівники податкової адміністрації. А серйозний розкол у лавах|лавах, низках| нової правлячої елітної групи (протистояння між оточенням Ю. Тимошенко і В. Ющенка в боротьбі за владу) виключив можливість її солідарних дій у передвиборчих перегонах.

На відміну від „НУ”, її союзник по „помаранчевій революції” – „Блок Юлії Тимошенко” (партія „Батьківщина”, Українська соціал-демократична партія), на парламентських виборах отримав|отримав| підтримку 22, 29% виборців і посів|позичивши, посівши| почесне друге місце, відкинувши всі соціологічні прогнози щодо|відносно| його третього місця. БЮТ| виборов перемогу в чотирнадцяти регіонах заходу, центру і півночі країни. Результат цієї політичної сили продемонстрував в край граничну персоніфікацію парламентських виборів. Виборець, голосуючи за БЮТ|, перш за все|передусім|, віддавав належне артистичності, харизматичності, енергійності, мітинговому популізму однієї людини, лідеру блоку – Ю. Тимошенко. Ця її популярність| дозволила привернути|привабити, залучити, притягати| на сторону БЮТ| той сегмент населення, який не може жити без кумира, готовий завжди слідувати за вождем.|прибічників| |чуттєвому|

Політична кампанія Ю. Тимошенко була виграшною ще й тому, що на виборах вона позиціонувала|позиціювала| себе опозиціонером. Вчасно залишивши|із| уряд, Ю. Тимошенко зняла з себе відповідальність за підвищення цін, численні кризи, уповільнення промислового зростання.|зросту| |суворості|спитав| Ще однією складовою успіху БЮТ| став піднятий ним прапор захисника „помаранчевих ідеалів”, приватизація подій кінця 2004 р., що допомогло перетягнути частину|частку| тих, хто розчарувався в президенті В. Ющенко і „НУ”. Блок Ю. Тимошенко став на цьому етапі своєрідним символом надій „помаранчевого” електорату, надій, що не виправдалися.

Значною мірою допомогли популістська стратегія і тактика БЮТ|, намагання створити Ю. Тимошенко імідж „народного прем’єра” (в іншому варіанті – „народної заступниці”). Наприклад, під час виборчих перегонів всіляко пропагувалося підвищення за часів її прем’єрства заробітних плат, пенсій, грошової допомоги немовлям тощо, але при цьому замовчувалися джерела цього „золотого дощу” – майже повністю вичерпаний |зростуресурс перерозподілу. До того ж на виборах повною мірою була використана добре відома особливість українського народу – жаліти|шкодувати| гнаних, тим більше коли йдеться про жертви непопулярної влади – уявних і справжніх|теперішніх, даних|.

Та все ж, незважаючи на популізм Ю. Тимошенко і складне соціально-економічне положення, БЮТ| не вдалося виграти парламентські вибори. Виборці в своєї більшості не забули той хронологічно нетривалий, але політично і економічно нестабільний період, коли Ю. Тимошенко очолювала уряд –|позичала, посідала| |пі неринкові методи управління, жорстке податкове адміністрування, збільшення частки|долі| державних дивідендів, що поставило на грань виживання багатьох акціонерів, ревальвацію гривні, нафтову, бензинову, цукрову, м'ясну кризи, скорочення інвестицій, роздування|роздмухування| витратної частки|частки| бюджету, відкриття кордонів для імпортерів товарів широкого вжитку, яке болісно вдарило по вітчизняному виробнику і т. ін.

Політичний парадокс Ю. Тимошенко в тому, що користуючись гарячою прихильністю значної частини населення, з боку політичної еліти, вона має усталену недовіру (репутацію непередбаченого політика, який не дотримується слова, легко порушуючи всі попередні домовленості, і задля своєї мети не рахується з засобами), а з боку інтелектуалів – активне неприйняття, як людини з занадто рухливою свідомістю, безмежними політичними амбіціями і одержимістю владою. Всі спроби Ю. Тимошенко представити свою політичну силу як найдемократичнішу в країні, розбивалися через авторитарну політичну структуру БЮТ з авторитарним політичним керівником на чолі.

На парламентських виборах завершився |цілковитим| провалом центристський проект, розпочатий головою ВР четвертого скликання В. Литвином. На початку 2005 р. Народна аграрна партія України на позачерговому з'їзді позбулася |із| сільськогосподарського відтінку в своїй назві, сподіваючись|надіючись| тим самим розширити спектр потенційних прихильників|прибічників|. На виборах, створивши іменний „Народний блок Литвина” (НБЛ|), ця політична сила намагалася|пробувала| довести, що в країні саме вона є|з'являється, являється| істинно центристською.

Під час виборчих перегонів блоком було зроблено декілька політично важливих ставок. Перш за все –|переду|припускалося| | ставка на персональний|із| |особового| авторитет спікера ВР.|переду|припускалося| |і|особовогКоманда В. Литвина наполегливо намагалася використати розсудливість, зваженість, поміркованість голови законодавчої влади, не стомлювалася підкреслювати, що в дні політичної кризи кінця 2004 р., коли влада в країні була практично паралізована, єдиним працюючим органом залишилася ВР, яку спікер перетворив на справжній|теперішній, даний| центр ухвалення|прийняття, приймання| найважливіших рішень|розв'язань, вирішень, розв'язувань|.

Інша ставка була зроблена на ментальність українського народу, якому нібито не притаманний| політичний радикалізм. НБЛ| спробував привернути|привабити, залучити, притягати| ту частину суспільства|частку||товариства|, яка не бажала|воліла| жорсткого протистояння між політичними опонентами. Провал НБЛ (2, 44% голосів виборців)| став однією з несподіванок парламентських виборів. Незважаючи на|незважаючи на| переваги – політичну вагу В. Литвина, значні фінансові кошти, витрачені на кампанію, виграшну миротворчу роль, блок не зміг завоювати виборців. Електоральна ніша „третьої сили”, що виступала|вирушала| за поміркованість, проти|супроти| „реваншу опозиції і продовження революції” виявилася на цьому історичному етапі українського соціуму дуже|занадто| вузькою. Негативний результат блоку В. Литвина показав, наскільки в 2006 р. було сильно поляризовано і розділено населення країни, |переміг| через що значно звузився| | центр партійної системи|.

Переможцем парламентських виборів 2006 р. стала опозиційна Партія регіонів (ПР|) – 32, 14% підтримки виборців. Партія лідирувала|лідерувала| в десяти|десятеро| східних і південних регіонах. У ряді|в ряді| південно-східних областей (донецька, луганська, харківська) вона одержала|отримала| переважну більшість в місцевих радах|порадах|. Що стосується чинників її перемоги, то вони полягали не тільки | в |із обіцянках структурних реформ, підтримки національного виробника, децентралізації влади, надані російській мові статусу другої державної, проведені референдуму з питання про вступ в НАТО, нормалізації відносин із|із| стратегічним партнером Росією.

Перемозі ПР, по-перше, сприяла сама „помаранчева коаліція”. З 2005 р. влада вперше в історії пострадянської України|уперше| повністю перейшла до політичних кіл, що представляли|уявляють| західноукраїнський і столичний електорат, що не могло не призвести до згуртування |навкруг, довкола| навколо ПР опозиційних сил | і радикалізації населення східних і південних областей. По-друге, на цю опозиційну політичну силу працювала сама складна політична та соціально-економічна ситуація в країні. По-третє, їй допомагала так звана електоральна інерція виборців. ПР| стала уособленням сили, прихильники|прибічники| якої після|потім| президентських виборів 2004 р. вважали себе ображеними, жадали реваншу або відновлення справедливості.

Проте|однак| виграш ПР| виявився відносним. Опозиція не зуміла повною мірою скористатися численними|багаточисельними| промахами, помилками і відвертими провалами влади і переконати співгромадян в перевагах запропонованих нею альтернатив. ||згубила, змарнувала, загубила| |

За результатами виборів вперше не потрапила|минула, спливла| до парламенту СДПУ(о). Партія брала участь у виборах у складі „Опозиційного блоку „НЕ ТАК! ”. Центральною темою блоку стала вимога проведення референдуму щодо|супроти| вступу України в НАТО. Проте|однак| колись могутня і структурована політична партія в блоці з|із| іншими політично близькими| силами заручилася підтримкою лише трохи|ледве| більше 1% виборців. Причинами поразки СДПУ(о)|ураження| були схожість її ціннісних орієнтирів з ПР та певна пасивність виборчої кампанії|із||, що призвело до відтоку прихильників|прибічників|. Потужніша опозиційна сила відібрала голоси виборців півдня і сходу, які завжди підтримували соціал-демократів.

Парламентські вибори 2006 р. стали новим етапом в політичній долі Соціалістичної партії України. Партія, що традиційно привертала|приваблювала, залучала, притягала| до своїх лав|лави, низки| помірну ліву інтелігенцію, сільських мешканців|мешканців|, а також представників малого і середнього бізнесу, на цих виборах поповнилася|доповнилася| промисловцями (наприклад, В.Бойко – керівник найбільшого металургійного комбінату в Маріуполі), які додали|добавили| цій політичній силі більшої ваги і солідності. Незважаючи на те, що соціалісти підтримали В. Ющенка на президентських виборах, поділяли його зовнішній і внутрішньополітичний|внутріполітичний| курс, були в складі „помаранчевих” урядів, чи то виходячи з кон’юнктурних намірів – потреби виборів в південно-східних областях, чи через певну політичну спорідненість СПУ і ПР (в питаннях ВТО, захисту вітчизняного товаровиробника, пріоритетного розвитку великої промисловості, політичної реформи, НАТО, відносин з Росією у соціалістів значно більше спільного з ПР, ніж з НУ), СПУ| під час виборчих перегонів відмовилася визнати себе „помаранчевою” політичною силою і всіляко дистанціювалися від них. Завдяки всім цим обставинам, а також двом головам обласних адміністрацій (одеської і полтавської) – соціалістам, партія| одержала|все же| |отримала| підтримку 5, 69% виборців.

Ще однією несподіванкою парламентських виборів стала низька підтримка виборцями КПУ. Колись могутня Комуністична партія з труднощами подолала|здолала| 3% висоту (3, 66%). Це засвідчило, що виборець в своїй більшості вже не підтримує ортодоксальну лівизну і доктринерство, що партії важко|скрутно| вигравати перегони тільки за рахунок багажу колишніх досягнень, до безкінечності використовуючи ностальгію старшого покоління. Поява на політичній карті України досить потужної сили – Партії регіонів, що взяла на себе захист прав російськомовного населення, налагодження|налагоджування| добросусідських відносин з|із| Росією, а також серія соціальних ухвал|постанов| уряду В. Януковича відтягнули голоси виборців південного сходу України, які традиційно підтримували КПУ. Гасло|лозунг| комуністів про соціальну справедливість підхопили відразу дві політичні сили – ПР і БЮТ. Саме вони і розділили голоси прихильників|прибічників| КПУ.|розгублюють|

Таким чином, перші в історії України парламентські вибори за пропорційною|пропорціональній| системою призвели до певної структуризація партійного поля, підвищення ваги| партій у|в, біля| суспільстві, зміцнення їхньої організаційної структури|, природного скорочення| їхньої кількості. Але партійне поле залишилося ще далеким|| від остаточного структурування|. Виборі лише| зафіксували певний| перехідний його| стан від великої кількості неефективних| партій до невеликої кількості ефективних|. Парламентські вибори 2006 р. залишили країну без традиційних правих і традиційних лівих, змістивши потужні політичні об’єднання |частки| |зсунулися| до центру партійного спектру. Але контури нової розстановки політичних сил тільки почали формуватися, через що відрізняються своєю нечіткістю і нестабільністю. І, нарешті, вибори засвідчили, що в країні продовжується процес цивілізаційно-політичного протистояння.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.006 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал