Виклад змісту

Іван Франко

Поема «Мойсей»

Пролог

У пролозі автор звертається до свого «замученого, розбитого» народу, який стоїть на роздоріжжі й не знає, куди йти:

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому... заснути я не можу.

Саме його майбутнім і тривожиться поет. Він не вірить, що судилося йому " в сусідів бути гноєм", що його долею буде " укрита злість, облудлива покірність". «Невже ж задарма стільки серць горіло... найсвятішою любов'ю", невже " задарма край твій весь политий кров'ю твоїх борців? " — звертається він до українців. І сам собі упевнено відповідає:

Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.

I. Коли після сорока років безперервного блукання по пустелі єврейський народ під проводом пророка Мойсея нарешті дійшов до Палестини, " обіцяного краю", люди зневірилися, почали бунтувати:

Що чудовий обіцяний край,
Що смарагди й сапфіри
Все ось-ось за горою блистять, —
З них ніхто не йме віри...
І зневірився люд, і сказав:
«Набрехали пророки!
У пустині нам жить і вмирать!

Чого ще ждать? І доки?

Це був уже не народ, а " кочовисько ледаче", і тільки діти гралися: воювали, зводили міста з піску.
II. Лише один Мойсей вірить у здійснення світлої мрії:

Се Мойсей, позабутий пророк,
Се дідусь слабосилий,
Що без роду, без стад і жінок
Сам стоїть край могили.

Все, що мав у життю, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.

Молоде покоління вже не хоче прислухатися до його слів, для них є цінністю щось конкретне, матеріальне, а не красива казка. Супротивників Мойсея очолили Датан і Авірон, які налаштовували народ проти пророка:

...На пророцькі слова їх одвіт:

«Наші кози голодні!»

І на поклик його у похід:
«Наші коні не куті».
На обіцянки слави й побід:
«Там войовники люті».
Коли Мойсей спробував застерегти євреїв від нового Божого гніву, Авірон звинуватив його у богохульстві. А Датан навіть домігся того, що на зборах синів Ізраїля було прийнято ухвалу, спрямовану проти Мойсея:
«Хто пророка із себе вдає,

І говорить без зв'язку,

І обіцяє юрбі

Божий гнів або ласку, —
Той на пострах безумцям усім

Між отсим поколінням

Най опльований буде всіма

І побитий камінням».
III. Вечір. Люди займаються буденними справами, говорять, що треба буде кудись перекочовувати. Авірон радить піти в край Мадіан, а Датан пропонує йти далі, але не в край обіцяний. Раптом зі свого намету виходить старий Мойсей. Він прямує на майдан, хоче стати на великий камінь, щоб виголосити промову:

Хоч літа його гнуть у каблук
Із турботами в парі,
То в очах його все щось горить,
Мов дві блискавки в хмарі.
Хоч волосся все біле як сніг,
У старечій оздобі,
То стоять ще ті горді жмутки,
Як два роги на лобі.

Люди вагаються — «розбити», розтоптати його чи пошанувати того, кого " батьки і діди звали батьком народу".
IV-V-VI. Мойсей переконує людей, що виконує Божу волю — вивести їх із неволі, інакше вони б і досі " гнули шиї в Єгипті". Він порівнює єврейський народ з Божою стрілою, яка повинна летіти в намічену ціль. Чи ж годиться натягнутій стрілі говорити: " Я бажаю спокою"?

Щоб люди краще зрозуміли Мойсея, він розповів їм казку — алегорію про те, як дерева обирали собі короля. Не погодився ні ліванський кедр, бо він і так окраса землі, ні пальма, ні рожа, ні дуб, ні береза — всі були зайняті своїм. Хтось, жартуючи, запропонував терен обрати, і той погодився, сказавши, що здобуватиме поле для дерев, хоч самому не треба, буде пристановищем звіру і птаху, робитиме все, щоб росли дерева краще, а він гинутиме на шляху за них. Пророк пояснив зміст своєї розповіді, сказавши, що дерева — це народи землі, а король — виконавець Божої волі. Коли Бог творив усі народи, то " заглядав всім у душу й вибирав серед них проводиря всього людства». Бог обрав терен, " непоказний на вроду", який " не має... слави собі ані з цвіту, ні з плоду", і вклав йому " в душу свій скарб", щоб він був " мов світило у тьмі, Мов скарбник його слова". Проте євреї зневажили заповіт Єгови, і Мойсей сказав, що їх чекає тяжке покарання.
VII-VIII. Авірон сказав, що доля, яку пропонує людям Мойсей, — це доля " того осла", який носить у зав'язаних міхах хліб для інших, а сам залишається голодним. І запропонував поклонитися іншим богам — Ваалу й Астарті. Продовжуючи кепкувати з Мойсея, сказав, що бути б тому громадською нянькою для дітей і розповідати їм казки.
Слідом за Авіроном Датан став звинувачувати Мойсея у давній нібито зраді народові Ізраїлю. Тепер ізраїльтян через нього залишилася жменька, і веде він їх знову в неволю до єгипетського фараона. Мойсей сказав, що Датану, як і Авірону, не доведеться побачити Ханаана. Датан вирішив вигнати Мойсея з табору, закричав, але ні в кого не піднялася рука це зробити. Пророк знову закликав народ стерегтися.
X. Мойсей відчув, як серце його переповнюється любов'ю до свого народу. Оскільки люди вирішили прогнати його, він піде сам " до межі Ханаану", а народ згодом піде за ним " як за мамою діти". І пішов у степ.
XII. Мойсей залишився один. Він щиро молився до Бога, благаючи підтримати його в скрутну годину. Сорок років він працював, намагаючись зробити з рабів народ за Божою подобою. Як коваль, " клепав... серця і сумління народу", але, здається, даремно. Мойсей благав Бога озватися до нього, але " мовчала пустиня німа".
XIII. Раптом Мойсей почув голос. Йому здалося спочатку, що це говорить його " власне горе шалене", але це було не так. Голос почав допитуватися, чому Мойсей взявся вести ізраїльський народ — через гордощі, через сором чи через щось інше. Голос став спокушати Мойсея, намагаючись довести йому марність справи, якій він присвятив життя:

«Може, голос, що вивів тебе

На похід той нещасний,

Був не з жадних горючих купин,

А твій внутрішній, власний?»

Коли пророк спитав, хто з ним говорить, той відповів: " Я Азазель, Темний демон пустині".
XIV. Мойсей все більше став сумніватися у правильності шляху, обраного сорок років тому. У його серці " важка боротьба ішла з самим собою". Може, хай би єврейський народ залишався там, де був, бо " старі гнізда лишили, а нові здобути нема ні охоти, ні сили"?
XV. Євреї побачили, як на верхівці гори стоїть якась гігантська постать, простягши до неба розкинуті руки. Це Мойсей, молячись, розмовляв із Богом, і його тінь падала аж на шатри. Люди боялися, щоб пророк їх не прокляв.
XVI. Вночі Мойсей знову почув голос, який твердив, що Бог не може керувати ні поодиноким камінцем, ні навіть пилом, не те що народом. Голос розповів давньогрецьку легенду про сліпого гіганта Оріона, який прямував до сонця, щоб здобути зір. За поводиря взяв хлопчика, та так і не дійшов, бо дитина показувала щоразу в інший бік — то на схід, то на захід, відповідно до того, як рухалося сонце. (Гігант у цій розповіді символізує людство, яке поспішає до незримої мети, прагнучи осягнути невідоме й фантастичне, руйнуючи при цьому " рідне й знайоме"). І знову залунав демонський сміх.
XIX. Раптом задрижала земля, почувся грім, знялася буря. І тут з'явився Бог - Єгова. Коли все стихло, Мойсей почув голос Бога. Єгова пояснив пророкові, для чого той вивів синів Ізраїлю з Єгипту. Треба було духовно зміцнити обраний народ, підготувати до майбутніх випробувань, адже їм судилося " світ здобувать, його соки і скарби". Поступ людства — це не скарби земні, а пошук духовності, невгамовна жага вдосконалення. Саме цей шлях веде до " обітованого краю". А через те, що Мойсей на хвилину засумнівався в Богові, Бог вирішив: йому не дано буде побачити обіцяний край, він помре на порозі своєї мети:

«Тут і кості зотліють твої
На взірець і для страху
Всім, що рвуться весь вік до мети
І вмирають на шляху!»

Мойсей помирає.
XX. Євреї побачили, що Мойсея на скелі немає, і всіма опанував жах, усі поглядали, «мов убійці, що вбили у сні найдорожчу людину».
Але що це? Вихор в степу? Здійснення пророцтва? Раптом в оточенні парубоцтва з'явився ватажок, «князь конюхів» Єгошуа. Він закликав євреїв: «До походу! До бою!» Ще мить — і всі в одному пориві зірвуться з місця, ліниві кочівники перетворяться на завойовників, героїв: «Авірона камінням поб'ють, а Датана повісять».

І підуть вони в безвість віків,

Повні туги і жаху,

Простувать в ході духові шлях

І вмирати на шляху...