Охаракт. Структуру витрат робочого часу.

Структура робочого часу виконавця – це співвідношення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу. Час роботи — це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робочому місці протягом зміни. Він складається із часу продуктивної роботи і часу непродуктивної роботи.

Час продуктивної роботи включає час підготовчо-завершальної роботи, час оперативної роботи й час на

обслуговування робочого місця.

Під час підготовчо-завершальної роботи виконуються певні завдання на початку та наприкінці зміни,

Оперативна робота — це безпосереднє виконання змінного завдання. Час, витрачений на неї, складається з часу виконання основних прийомів і допоміжних.

Час обслуговування робочого місця складається з часу

організаційного обслуговування та часу технічного обслуговування.

Час перерв в роботі виконавця – тривалість часу, протягом якого працівник не працює. Складається з двох груп затрат часу: регламентованих і нерегламентованих перерв.

Час регламентованих перерв (Тр.п.) – це час, коли працівник не працює з об’єктивно необхідних причин.

Час нерегламентованих перерв (Тп.н.) – охоплює перерви, які виникають внаслідок недоліків в організації виробництва і праці.

84. Структуруйте нормований і ненормован. роб. час

Затрати робочого часу поділяються на нормовані і ненормовані Нормовані затрати робочого часу включаються в норму часу, а саме затрати основного і допоміжного часу, часу на обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби, часу регламентованих перерв та підготовчо- завершального часу. Сумарна величина цих затрат часу на одиницю

продукції є штучно-калькуляційним часом (Тшт-к):

Тшт-к = То + Тд + Торм + Твоп + Тпт + Тпз; (7.1.)

де То — основний час; Тд — допоміжний час; Торм— час обслуговування робочого місця; Твоп — час на відпочинок та особисті потреби; Тпт — час регламентованих перерв з організаційно-технічних

причин; Тпз — підготовчо-завершальний час [3].

Ненормовані затрати робочого часу є безпосередніми втратами та в норму часу не включаються. Проведення аналізу структури затрат робочого часу на основі цієї класифікації дозволяє з’ясувати величину втрат та нераціональне використання часу на робочому місці.

85. Охарактеризуйте методи дослідження робочого часу: фотографію робочого часу, хронометраж та їх різновиди.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є: фотографія робочого часу (ФРЧ), хронометраж, фотохронометраж.

. Фотографування робочого часу – це процес вивчення та вимірювання всіх без виключення затрат робочого часу впродовж робочої зміни чи її частини.

Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі види фотографування:

• фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, бригадна, самофотографія);

• фотографія часу роботи і перерв у роботі устаткування;

• фотографія виробничого процесу.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів виробничої операцій, що циклічно повторюються

При фотографуванні та хронометражі дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

•підготовка до спостереження; •проведення спостереження;

•обробка даних; •аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний, відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання, цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3-5 сек.).

86. Охарактеризуйте систему нормативів і норм праці.

Норматив праці – функція, яка встановлює нормативність між багатьма нормами та впливаючими на них факторами.

Норма праці – це конкретне значення функції при фіксованих значеннях факторів.

Класифікація норм праці:

1 – за сферою поширення: міжгалузеві, галузеві, районні, місцеві;

2 – за періодом дії: разові, тимчасові, сезонні, тривалі;

3 – за мірою деталізації: деталізовані, укрупнені;

4 – за методом обґрунтування: науково обґрунтовані, дослідно-статистичні;

5 – за призначенням: норми часу, норми виробітку, обслуговував-ння, норми чисельності, норми підлеглості, норми керованості, норма завдання.

87. Опишіть методи розрахунку норм праці у різних типах виробництва.

На підприємствах застосовують різні види норм праці. Найпоширеніші з них наступні:

1. Норма часу – це максимально допустимі витрати робочого часу на виготовлення одиниці продукції робітником при найбільш повному використанні устаткування за певних організаційно-технічних умов. У норму часу входить тільки нормований час.

В умовах масового виробництва підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки питома вага цієї категорії затрат часу в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збігається зі структурою норми штучного часу.
В умовах серійного й одиничного виробництва до складу норми часу включають підготовчо-завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії.
2) Норма виробітку, яка визначає кількість продукції, яку потрібно виготовити, або обсяг роботи, який має бути виконаний за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в натуральних одиницях (штуках, метрах) і виражають необхідний результат діяльності працівників.

3) Норма обслуговування визначає кількість одиниць устаткування, робочих місць, квадратних метрів площі, які обслуговуються одним робітником або бригадою. Норма обслуговування визначається регламентом роботи обладнання та розраховується на підставі норми часу обслуговування

У практиці нормування праці користуються досвідно-статис тичними і аналітичними методами.

Досвідно - статистичні ( або сумарні ) методи передбачають встановлення норм в цілому на всю роботу без поелементного аналізу операцій і проектування раціональної організації праці. При досвідному методі норми визначають на основі особистого досвіду нормувальника, а при с татистичному — на основі статистичних даних про фактичні затрати часу на виконання аналогічної роботи в минулому. Досвідно-статистичні методи не можна вважати науковими, оскільки норми розробляються без необхідного аналізу фактичних умов праці. Такі норми не забезпечують ефективне використання виробничих ресурсів і повинні замінятися нормами, встановленими аналітичними методами.

За допомогою аналітичних методів проводиться наукове обґрунтування норм праці на підставі аналізу конкретного трудового процесу. Для цього операція, що нормується, розділяється на складові елементи; потім визначаються технічні, організаційні, економічні та інші фактори, що впливають на триваліс ть виконання кожного елемента; далі проектується раціональний склад операції і послідовність виконання її елементів з урахуванням оптимального поєднання факторів, що впливають на їхню тривалість. Після цього розраховують затрати часу на кожен елемент, і їх суму, що визначає норму часу на операцію в цілому.

Одночасно повинні розроблятися організаційно-технічні заходи, що забезпечують впровадження запроектованого трудового процесу і встановленої норми.

За методикою одержання вихідних даних аналітичні методи поділяються на аналітично - розрахункові і аналітично - дослідні. Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому визначаються на основі нормативних матеріалів (науково обґрунтованих міжгалузевих, галузевих чи місцевих нормативів), такий метод називається аналітично - розрахунковим.

Якщо затрати часу на кожен елемент операції і на операцію в цілому встановлюються на основі безпосередніх вимірювань цих затрат на досліджуваних робочих місцях шляхом проведення фотографії робочого часу або хронометражу, такий метод називається аналітично - дос лідним.

Нерідко зустрічаються випадки одночасного використання обох різновидів аналітичного методу, коли одні елементи норми часу встановлюються за нормативами, а інші — на основі конкретних вимірювань. На практиці найпоширеніший аналітично-розрахунковий метод, оскільки його застосування менш трудомістке, дає можливість розрахувати норми ще до початку трудового процесу і сприяє рівнонапруженос ті норм.

Досягнення рівнонапруженості норм — важлива і складна проблема. Для її вирішення необхідно забезпечити високу якість і єдніс ть нормативних матеріалів, методів і методик нормування праці; достатню кваліфікацію технологів та спеціаліс тів з нормування праці; матеріальну і моральну зацікавленіс ть працівників у високій якості норм праці.

88. Опишіть методи встановлення норм праці.

Методика встановлення норм часу залежить насамперед від типу виробництва (масове, серійне, дрібносерійне, індивідуальне), рівня механізації праці робітників, а також від форми організації праці.

Розрізняють такі методи нормування: сумарний дослідно-статистичний, розрахунково-аналітичний, укрупнений, мікроелементний. Суть сумарного дослідно-статистичного методу полягає в установленні норми загалом на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями.

За розрахунково-аналітичного методу операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Суть укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типові операції, деталі або види робіт. За цим методом найдоцільніше розраховувати норми на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним типом виробництва.
Велике значення має мікроелементний метод нормування праці. За допомогою цього методу виділяють і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції.

89. Поясніть, як ведеться облік виконання норм окремими робітниками і бригадами.

Облік виконання норм праці кожним робітником дає можливість контролювати ступінь виконання норм праці, є підставою для застосування системи гнучких тарифів.
Облік ведеться з метою:

- коригування чисельності робітників в цехах, на дільницях;
- для отримання даних про фактичні витрати праці на

виготовлення продукції та визначення трудомісткості робіт.

Джерела інформації:

1) графіки змінного робочого часу

2) табель обліку відпрацьованого часу

3) листи простоїв

4) індивідуальні або бригадні завдання

5) звіти про виконання змінних завдань

6) маршрутні листи – карти, які містять дані про норми затрат праці на одного робітника.

Для точності обчислення рівня виконання норм робітниками важливе значення має точність обчислення відпрацьованого часу. Тут можливі два різних підходи: порівняння нормованого часу виконаної роботи зі змінним (плановим) часом або з фактично відпрацьованим часом, коли беруться до уваги внутрішньозмінні простої, перерви в роботі, а також реальний обсяг надурочної роботи.

90. Розкрийте основні шляхи вдосконалення нормування праці.

Принципова сутність нормування праці залишається незмінною для будь-якого етапу і періоду розвитку економіки. Сьогодні практично на кожному підприємстві у тій чи іншій формі існують проблеми недостатнього нормативно-методичного забезпечення й використання застарілих норм.Проте галузева розрізненість, відсутність строго вивірених наукових методик, необхідної дослідницької бази, брак професіонального досвіду у спеціалістів з нормування ставлять під сумнів якість норм, що таким чином одержують. Отже, проблема нормування праці на підприємствах повстала достатньо гостро. Виникла задача не просто відродити і удосконалити існуючі інструменти нормування, але й якісно змінити його організацію, яка б врахувала нові економічні умови.

Відомо, що Україну вже визнано міжнародним співтовариством як країну з ринковою економікою. Таким чином, доцільним є використання досвіду у галузі нормування країн з розвиненою ринковою економікою.

Останніми роками в Україні активізувалися роботи в галузі нормування праці. Постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.03 №356 затверджено «Програму створення і постійного оновлення національної нормативної бази по праці і професійній класифікації на 2004-2007 роки». Згідно цієї програми у 2006-2007 роках було розроблено ряд міжгалузевих норм праці, затверджені зміни до класифікатора професій, випущені деякі довідники кваліфікаційних характеристик професій працівників. Це тільки перші кроки на шляху пошуку відповідних форм і методів впливу на стан нормування праці на всіх рівнях управління економікою країни. Досвід країн з розвиненою ринковою економікою вже широко використовується в країнах пострадянського простору. Зроблені певні кроки по оновленню нормативної бази з праці, проводяться роботи з реформування цієї галузі економіки у відповідності до сучасних умов господарювання. Удосконалення нормування праці в республіці здійснюється за наступними основними напрямками: оновлення нормативної бази з праці; тарифне нормування; міжнародне співробітництво в галузі нормування.Але розробка нових нормативних збірників потребує, крім великих грошових витрат, також тривалого часу, навіть при наявності кадрів високої кваліфікації, що робить розробку нормативів кожної країни СНД занадто дорогою. Отже, державами-учасниками СНД було розроблено план заходів зі створення і удосконалення нормативної бази з праці на 2008-2012 роки. Робота по виконанню даного плану організовується на основі взаємодії науково-дослідницьких організацій держав-учасників СНД із залученням провідних галузевих підприємств. Частка роботи, що повинна бути виконана Україною, складає 14 нормативних збірників із загальних 99-ти. Роботи розпочнуться у 2009 році.

Таким чином, практичній досвід та значні теоретичні наробітки сусідніх країн обов'язково мають бути прийняті до уваги і сприяти вирішенню основних завдань в сфері нормування праці в Україні. Це дозволить виконати такі основні задачі з нормування праці, які стоять перед державою: визначити оптимальне поєднання функцій державних органів і підприємств в управлінні нормуванням праці; забезпечити розвиток і відновлення нормативної бази з праці; підвищити якість та розширити сфери застосування діючих норм праці; поліпшити підготовку кваліфікованих фахівців в галузі нормування.

91. Охарактеризуйте основні методи дослідження трудових процесів

92. Охарактеризуйте норми робочого часу, що регламентуються Кодексом законів України про працю.

Як передбачено частиною першою статті 50 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. При встановленні меншої норми тривалості робочого часу слід мати на увазі, що оплата праці в цьому випадку має провадитись за повною тарифною ставкою, повним окладом.

Відповідно до частини першої статті 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;

2) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших). Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

93.Охарактезуйте продуктивність праці, значення підвищення продуктивності

Продуктивність —це ефективність використання ресурсів — праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв’язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов’яза­них з безробіттям тощо.

Зростання продуктивності праці є:

1.Головним джерелом зростання національного доходу

2.Передумовою підвищення номінальної та реальної заробітної плати працівників

3.Умовою зниження витрат на виробництво

4.Чинником підвищення якості продукції

5.Передумовою підвищення рівня життя та зниження інфляції

6.Необхідною передумовою зниження затрат робочого часу

7.Чинником підвищення конкурентоспроможності продукції. 8.Сприятиме підвищенню зайнятості населення.

94. Опишіь показники та методи вимірювання продуктивності праці:.виробіток і трудомісткість

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника чи робітника за рік, квартал, місяць.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

- виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;

- виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;

- виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку).

Розрізняють такі види трудомісткості: Технологічна, Виробнича, Трудомісткість обслуговування виробництва, Трудомісткість управління виробництвом, Повна трудомісткість, Нормативна, Фактична, Планова.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи. Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо). Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання про­дуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товар-
на продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста,
нор­мативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

95. Поясніть, як ведеться розрахунок виробництва в натуральних, вартісних та трудових одиницях виміру

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробленої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тонах, метрах тощо). Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобув­ні галузі промисловості). Натуральний метод має обмежене застосування, оскільки підприємства і галузі випускають здебільшого різнорідну продукцію. Окрім цього, за даного методу не можна врахувати змін обсягу незавершеного виробництва, яке в деяких галузях має велику частку в загальному обсязі продукції (будівництво, суднобудівництво та ін.).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг виробленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо-годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці. Трудовий метод має обмежене застосування, оскільки він базується на використанні незмінних норм, що суперечить необхідності перегляду норм у міру здійснення організаційно-технічних заходів. Окрім того, досі на підприємствах розраховується здебільшого технологічна трудомісткість, яка виражає затрати часу лише основних робітників. І самі норми трудових затрат для них часто непорівнянні у зв’язку з різним ступенем їх обґрунтованості. Відсутні науково обґрунтовані нормативи праці на окремі види робіт або трудові функції.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання про­дуктивності праці є вартісний (грошовий), який грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нор­мативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

96. Охарактеризуйте види трудомісткості.

Трудомісткість — це показник, який характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто обернена величина виробітку).

Трудомісткість відбиває суму затрат праці промислово-виробничого персоналу (живої праці) на виробництво одиниці продукції і вимірюється в людино-годинах (нормо-годинах).

Розрізняють такі види трудомісткості залежно від складових затрат праці на одиницю продукції:

Технологічна трудомісткість, яка включає всі затрати праці основних робітників — як відрядників, так і почасовиків. Трудомісткість обслуговування виробництва включає всі затрати праці допоміжних робітників. Виробнича трудомісткість — це всі затрати праці основних і допоміжних робітників. Трудомісткість управління виробни цтвом включає затрати праці керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців. Повна трудомісткість - це трудові затрати всіх категорій промислово-виробничого персоналу.

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткіст ь визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами.

Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

Планова трудомісткість — це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості

97. Охарактеризуйте фактори зростання продуктивності праці.

Фактори зростання продуктивності праці - це вся су­купність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продук­тивності праці. За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

1)ті, якими може керувати суб'єкт господарської діяльності (управ­ління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персона­лу, тощо);

2)ті, що перебувають поза сферою керування суб'єкта господарю­вання (рівень розвитку ринко­вих відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, куль­тура, моральність, соціальні цінності, тощо).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом мож­на поділити на три групи:

1) соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;

2)матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробниц­тва;

3)організаційно-економічні, що відбивають якість поєднання робо­чої сили із засобами виробництва.

98. Охарак. резерви підвищення продукт. праці.

Резервипідвищення продуктивності праці — це невикористані можливості економії затрат праці (як живої, так і уречевленої), які виникають унаслідок дії тих чи інших чинників. Рівень продуктивності праці залежить від ступеня використання резервів.

За часом використаннярозрізняють поточні й перспективні резерви. Поточні резерви можуть бути використані залежно від реальних можливостей протягом місяця, кварталу чи року. Використання п ерспективних резерві в передбачається у майбутньому через рік або кілька років згідно з довгостроковими планами підприємства.

За сферами виникнення розрізняють загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрішньовиробничі резерви.

До загальнодержавних належать такі резерви, використання яких впливає на зростання продуктивності праці в економіці загалом. Регіональні резерви пов'язані з можливостями поліпшеного використання продуктивних сил конкретного регіону. Міжгалузеві резерви — це можливості поліпшення міжгалузевих зв'язків. Галузеві резерви — це резерви, пов'язані з можливостями підвищення продуктивності праці, які характерні для певної галузі економіки. Внутрішньовиробничі резерви виявляються і реалізуються безпосередньо на підприємстві.

99. Охаракт. програми управління ПП на під-ві.

В умовах ринкової економіки все більшого значення набувають розроблення й упровадження програм управління продуктивністю праці. Сутністю управління продуктивністю праці є створення умов для її зростання. При цьому важливо зумовлювати зміни і в структурі кадрів, кваліфікації працівників, технології та устаткуванні, ринках збуту, які б сприяли як зростанню продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій. У рамках програми підвищення продуктивності (ППП) організація та її керівництво самі визначають цілі і проблеми, а також розробляють плани і програми по вдосконаленню організації.

Найбільш загальною метою ППП є забезпечення зв’язку між створенням ефективної системи вимірювання продуктивності і завданням людини щодо підвищення результатів діяльності організації шляхом внесення змін у всі чи деякі елементи організації – людину, структуру, культуру і технологію.

Деякими більш специфічними цілями програми можуть бути:

• підвищення кваліфікації і практичного досвіду в сфері управління, планування і вирішення проблем; • покращення відносин між членами колективу; • створення ефективної інформаційної системи з питань продуктивності;

• зростання основних показників діяльності організації;

• пожвавлення діяльності організації та сприятливий соціально-психологічний клімат.

100. Поясніть вплив НТП на підвищення продуктивності праці.

Головне джерело всебічного і послідовного підвищення продуктивності праці - науково-технічний прогрес. За оцінками вітчизняних і зарубіжних учених, приріст продуктивності праці на дві третини забезпечується за рахунок науково-технічного прогресу. Під науково-технічним прогресом мають на увазі здобуття нових знань, що дають змогу по-новому комбінувати наявні ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції.

Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва - засоби виробництва, працю, його організацію та управління. Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами: впровадження комплексної механізації та автоматизації, удосконалення технології виробництва; хімізація виробництва; зростання рівня електроозброєності. Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації ручних робіт, комплексної механізації робіт на дільницях та в цехах. Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням автоматизованого устаткування, автоматичних систем виробництва. Отже, головними напрямками науково-технічного прогресу у виробництві є: впровадження комплексної механізації та автоматизації, удосконалення технології виробництва, хімізація виробництва, зростання рівня електроозброєності, зниження матеріаломісткості продукції, комп'ютеризація виробництва.

101. Розкрийте принц. формування доходів у ринковій екон.

Доходи населення – це сума грошових коштів і матеріальних благ, які домашні господарства одержали за певний проміжок часу у натуральному вигляді для підтримання фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини. Формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів:

1. Усі доходи формуються відповідно до вкладу праці, природних ресурсів, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг.

2. Дохід від факторів виробництва пропорційний кількості і якості вкладених ресурсів. На цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва.

3. Нерівномірність у розповіді ресурсів веде до значної нерівності в доходах. Високий ступінь нерівномірності може створювати низку соціально-економічних проблем: підривати стимули, загострювати соціальну несправедливість, погіршувати можливості для розвитку суспільства.

4. Для нормального функціонування економіки необхідна державна політика перерозподілу доходів через бюджет.

5. У зв'язку із функціонування недосконалої конкуренції у сучасній ринковій економіці розмір доходу може не відображати вкладу факторів виробництва у випуск готової продукції.

102. Охарактер. структ. доходу співробітника під-ва.

Формування грошових доходів працівника підприємства здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів).

Оплата праці — це винагорода за виконану роботу, а також оплата відпусток, святкових днів та іншого невідпрацьованого часу відповідно до трудового законодавства і колективних договорів. Окрім того, до цієї статті доходів відносять стимулюючі доплати і надбавки, премії й одноразові заохочувальні виплати, компенсаційні виплати, пов’язані з режимом роботи й умовами праці тощо. Розмір заробітної плати, регулярність її виплат найбільшою мірою визначає рівень життя населення, особливо його частини з низькими доходами. Своєчасність виплат заробітної плати — один із найважливіших факторів соціально-політичної ситуації в Україні.

До соціальних трансфертів належать пенсії, соціальна допомога, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам

103. Охаракт. особисте споживання у ринковій економ.

Особисте споживання — це споживання благ і послуг, які перебувають у приватній власності сімей чи індивідів. Воно саморегулюється під впливом збільшення і розвитку виробництва, зростання доходів, зміни цін на товари і послуги.

На структуру споживання впливають економічний розвиток країни; праця, вік і стать людини, кліматичні умови; соціальні умови, національні особливості, вихованість, зв’язки тощо. Оптимальна структура споживання — це висококалорійний раціон харчування, це добре спланований гардероб, це розумно організовані робота і побут, і весь життєвий процес.

Структура споживання має такі основні ознаки:

співвідношення між окремими видами витрат населення на придбання благ і послуг; співвідношення ресурсів поточного споживання і нагромадження споживчого майна; співвідношення ресурсів поточного споживання і невиробничих капітальних вкладень; співвідношення у нагромадженні майна сімейного і індивідуального користування і сумісного споживання; співвідношення шляхів та каналів надходження у споживання тих чи інших благ.

У перехідний період до ринкової економіки особисте споживання може мати такі форми, як індивідуально-сімейна, колективна та колективно-сімейна. У свою чергу, особисте споживання може бути платним і безплатним.

104. Охаракт. вартість робочої сили та її структуру.

Вартість робочої сили – це сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпечення необхідних для підтримання її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.

На вартість робочої сили також впливають результати праці власника робочої сили. Вартість робочої сили формується на ринку шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні ля відтворення робочої сили.На величину вартості робочої сили впливають певні чинники. Одні збільшують її, інші - зменшують.

До складу вартості робочої сили входить: заробітна плата, натуральні виплати які надаються працівникам підприємцями; витрати роботодавців на соціальне страхування. Встановлені законом внески на соціальне забезпечення. Добровільні чи договірні внески в системі соціального забезпечення і приватне страхування. Безпосередні виплати трудівникам у зв'язку з відсутністю на роботі через хворобу, нещасний випадок тощо. Вартість медичного й санітарного обслуговування. Вихідна допомога; витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та підбір кадрів; витрати на соціально-побутове обслуговування; податки, які розглядаються як витрати на робочу силу

105. Охаракт. диференціацію доходів населення.

Диференціація доходів визначається рівнем розвитку продуктивних сил і суспільних відносин і залежить від економічних, демографічних і соціальних факторів.

Показники за якими можна оцінити диференціацію нгаселення:

1)Одним із показників диференціації населення за рівнем доходів у соціально-економічній статистиці є індекс концентрації доходів, або коефіцієнт Джині, який відображає характер розподілу всієї суми доходів населення між окремими його групами. Величина його може коливатися від 0 до 1. За рівномірного розподілу доходів коефіцієнт наближається до 0. Чим вище значення показника, тобто чим ближче до 1, тим нерівномірніше розподілені доходи в суспільстві. коефіцієнт Джині, розраховується за допомогою кривої Лоренца.Індекс Джині визначається як відношення площі сегментуствореного кривою Лоренца до площі трикутника, який утворюється нижче ліні рівномірного розподілу.

2)Децельний коефіцієнт-визначається як відношення 10% найбільш забезпечених до 10% найменш забезпечених.

Диференціація доходів перебуває під впливом таких факторів:

• соціально-політичних;

• соціально-демографічних (стать, вік, наявність таланту і здібностей тощо);

• соціально-професійних (професія, спеціальність, освіта, кваліфікація, досвід тощо);

• соціально-статусних (зайнята або незайнята особа суспільно ко­рисною діяльністю, дитина, молодь, що вчиться, найманий працівник, власник майна, підприємець, фермер, пенсіонер, інвалід тощо);

• соціально-економічних (вид занять або діяльності, вид виробництва, умови праці тощо);

• соціально-географічних (природно-кліматичні особливості місця проживання, щільність і характер розселення, національні особливості).

Окрім того, на формування доходів, їх величину впливають нівелюючі і диференціюючі фактори.

Нівелюючі — складання заробітків сім’ї, пенсії пенсіонерів, які живуть в сім’ї і вносять свою пенсію до бюджету сім’ї, допомоги, що одержують члени сім’ї.

Диференціюючі — наявність непрацездатних членів сім’ї, їх кількість у сім’ї; співвідношення працюючих і непрацюючих членів сім’ї.

106. Опишіть показники рівня життя населення.

Рівень життя — це соціально-економічна категорія, яка відображає ступінь розвитку і задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб населення, а також умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб.

Згідно з рекомендаціями МОП рівень життя відображають такі показники: обсяг фонду споживання на душу населення, реальні доходи, тривалість життя, освіта; обсяг споживання важливих продуктів у натуральному виразі, забезпеченість житлом, комунальними і соціальними послугами, транспортом і зв’язком; охорона здоров’я, соціальне забезпечення. Виходячи з міжнародних норм необ­хідно також враховувати: зайнятість і умови праці, чинні соціальні гарантії, демографічні, екологічні умови, домашнє майно тощо. Окрім цього, необхідно брати до уваги поширення негативних соціально-економічних явищ, таких як інфляція, безробіття, бідність, злочинність, дискримінація в різних її проявах.

У світовій практиці для характеристики рівня життя використовується такий інтегральний показник, як індекс людського розвитку, котрий включає три індикатори: національний або валовий внутрішній продукт на душу населення (ВВП), тривалість життя, рівень освіти населення.

107. Розкрийте сутність зароб. плати як економ. категорії та елементу ринку праці.

Заробітна плата як соціально-економічна категорія є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства і її правильна організація зацікавлює працівників підвищувати ефективність виробництва а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт на окремому підприємстві.

Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського чинника та використання трудового потенціалу. При цьому використання наявного кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має повністю залежати від наукової обґрунтованості, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.

Головною метою економічної стратегії і системи матеріального

стимулювання сучасних компаній її фірм стало досягнення не кількісних показників випуску продукції, а якісних параметрів виробництва, таких як поліпшення використання устаткування, робочого часу, складу робочої сили, якості продукції, спрямованих на підвищення ефективності виробництва.

Отже, підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку досягаються нині на основі ефективнішого використання всіх наявних ресурсів і всебічного зниження витрат виробництва.

Відповідно до Закону України " Про оплату праці", заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

108. Розкрийте основні фун-ї зар. плати у процесі суспіл. відтворення.

Функція заробітної плати – це її призначення, роль, складова сфери практичної діяльності в узгоджені і реалізації інтересів найманих працівників і роботодавців.

Заробітна плата виконує такі основні функції: відтворювальну, стимулюючу, оптимізаційну, регулювальну, соціальну.

Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їх родини необхідними життєвими благами для відновлення витраченої в процесі виробництва робочої сили та для відтворення поколінь. Реалізація цієї функції забезпечується встановленням державою гарантованого мінімуму заробітної плати та прожиткового мінімуму.

Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності розміру заробітної плати від особистого вкладу працівника та результатів діяльності всього колективу підприємства. Реалізація цієї функції забезпечується розробкою на підприємстві ефективних систем оплати та преміювання праці, залученням працівників до управління підприємством та ін.

Оптимізаційна функція забезпечує певні пропорції в зростанні рівнів заробітної плати та продуктивності праці Реалізація цієї функції здійснюється запровадженням заходів, які забезпечують зниження заробітної плати в розрахунку на одиницю продукції.

Регулювальна функція вирішує проблеми регулювання вартості робочої сили на ринку праці під впливом співвідношення її попиту та пропозиції і розподілу трудових ресурсів за регіонами, галузями, підприємствами.

Соціальна функція покликана забезпечити рівну заробітну плату в однакових умовах праці та усунення будь-якої дискримінації в оплаті праці. Реалізація цієї функції забезпечується поєднанням державного та договірного регулювання заробітної плати.

Крім вищезазначених функцій є ще і інші: вимірювально-розподільча, ресурсно-розміщувальна та функція формування платоспроможного попиту населення.