Лексичний склад української мови

Лексичні норми – це загальноприйняті правила слововживання, які вивчає розділ мовознавства – лексикологія.

Лексику української літературної мови класифікують за різними ознаками: сферами вживання, активністю і пасивністю, походженням, стилістичними особливостями тощо.

З погляду вживання слова поділяють на загальновживані і спеціальні. Загальновживані використовуються постійно всіма носіями мови в різних сферах життя і діяльності, а спеціальні – окремими групами людей у різних галузях науки, культури, мистецтва тощо. Загальновживані слова належать до активної лексики української мови, а спеціальні – до пасивної.

Активну лексику представляють слова, які часто функціонують у мовленні у зв’язку з найістотнішими для суспільства реаліями, поняттями і ситуаціями. До пасивної входять слова, які рідко вживаються через особливості позначуваних ними явищ (діалектизми, жаргонізми, архаїзми, евфемізми тощо).

За походженням виділяють питомо українську лексику та іншомовну. Питомо українськими є праслов’янські, східнослов’янські та власне українські слова. Найбільшу частину питомої лексики становлять власне українські слова, яких немає в інших мовах (взагалі, окремий, очолити тощо) і спільнокореневі новоутворення (пор. спільнослов’янське жінка й українське жіноцтво, грецьке грамота та українське грамотій). У різні періоди в українську мову входили слова з інших мов, підпорядковуючись законам її фонетики й граматики, пристосовуючись до правил українського словотворення й семантичної системи. Це росіянізми (завод, указ, законопроект тощо), полонізми (урядник, міщанин, достаток тощо), грецизми (архів, монографія, демагог тощо), латинізми (агітація, нотаріус, статут тощо), тюркізми (казна, базар, ярлик тощо) та інші запозичення.

За стилістичними особливостями лексика поділяється на стилістично нейтральну і стилістично марковану. Стилістично нейтральну становлять слова, які вживаються в усіх функціональних стилях сучасної української мови, а стилістично марковану – слова, які функціонують у певних стилях. Стилістично маркована поділяється на лексику високого стилю (книжну) і зниженого (розмовну).

З лексичних засобів у діловому мовленні використовуються загальновживані та частина спеціальних слів, активні і пасивні, питомо українські та іншомовні, нейтральні і книжні слова. Особливо характерні для нього терміни, професіоналізми, канцеляризми, неологізми, книжні слова, пароніми, рідше синоніми, антоніми.

Терміни – це слова, словосполучення, що позначають предмети, явища, дії, різні поняття з якої-небудь галузі суспільного життя і дають їм точне визначення, напр., в економіці – субвенція, санація, овертайм. Професіоналізми – слова, вислови, які властиві мові професійної групи людей, напр., бухгалтерам – дотація, каса, рахунок. Канцеляризми – слова, мовні звороти, позбавлені образності, емоційності, надають стилю нейтрального, офіційного значення, напр.: дбати – виявляти велике піклування, хвилюватися – переживати стан занепокоїння. Неологізми – слова, що позначають нові предмети, процеси, явища, напр.: телефакс, капіталовкладення, інвертована валюта. Книжні слова виражають загальнонаукові поняття і вживаються у широкому значенні, напр.: модель, експеримент, компонент.

Пароніми – слова, подібні за звучанням і написанням, але різні за значенням, напр.: ефективний – ефектний, дипломат – дипломант – дипломник. Синоніми – близькі за значенням, але різні чи подібні за звучанням слова, напр.: процент, відсоток; заробіток, плата, платня. Антоніми – це протилежні за значенням слова, напр.: купівля – продаж, трудитися – ледарювати.