Основні риси феодального ладу в Західній Європі у період класичного середньовіччя.

Становлення феодальних відносин в країнах Західної Європи мало свої особливості. До прикладу в Італії, Франції, Іспанії, Візантійській імперії період становлення цих відносин називають романським (сформувалися на основі соціально-економічної спадщини Римської імперії та господарських досягнень германських племен); в Англії, Німеччині, скандинавських і слов'янських країнах перехід до феодальних відносин відбувся на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.

Причини феод були характерні для всіх західноєвропейських держав:

- в генезі феодалізму велику роль відіграв уклад, успадкований від Римської імперії (колонат, патронат, землеробське рабство, велика земельна власність);

- чималу роль відіграли зародки феодалізму, які розвинулись у германців (рабство, напівсвобода, патронатні відносини, дружинний лад, наявність родової служилої знаті);

- зародки феодалізму у германців розвинулись у справжній феодалізм

- варварські завоювання привели до подальшої натуралізації і аграризації економіки;

- католицька церква і світські землевласники широко практикували систему прекаріїв (селянин, щоб захистити себе вступав під патронат феодала);

- ранньофеодальна держава в особі королів широко практикувала роздачу земель спочатку на умові бенефіція (земельне пожалування при умові несення військової служби, яке не передавалось у спадок), а потім лена (який передавався у спадок);

- закріпаченню общинників сприяли феодальні міжусобиці, набіги арабів, угорців, аварів, норманців.

У VШ - ІХ ст. аграрні відносини пройшли складну еволюцію, пов'язану з посиленням ролі держави в економічному житті. Король Карл Мортелл (714-751) провів військово-аграрну реформу, якою надав воїнам-рицарям пожиттєві земельні наділи - бенефіції - за умови виконання ними військової служби. Так склалось бенефіціальне -умовно-службове землеволодіння, яке ґрунтувалося на сеньойоріально-васальних відносинах. В ІХ ст. васальна служба стала спадковою. Бенефіцій перетворився на лен - основну найпоширенішу форму землеволодіння доби середньовіччя. Феодальне господарство утверджувалось і розвивалося в межах маєтку - сеньйорії (кілька сотень гектарів). Земля поділялася на домен, де господарював сам землевласник та селянськінаділи. Із зростанням великого землеволодіння формувалося феодально залежне селянство: серви (нащадки колишніх рабів, колонів), вільні франкські солдати, дрібні галло-римські землевласники.

Були поширеними прекарні угоди, згідно з якими земля вільного дрібного власника відчужувалась на користь сеньйора чи церкви, а потім поверталася селянинові в пожиттєве користування як земля, видана на прохання. Угоди передбачали обов'язки сеньйорів щодо селян.

Своєї зрілості феодальні відносини досягли в країнах Західної Європи в ХІ - ХV ст.. Панувала феодальна земельна власність трьох типів: - королівська, світська, церковна.

З ХШ ст. у Франції, а потім і в інших країнах починається криза панщинної системи. Феодали здійснили масовий перевід закріпачених селян із панщини на натуральний, а згодом - на грошовий оброк

У ХІV - ХV ст. феод господарства втягуються у товарно-грошові відносини. З'являються нові економічно-правові форми взаємовідносин між феод і селянами - оренда, найм, орієнтовані на ринок.

Ремесло мало цехову організацію - об'єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки - цехи. Причини їх виникнення: необхідність згуртування проти об'єднаного дворянства; потреба ремісників у спільних приміщеннях; зростання конкуренції з боку сільських ремісників; необхідність створення умов для професійної діяльності своїх членів.

Внутрішні правила були спрямовані на підтримання економічної рівності серед членів цеху. Він був військовою організацією, що брала участь в охороні й обороні міста. Цех мав свою церкву, каплицю, будучи своєрідною релігійною організацією. Цехова організація була економічно раціональною в ХШ - ХV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку середньовічної промисловості. Згодом цехи стали гальмувати розвиток продуктивних сил. Сувора регламентація виробництва і збуту призвела до застою у розвитку науки, техніки і, як наслідок, до занепаду промисловості.