Джерела, канали розповсюдження

Міжнародна інформація є вищим, найбільш складним і різноманітним видом інформації. Вона має забезпечувати злагоджене функціонування всієї сукупності державних, господарських і громадських організацій.

До головних видів МІ відносяться:

– політична (дипломатична);

– економічна (біржова, фінансова, статистична, комерційна, інформація про учасників ринку);

– юридична (інформація про правові умови господарської діяльності);

– професійна інформація щодо здобутків у різних галузях науки і техніки.

Різниця видів МІ визначається джерелами її виникнення, що знаходяться в політичній, ідеологічній та інших сферах діяльності держав.

За сферою використання можна виділити наступні види МІ:

– масова інформація;

– статистична інформація;

– правова інформація;

– соціологічна інформація;

– інформація про особу;

– науково-технічна інформація;

– інформація органів державної влади та місцевого самовря-дування.

Основні канали збирання міжнародної інформації:

1. Засоби масової інформації.

2. Використання відповідних державних установ, наприклад МЗС.

3. Використання спецслужб та конфіденційних джерел.

Джерела інформації – це передбачені або встановлені законом документи на різних носіях, що зберігають фундаментальну інформацію та повідомлення засобів масової комунікації або публічні виступи.

Серед характеристик джерел інформації найважливішими є такі: статус джерела, надійність, кваліфікація, довіра до джерела, цінність і вага інформації. Основні вимоги до джерел інформації: достовірність, оперативність, новизна, повнота.

Види міжнародної інформації за режимом доступу до неї. Усі джерела інформації поділяються на три типи: відкриті, закриті та конфіденційні. Є також поділ на міжособистісні і опосередковані джерела.

Міжособистісні – це джерела, до яких належать особисті контакти із широким типом представництва: суспільні, політичні, ділові, культурні, військові, соціальні економічні. До міжособистісних джерел відносять безпосередньо осіб – дипломатів, офіційних представників уряду, співробітників дипломатичних представництв, а також інших осіб, які висловлюють офіційну точку зору. Ці джерела найчастіше використовуються у дипломатичній практиці, у діяльності міжнародних організацій, у посередництві між країнами, у врегулюванні міжнародних конфліктів та для передачі особистісної інформації (це зустрічі президентів віч-на-віч, зустрічі дипломатів).

Опосередковані джерела виступають посередниками між конкретним каналом інформації і суспільством (громадською думкою).

Опосередковані джерела поділяються на:

Офіційні – органи державної влади, силові структури, спеціалізовані науково-дослідні інституції та установи та інші державні органи, що виступають з офіційною точкою зору.

Неофіційні – це джерела, які представляють суб'єктивні оціночні прогнози та аналіз соціально-економічної та політичної ситуації: заяви і повідомлення політичних партій та рухів, громадських організацій і структур, соціологічні дослідження, аналітичні прогнози, повідомлення засобів масової комунікації, якщо вони не є офіційними представниками виконавчої влади.

Опосередковані джерела (офіційні та неофіційні) в свою чергу поділяються на:

Відкритіджерела – інформація, яка публікується в офіційних виданнях, повідомлення про наукові розробки, діяльність промисловості, банківської системи тощо.

Це може бути інформація загального характеру: політична, економічна, військова для оцінки економічного та політичного потенціалу держави. Ця інформація потрібна для розробки політичної або економічної стратегії, для дипломатії під час переговорів і для планування політичних кроків і стратегії міжнародних відносин у майбутньому.

Крім того, існує спеціальна інформація, що стосується конкретної галузі. Ця інформація – частина загального стратегічного планування, а також призначена для аналізу й прогнозування вузького кола спеціалістів-міжнародників.

Закриті джерела інформації – до них належать: розвідувальні, дипломатичні, стратегічні, статистичні джерела, інформація про новітні технології, які становлять державну таємницю, а також інша інформація, що віднесена до таємної. До закритої інформації (джерел) відносять: інформацію, що міститься у директивах і вказівках посадовим особам, які представляють державу на міжнародних переговорах, консультаціях та нарадах; інформацію про стратегію і планування зовнішньої політики; відомості про номенклатуру, обсяги фінансування операцій експорту та імпорту озброєння.

Конфіденційні – це джерела, які захищаються законом і які вміщують інформацію спеціального призначення з точки зору зацікавлених країн. До них відносять:

– інформацію, правовий режим якої встановлено державою;

– відомості, які знаходяться у володінні фізичних чи юридичних осіб;

– інформацію комерційного характеру, отриману юридичними особами за власні кошти. Доступ до неї визначають юридичні особи.

До цих джерел відносяться документи (публікації, технічні носії інформації, технічні засоби обробки інформації, інформаційні продукти) промислової, інтелектуальної, політичної сфери, а також інформація, яку відносять до розвідувальної.

Елементи міжнародного інформаційного потоку ( канали розповсюдження інформації ):