Ієрсинії

Патогенними для людей є три роди: У. реstis (збудник чуми), У. рseudotuberculosis (збудник псевдотуберкульозу) і Y. enterocolitica (збудник кишечного ієрсиніозу). Інші види ієрсиній не патогенні для людей, але здатні спричинити опортуністичні інфекції. Рід названо на честь французького вченого А. Ієрсена. У. реstis входить до групи збудників особливо небезпечних інфекцій, У. рseudotuberculosis і Y. enterocolitica -до умовно-патогенних.

Хвороби, які спричинюють збудники псевдотуберкульозу і кишечного ієрсиніозу, називають одним терміном — ієрсиніоз.

Ієрсиніози належать до інфекцій, які мають масове поширення.

Ієрсинії — поліморфні палички, часто мають овоїдну форму, але можуть бути нитко-, колбо-, кулькоподібної форми, спору не утворюють, У. рseudotuberculosis утворює капсулоподібні речовини. Нерухливі за температури 37 °С, але рухливі за температури 18—20 °С (перитрихи), грамнегативні.

Як ентеробактерії вони ростуть на диференціально-діагностичних середовищах Ендо, ЕМС, утворюють колонії дрібні, ніжні, прозорі, з блакитним відтінком, випуклі, блискучі, безбарвні (не ферментують лактозу).

У рідкому поживному середовищі S-форма утворює рівномірне помутніння, R-форма — осад у вигляді пластівців, середовище залишається прозорим.

Ієрсинії мають високу сахаролітичну ферментативну активність, протеолітична активність не виражена.

Ієрсинії стійкі в навколишньому середовищі. Вони тривалий час (декілька місяців) не тільки зберігаються, а й розмножуються в ґрунті, водопровідній воді, рослинах. Як психрофіли вони витримують температуру-25 °С і активно розмножуються в харчових продуктах, що зберігаються в холодильниках або в овочесховищах. Низька температура сприяє підвищенню агресивних властивостей збудника. На них згубно діє пряме сонячне світло (протягом 30 хв), дезінфектанти, миттєво гинуть під час кип'ятіння. Резистентні до антибіотиків.

Факторами патогенності є фактори адгезії, антигени вірулентності, ендотоксин, екзотоксини, ентеротоксин; ферменти агресії: гіалуронідаза, нейрамінідаза, фактори інвазії, уреаза.

Основним джерелом інфекції є тварини. Доведена здатність ієрсиній розмножуватись не тільки на рослинах, а й всередині їх, коли збудник із забрудненого ґрунту через коріння проникає в рослину і там накопичується (капуста, горох, салат, морква, буряк і ін.).

Джерелом інфекції можуть бути хворі люди, але їх роль як джерела інфекції незначна.

Основним механізмом передачі інфекції є фекально-оральний (аліментарний і водний шляхи передачі). Основним фактором передачі є їжа (м'ясо, м'ясні вироби, молоко, овочі, зелень, фрукти), а також вода. Можливі контактно-побутовий і повітряно-пиловий шляхи передачі під час догляду за тваринами, оброблення м'яса, шкур. Захворюваність на кишковий ієрсиніоз збільшується в осінньо-зимову, а на псевдотуберкульоз — у зимово-весняну пору року.

Збудник долаючи шлунковий бар'єр, потрапляє в кишечник, проникає в ентероцити, де розмножується. Це спричинює запалення, творення некрозу і виразок. Збудник може проникати в кров - бактеріємія. Інкубаційний період триває від 30—36 год до 7—11 діб. Захворювання починається гостро: загальна слабкість, озноб, головний біль, біль у м'язах, суглобах, у животі, підвищена температура тіла, нудота, блювання і діарея, гіперемія шкіри обличчя, шиї, катар верхніх дихальних шляхів, інколи короткочасне знепритомнення. Хвороба проявляється великою різноманітністю клінічних проявів, при цьому уражається будь-який орган: травний тракт, печінка (жовтянична форма), селезінка, нирки, легені, суглоби, мозкові оболони (менінгеальна форма) тощо.

Імунітет формується завдяки накопиченню специфічних антитіл і підвищенню фагоцитарної активності.

Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження є фекалії, мокротиння, сеча, жовч, гній, виділення з очей, при генералізованій формі — кров. Основними методами лабораторної діагностики є бактеріологічний і серологічний.

Алергійний метод використовується тільки для діагностики псевдотуберкульозу. Псевдотуберкулін уводять внутрішньошкірно, результат враховують через 48 год. Реакція вважається позитивною у разі появи набряку і гіперемії не менше ніж 20 мм у діаметрі.

Профілактика неспецифічна.

Для лікування використовують антибіотики левоміцетин, цефалоспорини III і IV поколінь (цефотаксин, цефтазидин, цифтріаксон), фторхінолони (абактал, норфлоксацин, офлоксацин), аміноглікозиди (гентаміцин, сизоміцин), а також хіміотерапевтичні препарати — бактрим.