Вихідні концептуальні позиції програми

А. Кочетов та Н. Верцинська вважають, що уже в дошкільному віці в наслідок неправильного виховання сім`ї виникають негативні прояви у поведінці дитини: невміння гратися з однолітками, спілкуватися з ними, неправильне ставлення до старших і до самого себе. У їх основі – невдачі в грі, спілкуванні, трудових діях, що зароджує невпевненість у собі, образливість, впертість і навіть агресивність, озлобленість. Дефіцит успіху у грі і дефіцит спілкування ведуть до викривлення психічного розвитку.

У молодшому шкільному віці продовжують діяти наслідки неправильного виховання в сім`ї та дитячому садку, зароджуючи нові явища: прагнення уникати неприємностей, пов’язаних з невдачами в діяльності і відносинах, звідси – неслухняність, істеричність, примхливість, нерішучість, пасивність.

Вже у підлітковому віці неправильна поведінка дитини спричинює відставання у психічному розвитку, обмежує життєвий досвід дитини. Помилки в поведінці проявляються у безумовному наслідуванні негативних вчинків дорослих, невмінні діяти самостійно. Як наслідок – типові недоліки поведінки підлітків: забіякуватість, грубість, нестриманість, негативне відношення до навчання, негативізм, замкнутість, конфліктні відносини з оточуючими.

Обов’язковою умовою для формування негативізмів у поведінці, їх виникнення, закріплення в якості стійкої поведінкової реакції є неправильна позиція дорослого у вихованні, педагогічно недоцільне реагування в ситуаціях початкових негативних проявів у поведінці.

В. Оржеховська та О. Пилипенко виділяють такі найтиповіші помилки сімейного виховання:

· дефіцит позитивного спілкування батьків з дітьми;

· відсутність у дорослих стійких власних моральних устоїв;

· така організація життя в сім`ї, що не сприяє формуванню у дитини моральних навичок;

· незнання і нерозуміння батьками внутрішнього світу своєї дитини;

· недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до дитини.

На думку Р. Кемпбела, якщо батьками задіяні покарання, то дитина повинна точно знати, за що її карають. Застосування таких загальних слів, як «поганий хлопчик», можуть знизити її самоповагу і самооцінку. Після покарання, коли дитина заспокоїться, батьки мають продемонструвати свою любов через контакт очей, фізичний дотик, пильну увагу, щоб знову переконати дитину, що її насправді як і раніше щиро люблять.

Дітям дуже складно, коли батьки спілкуються з ними тільки у наказовій формі. Вони відповідають непокорою, упертістю, діями всупереч. Сенс такої поведінки – показати, що дитина – особистість, самоствердитись.

О. Корман пропонує іншу класифікацію типів виховання дитини, що об’єднує чотири типи:

· а вторитарний, в межах якого здатність задовольняти потреби дитини низька. Рівень вимог до дитини високий;

· авторитетний, що націлений на задоволення потреб дитини та передбачає високий рівень вимог до дитини;

· індиферентний (байдужий), що має низьку здатність задовольняти потреби дитини та низький рівень вимог до дитини;

· дозволяючий, в межах якого здатність задовольняти потреби дитини висока, а рівень вимог до дитини низький.

Ще одна класифікація типів виховання дитини в сім`ї, запропонована А. Корнієнко, яка є цікавою в межах розв’язання завдань попередження негативних проявів у поведінці дітей:

· безконтрольність: виховання, у якому відсутній контроль. Найчастіше це спостерігається в родинах «бізнесменів», алкоголіків або в неповних сім`ях. Дитина живе «на самообслуговуванні». У цьому випадку в ній виховується «внутрішня сила», але страждає дисципліна, витримка, вміння опанувати свої емоції і бажання;

· надмірна опіка: виховання, що передбачає постійний контроль батьків за дітьми, культивування дисципліни і звітності. Це призводить до формування особистості дитини, яка не здатна приймати рішення самостійно. З`являються сумніви, невпевненість у собі; підвищується навіюваність – слухається всіх, а не лише батьків. Відсутність волі спричинює протиріччя із самим собою.

· «попелюшка»: як правило демонструється не лише до нелюбої дитини. Ситуація «попелюшка» часто виникає у сім`ях, де є хворі: інша дитина чи хтось із членів сім`ї. На здорову дитину звалюється занадто багато обов’язків, тим часом їй самій приділяється занадто мало уваги. Внаслідок цього вибудовується астенічний (ослаблений) тип особистості;

· дитина – «кумир»: констатується у ситуаціях єдиної чи наймолодшої дитини в сім`ї. Така дитина, як правило, погано переносить нестачу уваги до себе і готова привернути її в будь – який спосіб, добрими чи поганими вчинками. Виникає конфлікт претензій. Їх невдоволеність призводить до істеричності. У стосунках з дітьми і світом такі діти демонструють егоцентризм. Щоб бути в центрі уваги, вони починають поводитися так, як від них того очікують, це спричинює втрату особистості. Однак треба зазначити, що такі діти добре відчувають і розуміють іншу особистість і за наявності таланту можуть бути акторами.

В. Соколова та Г. Юзефович пропонують класифікацію з п’яти типів сімейного виховання:

1. Гіперопікування («Дивись, не впади, мій малесенький»).

Батьківська тривога цього типу, як правило, виступає на перший план. Найчастіше вона зумовлена хворобою дитини, необхідністю в особливому режимі. Якщо батьки переносять таку опіку на інші ситуації – у дитини формується стереотип поведінки, за яким вона – слабка і несамостійна – нічого не може без батьків.

Таким дітям складно спілкуватися з однолітками, вони погано звикають до нової обстановки, дійсно часто хворіють. Іноді у відповідь на батьківське гіперопікування у дитини може виникнути, навпаки, протестна форма поведінки, коли малюк всіма силами опирається батьківським обмеженням, а це призводить до численних конфліктів у сім`ї.

2. Егоцентризм ( «Ти у нас – найголовніший!»). Такий тип

виховання нерідко застосовується у родині, де дитина лише одна, та ще й кілька дідусів – бабусь залучені до її виховання. Дитина у таких родинах – основна мета у житті усіх родичів. Надлишок любові нічим не кращий за дефіцит любові. Дитина дуже тонко відчуває ставлення до себе і постійно навчається цим користуватися й маніпулювати своїми близькими. Крім того, оточуючи свою дитину надмірною любов`ю, батьки забувають про те, що необхідно виховувати у неї чутливе ставлення до оточуючих. Звикнувши до такої безумовної любові з усіх батьків, дитина, яка має справу з реальним життям, зазвичай переживає справжній стрес і розчарування: виявляється, не всі люди готові просто так любити й обожнювати її.

3. Непослідовний («Я сама не знаю, чого від нього хочу»). Цей тип констатується, коли у родині є неузгодженість вимог до дитини з боку тих дорослих, які беруть участь у вихованні. Внаслідок цього у дитини виникає нерозуміння того, чого від неї хочуть і вимагають батьки, адже система вимог та покарань постійно змінюється. Ось чому у дітей із таких сімей формується ситуативна самооцінка, коли в одній ситуації дитина почувається успішною і сильною, а в іншій – невпевненою та слабкою. Зазначені типи виховання, якщо вони аж надто виражені, призводять до негативних виховних результатів. Та це зовсім не означає, що відсутні позитивні батьківські типи поведінки.

4. Прийняття («Приймаю дитину такою, якою вона є, і люблю»).

Такий тип виховання формується в родинах, де до особистості дитини ставляться з повагою, при цьому реально розуміють, які у дитини є здібності та можливості, які розумні вимоги можна висувати дитині. Зазвичай у таких сім`ях відсутні фізичне покарання та емоційне відштовхування дитини, спостерігається адекватний рівень самооцінки у дітей.

5. Кооперація («Роби разом, роби як я, роби краще за нас»).

У таких родинах стосунки старшого і молодшого покоління побудовані передусім на співпраці. При цьому батьки завжди враховують думку дитини, вислуховують її бачення того чи іншого питання. Вони виявляють щиру зацікавленість справами сина чи доньки, разом проводять вільний час, завжди готові допомогти й орієнтовані на виховання таких людських рис, як доброта, взаємодопомога, чуйність, щирість.

Автори даної класифікації зазначають, що традиційно рідко бувають такі ситуації, коли якийсь тип батьківської поведінки може бути виділений у чистому вигляді. Зазвичай у кожній родині переважає змішаний тип.

В.Оржеховська та О.Пилипенко вважають, що умови сімейного виховання дитини позначаються на всьому її житті і є відправним моментом у формуванні особистості. Сім’я, з точки зору пред’явлених до неї вимог, повинна максимально забезпечувати адаптацію її членів до умов суспільного життя, а також підготувати грунт для прийняття дитиною соціальних норм, тобто вона перша включається у вирішення завдань соціалізації індивіда. Криміногенний вплив сім’ї на особистість полягає в стихійному або в напрямі формування таких якостей.

Досліджуючи причини правопорушень і злочинів неповнолітніх В.Оржеховська і Т.Федорченко засвідчують, що у 60-80% випадків механізм протиправної поведінки був «запущений» саме недоліками неправильного сімейного виховання. Виявлено три основні варіанти криміногенної позиції сім’ї: небажання, невміння і неспроможність виховувати дітей.

Дослідники виділяють і три основні форми криміногенного впливу сім’ї на духовний світ та поведінку неповнолітніх: активне залучення їх до пиятики, вживання психотропних речовин, бійки, сварки, розбещеність у сім’ї, скоєння злочинів; «пасивний приклад» безкарної антигромадської поведінки, яку дитина сприймає як стереотип звичайної повсякденної, моральної поведінки; виштовхування дітей на вулицю, їхнє розчарування батьками, відчуття власної меншовартості. У сою чергу, така дезорганізація впливає на психічний стан населення, породжує уявлення безкарності в однієї частини населення, що сприяє зростанню віктимності.

Серед негативних чинників соціалізації більшість дослідників визначають соціально-демографічні (неповні сім’ї, сім’ї в стані розлучення, багатодітні) та соціально-рольові (тимчасово неповні сім’ї із засудженими, із алкогольними проблемами, із вадами виховного впливу).

Спроби батьків як можна швидше виправити негативні риси дитини за допомогою окремих дій, замість того, щоб змінити всю систему виховання є, як правило, неефективними. Саме у власних педагогічних помилках треба шукати батькам причини негативних проявів у поведінці їхніх дітей. Особливо це спостерігається в нехтуванні батьками-чоловіками особистим прикладом залучити дітей до побутової трудової діяльності.

До причин вередливості та неслухняності, зумовлених неправильним вихованням, Є.Сарапулова відносить:

1. копіювання поведінки іншої людини;

2. неправильна спрямованість родинного виховання;

3. тривале перебування дитини сам на сам з непосильними для неї проблемами;

4. невміння розподілити час та організувати своє дозвілля;

5. відсутність інших шляхів для самоствердження та самореалізації;

6. прагнення привернути до себе увагу;

7. спроба розважитися.

Батьки, які не враховують вікових змін в розвитку дітей, спілкуються з ними за схемою попередніх вікових етапів, спізнюються, не помічають вчасно процесу дорослішання. Тож така інертність, як зазначає Т.Титаренко, і провокує дитячий негативізм. Батьки, які зазвичай скаржаться друзям та знайомим, що діти не виконують їхніх вимог, вимагають того, що не роблять самі, виявляються непослідовними в своїх діях, вказівках, несправедливими, жорстокими. Для батьків важковиховуваних дітей характерними є невміння правильно використовувати у виховному процесі заохочення і покарання. Такі непослідовно реагують на негативну поведінку. Вони занадто багато уваги приділяють проступкам дитини, не розуміючи, що часом негативна поведінка викликана пошуком уваги батьків. Приділяючи такій поведінці багато уваги, батьки закріплюють її у дитини.

Варто пам’ятати, що саме у дошкільному віці, як говорив К.Д.Ушинський, вироблятися ті сили і ті основні прийоми, з якими дитина згодом ставитиметься і до природи, і до людей. Посіяне у дошкільному віці проростає густими сходами, чи то гарне, чи погане.

Досліджуючи моделі відхилень у поведінці В.Оржеховська і О.Пилипенко засвідчують, що наявність негараздів між подружжям впливає на психічний та соціальний розвиток дитини. В Україні велика кількість дітей залишаються без родини. За останні роки приблизно 60% сімей щорічно розривали шлюб. Майже кожен третій дезадаптований підліток ріс без батька, в кожного четвертого, що виховувався в неповній родині, батько страждав алкоголізмом; 52, 8% підлітків виростають у неблагополучних сім’ях; у 26, 1% з них – неповна сім’я; у 14, 6% - батьки-алкоголіки; у 4, 2% - присутній аморальний спосіб життя дорослих; 2, 8% - батьки систематично б’ють своїх дітей; у 1, 4% сімей – злочинність серед батьків; у 1, 2% - проживання з психічно хворими батьками. Майже 2 млн. дітей виховуються в сім’ях, де поганий мікроклімат негативно впливає на психіку та адаптаційні моделі. У таких сім’ях моральна атмосфера, соціальна позиція і ціннісні орієнтації носять егоїстичний характер. Серед багатьох чинників слід звернути увагу на відсутність духовного благополуччя.

Дані спостереження засвідчують, що для 90% сімей, в яких виховувалися підлітки-злочинці, котрі відбували покарання у Кременчуцькій, Прилуцькій та інших виховних колоніях, мали проблеми в сімейному вихованні.

Тож корені тих труднощів, з якими педагоги зустрічаються у вихованні дітей у закладах освіти, найчастіше треба шукати у дошкільному віці, в умовах сімейного виховання дітей-дошкільників.

М.Галагузова. характеризуючи сім’ї групи ризику відзначає наявність у їх існуванні деяких відхилень від норм, що не дозволяють визначити їх як благополучні сім’ї, наприклад, неповна сім’я, дискантна, неблагополучна сім’я і т.д. Вони справляються з завданням виховання дитини з великим напруженням своїх сил.

- Неповна сім’я. Досить складно виховувати дитину, комусь одному: або тільки матері, або тільки батьку. По-перше, наполовину, порівняно з повною сім’єю, звужуються можливості виховних впливів на дитину з боку батьків. Справді, коли в повних сім’ях, як правило, виховні функції виконують і батько, й мати, в неповній – тільки хтось один з батьків. Природно, що одній людині не під силу зробити те, що належить робити обом.

- Дистантна сім’я. Осучаснений вид дитячої бездоглядності у країні – виїзд батьків на заробітки за кордон. Низькі стандарти оплати праці в країні ускладнюють і без того складне матеріальне становище родини. Чимало батьків змушені поєднувати кілька форм зайнятості, мають ненормований робочий день. Діти ж полишені на старше покоління, яке через стан здоров’я, зайнятість у домашньому господарстві не може приділити їм, своїм онукам, достатньої уваги. Це явище набуло масового характеру в західних регіонах. Лише у Львівській області у 22 тис. дітей один із батьків перебуває на заробітках за кордоном, а в 4 тис. – обоє.

- Неблагополучна сім’я. В.Оржеховська наголошує, що значна частина дітей проживає у так званих «неблагополучних сім’ях». За оперативними даними служб у справах дітей, в Україні нараховується приблизно 52 тис. сімей, де не забезпечується належний догляд дитині. А це понад 100 тис. дітей, які можуть стати новими «дітьми вулиці».

Б.Райський серед типових помилок сімейного виховання, які можуть викликати негативні прояви у поведінці дітей, називає такі:

Ø недостатнє управління поведінкою дітей, слабкий контроль за їх життям, за їх розвитком;

Ø біполярне ставлення до дітей: гіперопіка, позбавлення дитини самостійності, прояву ініціативи;

Ø відсутність цілеспрямованості у виховних впливах на дитину, непослідовність і неузгодженість дій батьків та інших членів сім’ї по відношенню до дітей;

Ø негативний приклад дорослих членів сім’ї, конфлікти між батьками, між батьками і дітьми.

Таким чином, дисгармонія в подружніх стосунках створює несприятливий фон для емоційного і особистісного розвитку дитини і може стати джерелом виникнення відхилень в поведінці дітей.

Несприятливі впливи з боку сім’ї, яких зазнала дитина у дитячому віці, можуть датися взнаки при зіткненні із складною життєвою ситуацією через багато років. Це, так звана ситуація криміногенної дії неблагополучної сім’ї зі зміщенням у часі, на що вказують психологи і юристи.

Саме внаслідок розвитку таких ситуацій неблагополуччя в сім’ях, щорічно майже 20 тис. дітей залишаються без батьківської опіки, понад 200 тис. – залишаються без одного з батьків.