Розділ ІІ. Трансформація політичного режиму в Україні: основні етапи та періоди

2.1. Трансформація політичного режиму в Україні у період 1991-2006

Політичний режим – система засобів і методів здійснення політичної влади; модель, форма взаємодії державно-владних структур і населення. У конкретнішому розумінні поняття «політичний режим» охоплює: порядок формування представницьких установ; становище та умови діяльності політичних партій; правовий статус особистості, права та обов’язки громадян; порядок функціонування каральних і правоохоронних органів; співвідношення й регламентацію дозволеного та забороненого. ¹

Існує велика кількість визначень відносно політичного режиму в Україні (1991-2006). Проте всі дослідники окреслюють його як перехідний, і сходяться на думці про його недемократичність. Так, В. Полохало розпочав дискусію щодо недемократичної спрямованості перехідного періоду в Україні і запропонував тезу про неототалітарний характер політичного режиму в Україні.²

Норвезький дослідник Свенд-Ерік Скаанінг, згідно з визначенням О’Доннела і Шміттера, фаза переходу була означена як інтервал між одним політичним режимом та іншим, в якому політичні правила гри не були ще чітко визначені, констатує, що перехід починається з заперечення

_____________________________________________________________________________

1. Політологія / за ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка – К., 2000. – 168-169с.

2. ttp: //www.democracy.kiev.ua/publications/collections/conference_2006/section_1/Matsievsy. Мацієвський Ю. Між авторитаризмом і демократією: політичний режим в Україні після “Помаранчевої революції”

встановленого політичного режиму і (більш всього) закінчується встановленням відносно стійкої конфігурації правил, що характеризують новий режим.

Переходу України в 1991 році і по 2003 рік від авторитарного режиму до демократичного зумовили, на його думку, й становлення

специфічного «змішаного» державного режиму. Що ж стосується державного режиму, то нині поєдналися риси всіх основних «чистих» режимів: а) демократичного; б) авторитарного; в) тоталітарного; г) охлократичного. Також присутніми є окремі елементи анархії.¹

Обмеження демократичних принципів, які існували за «кучмізму» та в деякій мірі присутні й за сучасного режиму дають підстави для висновку про наявність елементів авторитарного політичного режиму: широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (уряду та президента); звуженість принципу гласності у діяльності органів політичної влади та реальної відповідальності їх керівників та інших представників за зміст та наслідки своєї діяльності; обмеженість кола осіб, що здійснюють реальну політичну владу, та відокремленість абсолютної більшості народу від процесу її здійснення. А тому політичний режим в Україні (1991-2006) визначали як олігархічний; як авторитарний; неконституційний; олігархічний неототалітарний.

Серед більшості українських дослідників та деяких західних вчених вже утвердився погляд на події листопада-грудня 2004 р., як на революцію. Чи ці події належить називати політичною революцією? А може це випадок зміни режимів?

_____________________________________________________________________________

1. Сухонос В.В. Динаміка сучасного державно-політичного режиму в Україні: антиномія демократизму і авторитаризму. Монографія. – Суми, 2003. – 158 с.

У політологічному енциклопедичному словнику дається наступне визначення політичної революції – це суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади і здійснення докорінних змін політичного життя суспільства. Головним питанням такої революції є питання про

політичну державну владу, про те, яким соціальним спільнотам вона належить і кому з них буде належати.¹

З огляду на дане визначення головним завданням постає дослідити чи відбулася зміна політичного режиму в Україні. Для аналізу зміна політичного режиму в Україні, слід за доцільне взяти єтапи запропоновані англійським «моз­ковим центром» Policy Exchange. Policy Exchange пропонує список з 8 критеріїв, за допомогою яких можна оцінити рівень зміни режиму: зміна лідерства, реформа державного апарату, відплата за минуле, нові еліти (що замінюють старі), розосередження економічної потужності, розвиток і зростан­ня громадянського суспільства, відкритість політичної системи та загальна оцінка.¹

Перший етап – зміна лідерства. Помаранчева революція здійснила значну зміну ста­рого керівництва, але цю зміну не можна вважати ціл­ковитою. Проте важко сказати, що кадрові зміни привели ціл­ком нових, незаангажованих людей. І сам Ющенко, і перший за його президентство прем'єр-міністр Тимошенко, віце-прем'єр міністр і пізніше секретар РНБО Кінах, нинішній голова Верховної Ради – О.Мороз як і декілька інших, при Кучмі також мали висо­кі посади. Якщо і можна говорити про зміну лідерства, то в тому розумінні, що принцип її організації суттєво відрізняється від попереднього, а також у тому, що, як результат такої зміни, до урядових структур потрапило багато нових облич. Але про кардинальну зміну еліти говорити не можна, оскільки в 2006 році відбулася її фактична реставрація.

_____________________________________________________________________________

1.Політологічний енциклопедичний словник/ за ред. Ю.С.Шемшученка, В.Д.Бабкіна – К., 1997. – 293с.

Другий етап – реформа державного апарату. І тут також не відбулося значних змін. У 2005 були ініційовані, зокрема реформа органів місцевого самоврядування.

Політична згода була досягнута на необхідності децентралізувати уряд, забезпечуючи більше повноважень для місцевих і регіональних органів влади, але конкретна форма реформи залишається незатвердженою.

Незначною мірою просунулася і реформа системи правосуддя. Не дивлячись на обговорення про усесторонню реформу судової системи, кримінального законодавства, захисту прав людини, таких реформ не були повністю і систематично проведено ні в 2005р., ні в 2006 році.

Ключовим чинником впливу на життя країни у 2006 році став перехід до парламентсько-президентської форми правління. Це мало стати основою реформування системи політичної влади країни. Але прийнятий Закон України “Про внесення змін до Конституції України” неодноразово піддавався критиці вітчизняних науковців і експертів та впливових європейських інституцій, передусім ПАРЄ. Зміни до Конституції України вже набули чинності. Проте нормативно-правове забезпечення самого переходу до нової політичної моделі та функціонування її основних інститутів відсутнє. Україна все ще відчуває брак законодавства, й досі не приняті закони «Про Кабінет Міністрів України», «Про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади», «Про Президента України», нових редакціях законів «Про місцеві державні адміністрації», «Про державну службу» та ін.

Отже, реформи розпочаті новою владою після «Помаранчевої революції» не були завершені, а деякі законодавчі акти так і не були прийняті.

Наступний етап – це відплата за минуле. І в цьому випадку було мало, що зроблено. Декілька арештів навесні 2005 р. ніби дали взнаки, що процес пішов, але з тих пір мало що було зроблено. Згідно зі статичними даними тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, його структура провела розслідування та підго­тувала більш як І000 справ по злочинах, скоєних пред­ставниками старого режиму. Усі вони були надіслані Генеральному прокуророві. Луценко стверджував, що відсутність будь-якого прогресу по цих справах — про­вина Святослава Піскуна, який був Генеральним про­курором до листопада 2005, а потім знову був поновлений на посаді Указом Президента В.Ющенка від 26 квітня 2007 року також подаючі позова до суду за незаконне звільнення з посади Ген.прокурора.

Також була проведена робота по перевірці порушень вимог виборчого законодавства – 2004, для притягнення винних до кримінальної відповідальності. Серед 1, 218 кримінальних справ, відкритих Генеральним прокурором в серпні 2005 року, 526 випадків стосувалося керівників вищих державних установ або державних службовців, починаючи від голів адміністрацій. Проте, потенційні порушення вищими посадовцями так і не були покарані. Екс-голова ЦВК, Ківалов так і не був притягнутий до жодної відповідальності, а весною 2007 року намагався незаконно за брудними технологіями повернутися на посаду.

Нові еліти, що замінюють старі. Якщо говорити про зміну режиму, можна стверджувати, що «помаранчева ре­волюція» являє собою зміну структури еліт в Україні в тому сенсі, що середній клас вперше продемонстрував свої політичні амбіції. Як ми бачимо станом на даний момент, нова еліта змішалася з попередньою, в ній розчинилася. До того ж якщо брати «помаранчеву» еліту (Третяков, Мартиненко, Порошенко, Терьохін), то це далеко не представники середнього класу, а представники великого бізнесу, олігархи. А після парламентських виборів – 2006 р. їх кількість лише збільшилася у найвищому представницькому органі.

Зміна структури економічної потужності. З обранням на посаду прем’єр-міністра Ю.Тимошенко були великі очікування щодо суттєвої зміни у структурі власності. Так, Ю.Тимошенко за потенційний перегляд приватизації приблизно 3000 підприємств, проте вона не казала, скільки з них мають бути реприватизовані. І число цих підприємств не було великим (за даними Держкомстату, це 3, 1% від тих 96 549 підприємств, які змінили форму власності за 1992-2004 роки). ¹

Проте, після звільнення з посади Ю.Тимошенко та призначення прем’єр-міністром Ю.Єханурова цей прцес був значно пригальмований, оскільки як президент так і прем’єр не були прихильниками радикальних кроків у цьому напрямку. Так, на жовтень 2006 р. було виконано лише 16, 7% річних призначень.

Громадянське суспільство. Розвиток громадянського суспільства України характеризувався протягом 2005-2006 рр. помітною позитивною динамікою. У цьому відношенні суттєво підвищилася роль громадських (неурядових) організацій, посилився вплив громадської думки на вирішення суспільних проблем. Разом з цим ключовою проблемою розвитку громадянського суспільства в Україні залишається досить низький рівень залучення громадян до його діяльності. Незважаючи на те, що «третій сектор» України складається з майже 46, 5 тис. громадських організацій, 9, 5 тис. благодійних фондів. І поки що лише 5% українських громадян, за даними Інституту соціології НАН України (2006р.), є активними членами організацій громадянського суспільства.

При цьому після «Помаранчевої революції» громадяни усвідомили силу та значущість власної позиції щодо здійснення суспільних змін. Якщо у 2003р., лише 41% населення говорили про свою власну відповідальність за майбутнє країни, то восени 2006р. ця цифра становила вже 57%. ²

_____________________________________________________________________________

1.https://www.spa.ukma.kiev.ua/article.php? story=20050317112949655 Кисельов С. " Не надо жить воспоминаниями…" 2005;

2. Експертна доповідь про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2006 році – с.132-133, 62-64, 138

В сфері відкритості політичної системи «Помаранчева революція» принесла найбільше здобутків: це незалежні ЗМІ, політичний процес став набагато відкритішим, хоча і не став повністю прозорим. Парламентські

вибори-2006, хоч і не були позбавлені порушень та фальсифікацій,

проте пройшли в чесній боротьбі, і зокрема, були визнані ПАРЄ як демократичні. Цей факт посприяв відкритості політичної системи. Але і далі продовжується практика кулуарних домовленостей між політиками, що не дає змоги населенню цілком орієнтуватися у політичному процесі.

За висловлюваннями норвезького дослідника Тор Буккволл, виділення декілька додаткових критерій щодо функціонування старого владного режиму в Україні повинні бути розглянуті в контексті ведення мови про кардинальні зміни політичного режиму - зрощення держави та бізнес структур, конституція повинна служити для політиків Основним Законом, а не навпаки, змінюватися залежно від політичної ситуації у країні. ¹

Справді, неправдоподібно виглядає те, що за часів режиму Кучми держава не була хоча б частково приватизованою. Представники бізнесових кіл усіляко намагалися отримати владні портфелі передусім для забезпечення власних інтересів, зовсім не переймаючись досягненням інтересів, спільних для усього народу. Така практика стала значно менш популярною у нового керівництва країни, але вона далека від зникнення. Так корупційний скандал у оточенні Ющенка, що призвів до відставки уряду. В оточенні Ющенка виділяються ряд олігархів, що впливали на прийняття рішень (В.Хорошковський, В.Хмельницький, В.Матвієнко, П.Порошенко). Теж стосувалося і оточення прем’єра, В.Януковича (Р.Ахметов, С.Тарута). Боротьба між цими бізнесовими структурами для особистого збагачення заважала чіткому та державному розвиту політичної системи в Україні за ті часи.

_____________________________________________________________________________1. Тор Буккволл Помаранчева революція – як зміна режиму? // По той бік розуміння: Україна та Європа після Помаранчевої революції – К., 2006 – с.107-111

Тор Буккволл прийшов до висновку, що «Помаранчева революція» все ж представляє розрив з минулим у тому сенсі, як країною керують, водночас цей розрив не є цілкови­тим. Це означає, що, за критеріями Policy Exchange, занадто рано робити висновки щодо того, чи революція здійснила зміну режиму, чи ні.

Проводення аналізу з урахуванням подій від «Помаранчевої революції» по сьогодення з огляду на загальну оцінку етапів трансформації політичного режиму в Україні у періоди 1991 по 2016 рокі, можна вважати, що кардинальної зміни режиму не відбулося. Відбулися позитивні зрушення в сферах: дотримання прав людини, свободи слова, становлення незалежних ЗМІ, відкритість політичного процесу. Відбулися декоративні зміни в політичній еліті, прийшли нові кадри, але виховані старим режимом. Бізнес і влада як і раніше перебувають у тісному симбіозі як з представниками «помаранчевої» команди, так і «біло-синьої». Особи, яких звинувачували у бандитизмі на даний момент є народними депутатами (Ківалов, Ахметов). Не було проведено і потрібних реформ (судочинства, місцевого самоврядування, силових структур, виборчих процессів).

Передбачити напрямки подальшої еволюції політичного режиму сучасної України в ті роки було досить складно, тому що характер цієї еволюції залежать від дуже великої кількості факторів, головним якім є -людский фактор.

2.2. Трансформація політичного режиму у період 2006-2015 рр.

Політична ситуація після 2006 року вже не характеризується настільки високим рівнем суспільних очікувань, як це було в розпалі помаранчевої революції. Погіршення основних економічних показників та протиріч усередині правлячої коаліції викликали глибоке розчарування мас.

Громадяни практично не впливають на прийняття поточних рішень, реалізацію політичної програми партії влади у періоди між виборами, а відтак лунають марні обіцянки та можливе маніпулювання електоратом. Обговорення життєво важливих питань витісняється взаємними наклепами та чутками. Вибір громадян значно залежить від навичок використання засобів

впливу на електорат. Відбувається зміщення акцентів зі змістовних чинників (суть політичної програми, особисті якості кандидатів) до фінансової спроможності кандидатів і партій та майстерності у застосуванні виборчих технологій. За поширення інформаційних технологій та збільшення впливу мережі на формування громадської думки ця тенденція набирає сили. Політики, партії, передвиборчі змагання, власне політична та законотворча діяльність віртуалізуються. Причому часто цей процес є не лише перенесенням частини діяльності в мережу, а принциповим обранням як провідної виборчої технології електронної симуляції діяльності. Адже перебіг і вплив реальних політичних заходів передбачити та контролювати важче, ніж цифрову симуляцію. Справжні виконавці, організатори, учасники

завжди привносять фактор нестабільності.

Досвід розвитку політичних систем продемонстрував певні тенденції до зростання ролі техніко-інформаційних засобів в організації політичного життя та суспільного життя. В інформаційному ринку реалізуються власні політичні стратегії політичних агентів-впливу (офіційні інститути держави, державні (національні) ЗМІ, незалежні й опозиційні ЗМІ, корпоративні структури (органи партій, громадських об’єднань, професійні політичні рекламні агенції), закордонні ЗМІ), підпорядковані досягненню своїх інтересів у сфері влади.

Прозорість, відкритість, оперативна реакція та увага до громадської думки – важливі чинники успіху сучасної політичної партії та її лідерів. У цьому сенсі Інтернет (сайти новин, форуми, блоги) відкриває широкі можливості щодо налагодження ефективного зворотного зв’язку із прихильниками та потенційними виборцями тієї чи іншої політичної сили. З допомогою веб-сайту можна не тільки інформувати аудиторію, а й залучати її до обговорення важливих питань, вивчати громадську думку, отримувати дані про ступінь довіри до лідера тощо.

Поширювання найбільш вдалих та широко представлених у соціальних мережах, на думку більшості експертів, інформація про С. Тігіпка: Twitter, Face-Book, YouTube, Flickr, LiveJournal, вКонтакте, Одноклассниках. Також добре представлений у соціальних мережах А. Яценюк, наприклад, особистий блог у Twitter та в LiveJournal. На деяких сайтах задіяно нестандартні форми інтерактиву, зокрема, на сайті «Фронту змін» – інтерактивна форма із числом, що відображає кількість людей, які підтримують даний рух («Нас уже...»). В. Янукович запустив свій новий сайт із назвою «Персональний інформаційний сервер», де кожного відвідувача просять відправити особисте послання головному регіоналу. С. Тігіпко також демонстрував зацікавленість у кожному персонально. Для того щоб екс-голова Нацбанку вас почув, необхідно було телефонувати за номером... (досвід тих, хто телефонував, невтішний).

Ю. Тимошенко создає інтерактивний проект «Ідеальна країна», який вона намагалася реалізувати на парламентських виборах 2007 р. Його суть – збирати найпрогресивніші народні ідеї і втілювати їх у життя. Однак, з іншого боку, інтерактивні форми, що містяться на сайтах, не виконують своїх функцій, заради яких, власне, вони й існують. Зв’язок з політиком чи політичною силою, який мав би формуватися з допомогою таких інтерактивних форм, поки що майже відсутній. Причому не тільки з технічних причин, а й через небажання реагувати. В такій ситуації «почути кожного» навряд чи вдасться. До того ж низка сайтів має «неробочі» форуми, давно не оновлені запитання для голосування.

Повертаючись до питання ролі Інтернету в президентських перегонах, варто згадати феномен Барака Обами. Як відомо, його перемога на президентських виборах у США стала реальністю значною мірою завдяки використанню інтернет-технологій. Кампанія Б. Обами практично повністю була проведена в Інтернеті на основі WEB 2.0 (соціальні мережі, блоги, подкасти і т.д.). Тепер його називають першим в історії цифровим кандидатом. Успіх Б. Обами надихнув і кандидатів у президенти України.

Пожвавили свою роботу в Інтернеті і політичні сили в Україні. Але, крім традиційного «зливу компромату», поширення чуток, відеожартів та карикатур, замовних обговорень на форумах і блогах, справжнього діалогу з виборцями ничого не спостерігається. ¹

Варто окремо зауважити, що інформації з достовірного джерела, яка почута лише один раз, повірять 40 % забезпечених українців. У цьому полягає суттєва відмінність української аудиторії від європейської та американської, де 60 % користувачів будуть довіряти інформації, почутій не менше трьох-п’яти разів. Забезпечені українці (вивчалась думка середнього класу) мають досить низький рівень довіри до влади – близько 8 %. ²

Віра в «доброго царя» чи «справедливого вождя народів» поки що продовжує турбувати уявлення українців. Багато людей врешті-решт прагнуть сильних і відповідальних політиків, вважаючи, що «сильний» – означає не «диктатор», а той, хто знайде в собі сили консолідувати суспільство і подолати руйнівну війну гілок влади і нездорове змагання еліт.

За роки незалежності всі без винятку ключові українські політики намагалися сформувати собі імідж «сильної руки» (і продовжують займатися цим сьогодні), але до кінця це нікому не вдалося. Саме розмитість розуміння суспільством самого поняття «сильна рука» відкриває великий простір для творчості політтехнологів. Серед українських політтехнологів і досі вважається найбільш ефективним формувати політику іміджу «найсильнішого». Можливо, вони, читаючи соцопитування, де фіксується

__________________________________________________________________

1. Плис Р. Занедбаний інтерактив, або Інтернет-прибамбаси // Дзеркало тижня. – 2009. – No41 (769). – 24 жовт. – С.14.;

2. Богданов И. Кому ещё доверяет средний класс // Комментарии. – 2009. – No37(188). – 2 окт. – С.17.

тяга до «сильної руки», не помічають інших, відповідно до яких найпопулярнішою серед усіх типів державного устрою в українців залишається демократія.На думку 55, 15 % українців, в Україні відсутня влада; а на думку лише 20, 33 % – демократична (станом на жовтень 2009 р. за даними дослідження Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна)¹.

За прогнозами аналітиків, головна боротьба на президентських виборах-2010 мала розгортатися між трьома основними «трендами»: «лідером» (В. Янукович), «робітницею» (Ю. Тимошенко) та «фронтовиком» (А. Яценюк).

А. Яценюк розпочав різко та активно свою виборчу кампанію, як і всі, ще задовго до її офіційного старту. Створив структуру з назвою «Фронт змін», а країні потрібні саме зміни, за які доведеться боротися. Однак швидко здався. Фронтова символіка і риторика не дуже пов’язувалися з його реальним образом. Обрані штабом Яценюка канали комунікації працювали досить непогано, особливо якщо йдеться про наочну агітацію: виборці країни запам’ятали строкато-хамелеонисті білборди краще, ніж рекламоносії інших

кандидатів. Крім того, досить ефективною виявилася наметова кампанія «Фронту» з її газетами в стилі «мілітарі». «Яценюку краще було б позиціонувати себе як європейського інтелектуала, а він чомусь вирішив бути «сильною рукою» ².

Наприклад, якщо агітаційний матеріал Тимошенко знали (станом на середину жовтня 2009 р.) 5, 9 % респондентів, Ющенка – 2, 8%, Януковича – 5, 3%, то Яценюка – 26 %³. Ю. Тимошенко краще та символічніше підготувалася до старту кампанії. Вона з’їздила до Ватикану до пари Римського та до Ізраїлю до патріарха Ієрусалимської православної церкви і отримала від першого – благословення, від другого – орден Святогробського

братства. ___________________________________________________________________________

1. Полищук О. Нужна ли Украине «сильная рука» // Ком. – No 38 (189). – 9 окт. – С. 22.;

2. Яхно А. Вона – не працює. Вона – це реклама // День. – 2009. – No 227 (3147). – С.1.

1. Сохар О. Перед боєм // Дзеркало тижня. – 2009. – No 40 (768). – 17 жовт. – С.3.

Безперечними «фішками» цієї виборчої кампанії стали політичні плакати, на яких представлені анонімні «Вона» і «Він». Якщо Ю. Тимошенко роз’яснює: «Вона – це Україна», то В. Литвин рахує: «Він – це Український народ». В інтерв’ю, коментуючи серію білбордів «Тільки Він» (який «наведе порядок», «гідний бути президентом», «піклуватиметься про людей»), В. Литвин пояснив, що «Він – це український народ».

Піар-стратегією Ю. Тимошенко була невелика кількість обіцянок. Виступаючи на Майдані, прем’єр дала лише три обіцянки: повернення населенню заощаджень Ощадбанку СРСР; розвиток депресивних регіонів; енергетичні питання – вугілля як альтернатива газу). Безсумнівною новацією сезону була «Формула кохання» як виборча технологія. Мова йде про «олюднення» політичних лідерів. На сьогодні в Україні досить популярними є «політики без краваток», які ближчі та зрозуміліші народу. Звідси і звернення до тем «любові», «сердечності», які досить успішно використовувала Ю. Тимошенко. Досить вдалою була рекламна кампанія, яка постійно змінювалася, за нею було цікаво спостерігати, очікуючи нової родзинки. Кампанія була наймасштабнішою, найцікавішою, незважаючи на її різноплановість.

В. Янукович посилив свій особистий бренд «лідера», прийшовши до старту з двома значними політперемогами: Рада під тиском ПР ухвалила закон про

підвищення соціальних стандартів та почала шлях до позбавлення посадових осіб (не лише депутатів, а й президента з суддями) недоторканності. Це ш

до рівності перед законом усіх.

В інших же кандидатів відсутні тренди, а бренди такі: «ленінець» (П. Симоненко), «народник» (В. Литвин), «неспроможний гарант нації» (В. Ющенко) та ін¹.

Серед 18 кандидатів лише 7 змогли привернути увагу більшості виборців. У нинішній виборчій кампанії в Україні успішно застосовувалася

_____________________________________________________________________________

1. Скачко В. Тренды, бренды и явления народу // Кіевскій телеграфЪ. – 2009. – No43 (493). – 23-29 окт. – С.1-2.

також технологія мегабрендів: виборців переконують, що є лише прохідні кандидати, решта – технічні кандидати.Успіх бронзи був для багатьох неочікуваним (особливо для Яценюка). Успіх Тігіпка передбачуваний, навіть спеціально занижений, адже необхідно згадати минулі вибори 2004 р. Якби була висунута кандидатура Тігіпка, а не Януковича, навіть якщо й паралельно, то не було б і «помаранчевого руху» або він мав би не такий ідеологічний зміст. Тобто ще тоді сформувався його потенційний електорат (середній клас, освічені люди з власною позицією, не схильні до навіювання). Тому його «відстрочений» потенціал реалізувався.

PR-кампанія стандартизована (кольори, програма, гасло, сюжети на заводі, виробництвах), зрозуміла, лаконічна, сконцентрована на свою аудиторію. Всі «Брудні технології» (твердження про технічність кандидата на користь Тимошенко, про фінансові махінації банку) не вплинули на його рейтинг. С. Тігіпко робив акцент на економічній стороні програми. Він обрав рекламу власної гарячої лінії та його програмової книги «Украина: проект развития»; використав ресурс газет «Комментарии» та «Контракты».

У своїх оцінках можливої моделі міжнародної безпеки кандидати в президенти України спробували закрити неоднозначну і навіть шкідливу напередодні виборів тему вступу до НАТО, при цьому зберігаючи гасло про

євроінтеграцію. Включення до цієї формули нашого східного сусіда, з одного боку, допомагає уникнути електорального антагонізму Захід-Росія. З іншого

– якщо і не забезпечить кандидату підтримки Москви, то принаймні дозволить уникнути її відвертого невдоволення. Отже, формула «єдина європейська система безпеки з Росією», вочевидь, є одним із головних кліше нинішніх передвиборчих змагань ¹.

Які висновки можна зробити, аналізуючи нещодавню політичну подію? Для президентської виборчої кампанії в Україні 2010 р. характерною була відсутність нових ідей. Натомість на перший план мали виходити нові

_____________________________________________________________________________

1. Самусь М. Геополитический обман избирателя // Комментарии. – 2009. – No38 (189). – 9 окт. – С.5.

орієнтири і завдання: консолідація, мораль, загальнонаціональні інтереси, престиж держави, соціальний розвиток, екологія, високі технології, гуманізм.

Виборці прагнули бачити своїм лідером сильного, але справедливого кандидата, інтелектуала, освіченого економіста та чесну людину. Ці ідеї частково були реалізовані у кампаніях кандидатів: Тігіпко – інтелектуал, Янукович та Яценюк – «сильна рука», Тимошенко – «любляча мати свого народу», але ніхто не зміг об’єднати у своєму образі усі риси. У передвиборчих кампаніях були застосовані цікаві ідеї: насадження, нав’язливості, інтриги, прагматичності.

100 років тому Рузвельт виграв вибори завдяки радіо, Кеннеді став першим лідером TV-епохи. Обама – бренд ери WEB.Кадрові перестановки після виборів, коли до влади приходить нова команда, – незмінний атрибут будь-якої демократії, адже до влади приходить не одинока особистість, а команда. Проте українська політика багато в чому унікальна. Поняття командності в ній лише формується. Окрім того, нинішні команди є неповноцінними, які

переважно сформовані за принципом особистих знайомств. Жодна з провідних політичних команд не є загальноукраїнською – всі вони прив’язані до своїх регіонів.

Завжди, українського виборця буде приваблювати один пункт у виборчих програмах, а тому йому не потрібна зайва креативність: чи обіцяє кандидат

підвищити зарплату? За даними минулих виборів, В. Янукович, Ю.

Тимошенко та В. Ющенко виконали лише 30% обіцяного ¹.

Гасло одне на всіх – заважають конкуренти. Навіть невиконані обіцянки політики можуть зробити інструментом для рекрутації електорату. Проконтролювати українських політиків у реалізації їхніх обіцянок і надалі буде непросто. Адже вони засвоїли кілька правил, головне з яких – не говори нічого конкретного.

_____________________________________________________________________________

1. Бердинских К. Потянули за старое // Корреспондент. – 2009. – No41 (380). – 30 окт. – С.18

Нарешті прийшов час до «Революції гідності» 2013-2014 років. За результатом якої був повержен автоталітарний режим В. Януковича. «Революції гідності»- зі своїми кривавими наслідками, за яки повністю несуть відповідальність «владні мужи» того періоду, відкрила можливість будувати в державі по-справжньому європейське, вільне суспільство для створення демократичного політичного режиму.

Серйозне загострення соціально - економічної ситуації, тотальна корупція, планомірне згортання демократичних прав і свобод, неможливість розв’язання існуючих проблем законними методами та демократичними процедурами – чинники, які підштовхували людей до революційних виступів. Все це й привело до формування в Україні революційної ситуації, класичними ознаками якої є: 1) “криза” правлячої верхівки, її нездатність управляти по - старому, 2) загострення вище звичайного бідувань населення, 3) значне зростання політичної активності мас.

Так, ВВП на душу населення України становить всього 7 500 дол США й за цим показником вона знаходиться н 140 місці. Позаду нас лише зруйнований війною Ірак (7 200 дол). Навіть такі держави як Албанія (8 200 дол) та Туркменістан (8 900 дол) за цим показником попереду України.

За рівнем заробітної плати України з середнім офіційним показником в 398.6 дол США займає п’яте місце серед держав СНД. На першому місці Росія (870

дол), на другому – Казахстан (685 дол) на третьому - Білорусь (572.4 дол) та Азербайджан (543 дол). За темпами ж росту заробітних плат Україна займає останнє місце серед країн СНД. Наприклад в Росії темпи зростання зарплати за минулий рік перевищили Україну більш ніж удвічі (12 та 5.6 %).

За оцінками міжнародних інституцій з часу останніх парламентських виборів за рейтингом демократії Україна “скотилася” із 53 позиції (неповна демократія) до 79 (гібридний режим).

Основна причина революційної ситуації, яка підняла людей на акції громадського спротиву –неспроможність нової (постсовєтської) політичної еліти приступити до реформування України. Вона й надалі продовжує своє незалежне існування як неефективний гібрид старих (радянських) та новітніх (олігархічних) методів господарювання та керівництва. Нинішня політична криза в Україні є лише зовнішнім виразом глибокої системної кризи, яку сьогодні переживає держава нереформована з часів розпаду колишнього СРСР. Відсутність політичної волі до реального реформування, нагромадження помилок та прорахунків, починаючи з 90 - х років, спричинили кризову ситуацію в державі.

Революція є успішною тоді, коли вона усуває існуючу владу. Революція є завершеною, коли нова влада (хоча б частково) реалізує лозунги та вимоги революційних мас. Помаранчева революція 2004 р. була успішною, але незавершеною, оскільки нова політична еліта так і не реалізувала окреслених революційних завдань. Тому Революція Гідності є фактично продовженням Помаранчевої революції і черговою спробою українського суспільства не лише змінити владну еліту, але й змусити її виконувати революційну програму.

Українська молодь, насамперед студенти, через участь у акціях протесту показали себе основним “горючим матеріалом” Революції Гідності. Вони де - факто задекларували “нову політику”, якісно відмінну від попередньої не лише за назвою, формами але й за змістом. На політичну арену виходить нове покоління, яке диктує новий порядок денний для українського політикуму. І можливо саме це і є найбільшим досягненням нинішніх революційних виступів в Україні. ¹

_____________________________________________________________________________