Епідеміологія

Клінічна епідеміологія – наука, яка вивчає закономірності розповсюдження будь-яких захворювань, здійснює прогнозування їх у кожного конкретного пацієнта на основі вивчення клінічного перебігу хвороби в аналогічних випадках. Для цього нею використовуються відповідні наукові методи вивчення груп хворих, що забезпечує точність прогнозів. Як наука клінічна епідеміологія сформувалась в кінці 80-х – початку 90-х років ХХ століття. Спочатку вона займалась виключно кількісною оцінкою терапевтичної ефективності нових лікарських засобів. У подальшому її принципи і біостатистичні методи поширились на всі галузі теоретичної і практичної медицини. Тепер вона стала „мовою сучасної науки”, тобто наукою сугубо самостійною і обєктивною. Зважаючи на її суттєве зачення для медицини, клінічна епідеміологія – є обовязковим предметом для студентів багатьох університетів розвинутих країн.

Клінічна епідеміологія грунтується на наступних положеннях:

- у більшості випадків прогноз, діагноз та результати лікування для конкретного хворого однозначно не визначені і тому вони повинні виражатись через ймовірність;

- ці ймовірності для конкретного хворого краще всього оцінюються на грунті попереднього досвіду, накопиченого лікарями відносно груп аналогічних хворих;

- так як клінічні спостереження проводяться на вільних у своїй поведінці хворих і лікарями з різним рівнем знань і персональною думкою, в результатах не виключаються систематичні помилки, які ведуть до необєктивних висновків;

- будь-які спостереження, включаючи клінічні, піддаються впливу випадковості;

- для уникнення неправильних висновків лікар повинен покладатися на дослідження, які грунтуються на суворих наукових принципах з використанням методів з мімізації систематичних і обліку випадкових помилок.

Крім того, важливими для клінічної епідеміології є кінцеві результати: як для хворих, так і медичного персоналу. Вони на Заході в англомовному варіанті представляються у вигляді пяти „D”, зокрема:

- смерть (Death) пацієнта, тим більш коли вона передчасна;

- захворювання (Disease), яке завжди сприймається пацієнтом як небезпечна хвороба;

- дискомфорт (Discomfort) у вигляді болю, нудоти, задишки, свербіжу, шуму у вухах тощо;

- інвалідизація (Disability) – нездатність до звичайної тдіяльності вдома, на роботі, під час відпочинку;

- незадоволеність (Dissantispation) – емоційна реакція на хворобу і проводиме лікування, наприклад, туга або гнів.

Саме ці явища лікарі намагаються зрозуміти, завбачити, обговорити та змінити в процесі лікування хворих.