Правовий статус адвокатури.

7. Правове регулювання діяльності нотаріату.

Після знайомства з темою Ви зможете:

● називати правоохоронні органи;

● правильно застосовувати поняття та терміни прокуратура України, СБУ, міліція адвокатура, нотаріат;

● описувати завдання прокуратури України, СБУ; права і обов’язки міліції; вимоги до адвоката; порядок вчинення нотаріальних дій;

● аналізувати текст VII розділу Конституції України, окремі положення законодавства щодо правоохоронних органів, адвокатури, нотаріату;

● характеризувати права і обов’язки адвоката; систему прокуратури України та СБУ;

● порівнювати органи внутрішніх справ та СБУ; прокуратуру та адвокатуру.

Рекомендована література:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Коментар до Конституції України / ред. В. Ф. Опришко. - К.: Ін-т законодавства Верхов. Ради України, 1996. - 278 с. - ISBN 966-702-406-7.

3. Про регламент Верховної Ради України: Закон України від 10 лют. 2010 р. // Голос України. - 2010. - № 28. - С. 4-21.

4. Про внесення змін до Закону України Про регламент Верховної Ради України: Закон України від 9 берез. 2010 р. // Голос України. - 2010. - № 43. - С. 3.

5. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 10 липня 2010 р. № 2487 – VI. – Урядовий курьер. – 07. 08. 2010 – № 145.

6. Про судоустрій і статус судів: Закон України від 07.07.2010 р. № 2453 - VI. – Урядовий кур'єр. – 12.08.2010 р. – № 148.

7. Кравченко В. В. Конституційне право України: навч. посіб. / В. В. Кравченко. - К.: Атіка, 2000. - 320 с. - ISBN 966-7714-13-6.

8. Основи конституційного права України: підручник / М. І. Козюба [та ін.]; за ред. В. В. Копейчикова. - 2-ге вид., стер. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 288 с. - ISBN 966-7302-83-0.

9. Кравченко В. В. Конституційне право України у визначеннях та схемах: навч. посіб. / В. В. Кравченко. - К.: Атіка, 2002. - 192 с. - ISBN 966-7714-90-X.

10. Дрожжина С. В. Основы государства и права / С. В. Дрожжина, И. Я. Тодоров. - Донецк: Центр подгот. абитуриентов, 2004. - 256 с.

11. Основи правознавства України: навч. посіб. / С. В. Ківалов [та ін.]. - 8-е вид., стер. - Х.: Одіссей, 2008. - 440 с.

1. Поняття та система правоохоронних органів України.

Правоохоронні органи – це державні та недержавні органи, які здійснюють охорону правопорядку, захист прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави.

Система правоохоронних органів України складається з державних та недержавних правоохоронних органів.

До державних правоохоронних органів належать:

1) прокуратура України;

2) органи й установи юстиції (Міністерство юстиції, Вища рада юстиції, нотаріат, відділи реєстрації актів громадського стану);

3) органи внутрішніх справ (в тому числі міліція);

4) Служба безпеки України;

5) митні органи.

До недержавних правоохоронних органів належать:

1) адвокатура;

2) приватний нотаріат;

3) приватні охоронні організації.

Кожен із вищеперерахованих правоохоронних органів має свою внутрішню систему і повноваження, передбачені чинним законодавством України.

2. Прокуратура України.

Система, завдання та функції прокуратури визначаються Конституцією України та законом України від 05. 11. 1991 р. № 1789 - XII «Про прокуратуру».

Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Генеральний прокурор України звільняється з посади також у разі:

закінчення строку, на який його призначено;

неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

порушення вимог щодо несумісності;

набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

припинення його громадянства;

подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів – п'ять років.

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної систем, прав національних груп і територіальних утворень;

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Штатна чисельність органів прокуратури України в межах фонду заробітної плати затверджується Генеральним прокурором України.

Структура, завдання та обов’язки міліції передбачені законом України від 20. 12. 1990 р. № 565 XII «Про міліцію».

3. Міліція України.

Міліція в Україні – є державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основними завданнями міліції є:

забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

запобігання правопорушенням та їх припинення;

охорона і забезпечення громадського порядку;

виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

забезпечення безпеки дорожнього руху;

захист власності від злочинних посягань;

виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів:

кримінальної міліції;

міліції громадської безпеки;

транспортної міліції;

державної автомобільної інспекції;

міліції охорони;

судової міліції;

спеціальної міліції.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції.

На території України забороняється створення військових або інших збройних формувань чи груп, не передбачених законодавством України.

Організаційна структура і штатна чисельність міліції визначаються в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.

Права і обов'язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України відповідно до цього Закону.

У своїй діяльності міліція підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України.

Міністр внутрішніх справ України здійснює керівництво всією міліцією України.

4. Служба безпеки України.

Правовий статус Служби безпеки України передбачено Законом України від 25.03.1992 р. № 2229 – XII «Про Службу безпеки України».

Служба безпеки України – державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна Верховній Раді України.

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.

Центральне управління Служби безпеки України, інші органи та установи, що входять у систему Служби безпеки України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні.

Для організації і проведення антитерористичних операцій та координації діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до антитерористичних операцій, при Службі безпеки України функціонує Антитерористичний центр. Положення про Антитерористичний центр при Службі безпеки України затверджується Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби.

До органів Служби безпеки України приймаються на конкурсній, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральними якостями, освітнім рівнем і станом здоров'я ефективно виконувати службові обов'язки. Критерії професійної придатності, зокрема юридичної обізнаності, визначаються кваліфікаційно-нормативними документами, які затверджуються Головою Служби безпеки України.

Кількісний склад співробітників Служби безпеки України визначається Президентом України за поданням Голови Служби безпеки України, виходячи з потреб надійного захисту державної безпеки України, в межах встановленого бюджету.

5. Державна митна служба України.

Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України.

Правовий статус митних органів України передбачено Митним кодексом України від 11. 06 2002 р., а також іншими нормативно-правовими актами України.

Митними органами є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи (Державна митна служба), регіональні митниці та митниці.

Митні органи, реалізуючи митну політику України, виконують такі основні завдання:

1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;

2) захист економічних інтересів України;

3) забезпечення виконання зобов'язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку;

4) сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб;

5) застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України;

6) здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;

7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

8) здійснення спільно з іншими уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

9) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

10) боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

11) розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

12) ведення митної статистики;

13) ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

14) здійснення верифікації (встановлення достовірності) сертифікатів походження товарів з України.

Органи державної влади, Президент України в межах своїх повноважень, визначених Конституцією України та законами України, здійснюють керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних органів України.