Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Література. 1. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва
|
|
1. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки і підприємництва. Підруч. - К.: Вища шк., 2003. - Р. 11.
2. Мочерний С.В. Політична економія. Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. - Р. 2, т. 8.
3. Мочерний С.В. Економічна теорія. Посіб. - К.: ВЦ “Академія”, 2002. - С. 206 - 226.
4. Основи економічних теорій. Методичні рекомендації та конспективний виклад питань, визначених для самостійної роботи студентів. - К.: НМЦ “Укоопосвіта”, 2001.
5. Економічна теорія. Політекономія. Підруч. / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2004. - Р. II, гл. 9.
Тема 8. Суб’єкти ринкової економіки. Підприємництво Питання
1. Орендні підприємства: види, розподіл доходів. Сучасні проблеми орендних відносин в Україні.
2. Доходи домогосподарств та їх джерела. Розподіл доходів між домогосподарствами.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Питання 1. Орендні підприємства: види, розподіл доходів. Сучасні проблеми орендних відносин в Україні
Оренда - це юридична угода між двома сторонами: орендодавцем, власником майна, і орендарем, який користується цим майном.
Орендодавець дає орендареві право користуватися майном.
Орендатор погоджується сплачувати певну суму орендної плати.
Орендне підприємство - це господарська одиниця, що самостійно здійснює підприємницьку діяльність на основі строкового платного володіння та користування майном, переданим в оренду орендареві за договором.
Об’єктами оренди є:
• цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці);
• окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.
Орендарями можуть бути:
я організації орендарів, створені членами трудових колективів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів;
■ громадяни та юридичні особи України;
■ громадяни іноземних держав;
■ міжнародні організації;
■ особи без громадянства.
Існують два типи орендних відносин:
1) оренда як форма приватизації об’єктів державної власності;
2) оренда як форма економічних відносин у недержавному секторі економіки.
Головною умовою розвитку й ефективного функціонування оренди є такі:
■ перетворення відносин власності та системи соціально- економічних відносин у цілому;
■ ліквідація адміністративно-командної системи управління.
Переваги і недоліки оренди
| № з/п | Переваги | Недоліки |
| Орендар перекидає ризик мо | Орендар не зацікавлений | |
| рального та фізичного зношення | у покращанні орендова | |
| устаткування на орендодавця. | ного майна. | |
| Оренда не потребує великих ін | Орендар не має права на | |
| вестицій. | ліквідаційну вартість об | |
| Орендар набуває досвіду, корис | ладнання, амортизаційні | |
| туючись орендованим майном | відрахування тощо |
У країнах з перехідною економікою орендна форма поєднала гострі суперечності та вади як на рівні владних структур, так і на рівні власне трудових колективів. Нерідко оренда є засобом привласнення державного майна.
Для ефективного розвитку орендні відносини повинні мати як економічні, так і політико-правові засади.
Об’єктивно оренда реалізується через систему певних організаційно-економічних відносин та певну форму господарювання.
Конкретний механізм розвитку орендного підприємства визначається умовами договору оренди, а саме:
• об’єктом оренди (склад і вартість майна);
• строком, на який укладається договір;
• орендною платою;
• порядком використання амортизаційних відрахувань;
• відновленням орендованого майна та умовами його повернення;
• виконанням зобов’язань.
Орендна плата є важливим елементом механізму функціонування орендного підприємства. Вона виступає економічною формою доходу орендодавця-власника.
Складові елементи орендної плати:
§ амортизаційні відрахування, тобто відшкодування орендодавцю вартості орендного майна;
■ відсоток від доходу орендаря, оскільки майно береться в оренду з метою отримання доходу.
Передаючи в оренду майно, орендодавець розглядає його як певну вартісну величину, що зростає. Саме в цьому полягає суть його інтересів. Тому величина орендної плати не постійна.
У розвинутих країнах за базу для визначення величини доходу береться банківський відсоток.
В Україні через формальну роль банків у господарському житті, суб’єктивізм у встановленні позичкового відсотка зробити це об’єктивно неможливо.
Форми орендної тати:
♦ грошова;
♦ натуральна;
♦ грошово-натуральна.
Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї зі сторін у разі зміни цін і тарифів та в інших випадках, що передбачено чинним законодавством.
Розмір орендної плати визначається за формулою:
О = Ф х В,
де Ф - залишкова вартість орендного майна на момент, передачі його в оренду;
В - рівень банківського відсотка.
Розрахунок орендного доходу
З виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг тощо) вираховується:
♦ вартість матеріальних витрат;
♦ амортизація (якщо вона не входить в орендну плату);
♦ орендна плата;
♦ податки і платежі у бюджети різних рівнів;
♦ розрахунки з іншими партнерами.
З орендного доходу формуються такі фонди:
1) Фонд ризику (фінансовий резерв);
2) Фонд розвитку виробництва, науки і техніки;
3) Фонд соціального розвитку;
4) Єдиний фонд оплати праці.
Найперспективнішою формою оренди, що широко застосовується в західних країнах, є ліз инг.
Лізинг - це довгострокова оренда засобів виробництва (обладнання, машин, транспортних засобів тощо).
Лізингові компанії закуповують обладнання і надають його в оренду на 5 - 8 років фірмі-орендатору, що поступово погашає заборгованість протягом строку користування майном.
Лізинг з’явився на початку 50-х років у США, з 60-х - у країнах Західної Європи. На початок 80-х років отримав широке розповсюдження в сучасних галузях економіки, оскільки потреба в інвестиціях не могла бути задоволена за рахунок традиційних методів фінансування - використання власних засобів і банківських кредитів.
Лізинг забезпечує промисловим компаніям отримання необхідного обладнання без значних одноразових витрат грошових засобів. Оренда дає можливість уникати витрат, пов’язаних із моральним старінням засобів виробництва.
По закінченні строку лізингового контракту можливими є:
■ купівля обладнання орендатором за залишковою вартістю;
■ продовження строку дії (пролонгація) контракту з подальшим укладенням нової угоди;
в повернення матеріальних цінностей лізинговій компанії.
Питання 2. Доходи домогосподарств та їх джерела. Розподіл доходів між домогосподарствами
Кінцевим підсумком розподілу фонду особистого споживання є формування сімейних доходів членів суспільства.
Сім’я - це група осіб, які пов’язані між собою родинними стосунками і спільно ведуть господарство для забезпечення сімейного споживання.
Домашнє (сімейне) господарство утворює завершальну фазу відтворення - споживання матеріальних благ і послуг. Ведення цього господарства здійснюється залежно від сімейного бюджету, що визначається співвідношенням між доходами та витратами сім’ї.
Джерела сімейних доходів такі:
• оплата праці;
• надходження із суспільних фондів споживання;
• доходи від особистого підсобного господарства;
• доходи від індивідуальної трудової діяльності;
• доходи від власності;
• доходи від підприємництва.
Використання сімейних доходів:
я харчування;
■ оплата житла;
■ купівля одягу та взуття;
■ придбання меблів, предметів культури і побуту;
■ витрати на соціально-культурні та побутові послуги;
■ накопичення.
У період переходу до ринкової економіки в умовах нестабільності та інфляції статистика збільшення номінальних доходів недостатньо характеризує рівень життя населення. Так у 80-х роках Україна зіткнулася з проблемою бідності.
Показник бідності визначається за аналізом:
^ рівня доходу на одного члена сім’ї (нижче прожиткового мінімуму);
^ структури домашнього споживання (зокрема, часткою затрат на харчування).
Бідність, малозабезпеченість має кілька рівнів і характеризується такими показниками:
• прожитковим мінімумом;
• гарантованим прожитковим мінімумом;
• мінімальним споживчим бюджетом.
Прожитковий мінімум - це сукупність товарів і послуг,
що забезпечують задоволення головних фізіологічних потреб (їжа, одяг, взуття) і основних послуг (оплата житла тощо).
Фізіологічний прожитковий мінімум - задоволення головних, найелементарніших потреб і послуг.
Соціальний прожитковий мінімум -витрати на мінімальні духовні та соціальні запити.
Соціально-фізіологічний мінімум - це нижча межа мало- забезпеченості.
Гарантований прожитковий мінімум - це офіційно затверджений рівень мінімальної заробітної плати, пенсії, допомоги тощо. Він не може бути нижчим за фізіологічний прожитковий мінімум і не може перевищувати вартісну величину мінімального споживчого бюджету.
Мінімальний споживчий бюджет як верхня межа бідності виражає в грошовій і натуральній формах той обсяг споживання життєвих благ, що є мінімально достатнім для фізіологічного та розумового розвитку людини й забезпече ння простого відтворення її життя і працездатності.
Показник мінімального споживчого бюджету використовується для обґрунтування:
• мінімальної заробітної плати;
• мінімальних пенсій, стипендій та інших соціальних виплат.
Соціальним орієнтиром є оптимальний споживчий бю- джет, який розраховується за нормами та нормативами споживання, що задовольняють розумні, раціональні потреби.