Характеристика дирижистської моделі економіки Франції, її еволюція та сучасний стан.

Питома вага Франції у світовій економіці виглядає досить значущою. Це приблизно 5, 1% світового ВВП, і має тенденції до зростання.. У промисловій ієрархії країна посідає 4-е місце у світі, однак за розвитком окремих галузей тримає світове і європейське лідерство. Так, ядерна енергетика країни посідає друге, після США, місце у світі, а за відносними показниками (виробництво електроенергії на АЕС на душу населення та її питомої ваги у структурі виробництва енергії) не має собі рівних у світі. Франції притаманні також провідні позиції в аерокосмічній та авіаційній промисловості, вона посідає друге місце у світі за виробництвом та експортом зброї.

Післявоєнний розвиток Франції проходив під впливом багатьох факторів, які зумовили подальший прогрес її економіки та соціальної сфери. Основними факторами, що зумовили економічну трансформацію економіки Франції у другій половині ХХ ст. були:

1. Збільшення ролі держави та державної власності з 10% вартості національного майна до 40-50%% на поч. 80-х років.

2. Відмова у післявоєнні часи (60-ті – 70-ті рр.) від політики колоніальних війн, які були занадто обтяжливими для Франції, а “ресурсний ефект”, на який при цьому розраховували ставав деталі низьким чи, іншими словами, незіставним із понесеними витратами.

3. Високі темпи науково-технічного прогресу та вдале поєднання державних та приватних інвестицій, спрямованих на розвиток ядерної енергетики, електротехнічної промисловості, хімічної, хіміко-фармацевтичної промисловості, виробництва авіаційної техніки та засобів автоматики.

4. Концентрація та централізація промислового та фінансового капіталу, значне укріплення позицій французьких фірм на міжнародних та передусім на європейських ринках.

5. Підтримка з боку держави фундаментальних та прикладних дослідницьких робіт у пріоритетних галузях французької економіки.

6. Максимальне заохочення розвитку виробничої та соціальної інфраструктури,

7. Диверсифікація зовнішньоекономічних зв’язків з країнами Західної Європи, перш за все з Німеччиною

8. Проведення гнучкої соціальної політики.

9. Реалізація основних постулатів політики “дирижизму” основними рисами якого стали: застосування прямих адміністративних методів втручання в економіку через контроль за цінами, емісія цінних паперів, велика кредитна діяльність держави; активна підтримка державного підприємництва, прямі державні інвестиції в галузі бізнесу тощо.

Французький варіант екон дирижизму відрізняється відкритим і масовим втручанням держави, по-перше, безпосередньо у виробничі процеси; по-друге, у відтворювальні механізми економіки макрорівня. Напряму з цією політикою була пов’язана планова модель управління економікою, в основі якої знаходилась концепція “держава – планіфікатор”. Проте теорія і практика індикативного планування суттєво відрізняється від тих методів, що були використані в колишньому Радянському Союзі.