Основні фактори економ трансформації Франції др пол ХХ ст.

Післявоєнний розвиток Франції проходив під впливом багатьох факторів, які зумовили подальший прогрес її економіки та соціальної сфери. Основними факторами, що зумовили економічну трансформацію економіки Франції у другій половині ХХ ст. були:

1. Збільшення ролі держави та державної власності з 10% вартості національного майна до 40-50%% на поч. 80-х років.

2. Відмова у післявоєнні часи (60-ті – 70-ті рр.) від політики колоніальних війн, які були занадто обтяжливими для Франції, а “ресурсний ефект”, на який при цьому розраховували ставав деталі низьким чи, іншими словами, незіставним із понесеними витратами.

3. Високі темпи науково-технічного прогресу та вдале поєднання державних та приватних інвестицій, спрямованих на розвиток ядерної енергетики, електротехнічної промисловості, хімічної, хіміко-фармацевтичної промисловості, виробництва авіаційної техніки та засобів автоматики.

4. Концентрація та централізація промислового та фінансового капіталу, значне укріплення позицій французьких фірм на міжнародних та передусім на європейських ринках.

5. Підтримка з боку держави фундаментальних та прикладних дослідницьких робіт у пріоритетних галузях французької економіки.

6. Максимальне заохочення розвитку виробничої та соціальної інфраструктури,

7. Диверсифікація зовнішньоекономічних зв’язків з країнами Західної Європи, перш за все з Німеччиною

8. Проведення гнучкої соціальної політики.

9. Реалізація основних постулатів політики “дирижизму” основними рисами якого стали: застосування прямих адміністративних методів втручання в економіку через контроль за цінами, емісія цінних паперів, велика кредитна діяльність держави; активна підтримка державного підприємництва, прямі державні інвестиції в галузі бізнесу тощо.

34. Сутність та специфіка французької моделі індикативного планування

Як відомо, Францію наз. Батьківщиною загально-нац економічного програмування, що носить індикативний характер. Одразу після Другої світової війни, у 1946 році генералом де Голлем була започаткована Рада з планування і створений Генеральний комісаріат плану, на які було покладено завдання щодо розробки та впровадження загальнонаціональних планів.. Унікальність трансформації планово-індикативної моделі країни є неповторною серед країн-лідерів перш за все через її системний характер, особливо високу роль держави та розвинуту соціальну сферу.

Специфіка існування французької моделі індикативного планування (прогнозування) зумовлювалася передусім існуванням таких характерних рис:

1. Формуванням основного інституціонного закладу – Комісаріату планування, який включав не тільки чиновників різного рангу, а й представників великих фірм та компаній, профспілок, університетських професорів, експертів, представників споживачів тощо,

2. Основними інструментами впливу на макроекономічну ситуацію були: регулювання сукупного попиту та сукупної пропозиції, проведення політики “дорогих” чи “дешевих” грошей, надання пільг, дотацій та субсидій, підтримка державного сектору

3. Перерозподіл фінансово-економічних ресурсів в інтересах розв’язання загальнонаціональних проблем та здійснення реформ.

4. Успішність здійснення соціальної політики

5. Введення системи контрактів між центральним урядом та місцевим, укладання “квазіконтрактів” між приватним підприємством та представниками державної адміністрації

6. Високий рівень оподаткування

7. Імплементація французької моделі планування та дирижизму на європейський рівень.

35. Основні етапи становлення економічних систем постсоціалістичних країн Східної Європи

У післявоєнному соціально-економіч-ному розвиткові Східної Європи можна виділити два етапи. Перший (друга половина 40-х - кінець 80-х років) - це етап соціалістичного розвитку, важливими особливостями якого стали панування суспільних форм власності на головні засоби виробництва та планово-адміністративне регулювання економіки. Основою економіки був загальнодержавний план соціального й економічного розвитку, важливі положення якого централізовано доводились до безпосередніх виробників та споживачів. Вартісні форми й методи регулювання економічних відносин стали другорядними, допоміжними, безпосередні виробники мали обмежену самостійність у вирішенні економічних питань. Практика економічного розвитку східноєвропейських країн показала, що концентрація в руках держави ресурсів та централізоване прийняття економічних рішень може бути достатньо ефективним в умовах наявності екстенсивних факторів росту і необхідності створення основних галузей промисловості -у стислі строки. Проте така система неспроможна забезпечити інтенсивний ріст на основі науково-технічного прогресу й запровадження науково-технічних досягнень безпосередньо у виробництво, що стало особливо проявлятися в 70- 80-ті роки у формі економічного та науково-технічного відставання від країн розвинутої ринкової економіки. Другий етап соціально-економічного розвитку східноєвропейських країн бере свій початок наприкінці 80-х - початку 90-х років, коли всі країни регіону стали на шлях докорінних соціально-економічних реформ, створення основ ринкової економіки. Але всі вони не вели до рішучих змін відносин власності. Сучасний же етап характеризується змінами відносин власності на основі роздержавлення та приватизації, розвитком приватного підприємництва, демонополізацією виробництва, створенням основ конкуренції, різким обмеженням державного регулювання цін тощо.

36. Економічний потенціал постсоціалістичних країн Східної Європи

Поняття Східної Європи почало вживатися після початку Холодної Війни у 1948 році. Всі європейські країни що перебували від впливом СРСР, вважались східно-європейськими. Термін Східна Європа мав як політичний так і географічний характер. Наступні країни підходили під ці критерії: CРСР, Албанія, Болгарія, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія та НДР. Югославія ніколи не приєдналась до Радянського Блоку, але теж вважалась східно-європейською країною. Символічним кордоном між західною та східною Європою була Берлінська стіна. У сучасному світовому господарстві східноєвропейські країни належать до держав із середнім рівнем економічного розвитку. Серед східноєвропейських країн за рівнем економічного розвитку та продуктивності праці провідні позиції мають: Словенія, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія, до менш розвинутих країн регіону належать: Молдова, Румунія, Боснія та Герцеговина, Албанія. Загальна структура народного господарства дає змогу зарахувати країни Східної Європи до індустріальних (Чехія) та індустріально-аграрних країн, у яких провідні позиції має промисловість поряд із істотною роллю сільського господарства у формуванні національного доходу. На сучасному етапі на частку промисловості в загальній структурі національного доходу країн регіону припадає в середньому від 45 до 60%. Країни Східної Європи мають помітні позиції у світовому господарстві. Шляхом мобілізації екстенсивних факторів росту (спорудження нових підприємств, збільшення числа зайнятих у народному господарстві, втягнення додаткових обсягів сировини та матеріалів) східноєвропейські країни зуміли істотно підвищити свою частку у світових економічних показниках. Однак в останні роки в результаті різкого спаду темпів економічного зростання та навіть зменшення обсягів суспільного виробництва в цілому ці позиції значно погіршились.
Головними причинами різкого зниження темпів економічного зростання, а потім і глибокої економічної кризи у країнах регіону стали неефективність адміністративно-планового розвитку та використання досягнень НТП, нераціональна структура суспільного виробництва, висока енерго-та матеріаломісткість національного виробництва, низька продуктивність праці, вичерпання екстенсивних факторів росту, погіршення зовнішньоекономічних умов (у тому числі умов торгівлі, зростання зовнішньої заборгованості, скорочення та розрив взаємних економічних відносин), а також зміна суспільного ладу, перехід від планової до ринкової моделі розвитку.

37. Соціально-економічні виміри ефективності постсоціалістичних країн Східної Європи

Важливою особливістю економічного розвитку регіону є високий рівень інфляції. З одного боку, в сучасних умовах інфляція у східноєвропейських країнах виконує і функцію вирівнювання цін на товари та послуги в результаті наявності глибоких структурних диспропорцій та їх зближення зі світовими цінами і в невеликих обсягах може сприяти пожвавленню економічного зростання. З іншого боку, її високий рівень має явно виражені негативні наслідки, які проявляються у знеціненні економічних стимулів продуктивної праці та національної валюти, отриманні прогресивних структурних, зрушень, зниженні рівня життя населення. Перехід до ринкової економіки у східноєвропейських країнах супроводжується збільшенням безробіття.

Наприкінці ХХ ст. країни ЦСЄ мали вже доволі високі, порівняно з іншими постсоціалістичними державами показники ділової активності, підтвердженням чого є ринкова капіталізація економіки, загальний обсяг якої сягнув у 1999 р. 54 млрд. дол. Безсумнівним лідером при цьому стала Польща, далі йшли Чехія та Угорщина.Цей обсяг капіталізації держав ЦСЄ не є високим за світовими мірками. Так, капіталізація однієї компанії «Microsoft» 1999 року сягала 400 млрд. дол., тобто була у 7, 4 рази більшою за сім провідних країн ЦСЄ разом узятих.

Досить великою проблемою країн ЦСЄ є наявність зовнішнього боргу іншим державам ЄС, США, Японії та деяким міжнародним фінансовим структурам. У відповідності з Маастрихтськими критеріями, показник зовнішнього боргу не повинен перевищувати 60% ВВП. Практично на межі цього показника знаходиться Естонія та Угорщина. Тяжіє до «граничної норми» також Словачина та Латвія.