Його державної політики

Іван Виговський походив із православного шляхетського роду. У 1638 р. він став писарем при.комісарі Речі Посполитої над Військом Запорізьким Я. Шемберку. На початку Визволь­ної війни І. Виговський у складі війська Стефана Потоцького брав участь у битві під Жовтими Водами, під час якої потрапив у полон, і був викуплений Б. Хмельницьким у татар.

Обійнявши посаду генерального писаря, І. Виговський став найближчим сподвижником гетьмана. Після смерті Б. Хмель­ницького старшинська рада, що відбулася в Чигирині у вересні 1657 р. обрала І. Виговського гетьманом до повноліття Юрія Хмельницького, а на старшинській раді в Корсуні в жовтні 1657 р. він був проголошений повноправним гетьманом.

/. Виговський продовжив зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького на зміцнення особистої влади гетьмана і укріплення Української держави. Уже на Корсунській раді на противагу російському впливові ним були укладені дого­вори зі Швецією і Кримським ханством, а в 1658 р. - Гадяцький договір з Польщею.

У внутрішній політиці /. Виговський орієнтувався на коза­цьку старшину, надаючи їй різні пільги і земельні воло­діння. Це призвело до збільшення поборів та експлуатації рядового козацтва і селянства. Виговський сприяв і частко­вому відновленню шляхетського землеволодіння в деяких пів­денних полках.

Це викликало виступ проти гетьмана запорожців на чолі з кошовим отаманом Яковом Барабашем і частини реєстрового козацтва, очолюваного одним із претендентів на гетьманство полтавським полковником Мартином Пушкарем. У жовтні 1657 р. гетьманові удалося придушити заколот на Січі, однак, вже в лютому 1658 р. запорожці за під­тримки московського уряду знову повстали. За рахунок знач­них поступок (збільшення російських гарнізонів в українських містах, ріст податків і т.д.) І. Виговському удалося домовитися з Москвою й у тому ж лютому він скликав у Переяславі нову Раду, яка підтвердила його повноваження.

Для зміцнення свого становища гетьман майже відразу після переобрання на новий термін уклав союз із кримськими тата­рами. За допомогою 40-тисячної татарської орди і серб-

Тема 10

ських найманців у травні 1658 р. він розгромив внутрішню опозицію (М. Пушкар загинув, Я. Барабаш потрапив у полон і був страчений) і зруйнував Полтаву. У результаті цієї караль­ної експедиції загинуло близько 50 тис. чол. Однак союз із кримським ханом відштовхнув від І. Виговського багатьох його однодумців.

Розправившись з опозицією, яка підтримувала царський уряд, І. Виговський пішов на повний розрив з Москвою. До боротьби з Росією він спробував залучити Річ Посполиту, уклавши з нею Гадяцький договір 1658 р. Після цього цар оголосив І. Виговського зрадником, оголосивши йому війну.

Навесні 1659 р. 150-тисячна російська армія вторглась в Ук­раїну. Велика перемога гетьманських військ у Конотопській битві в 1659 р. відкривала перспективу для успішного завер­шення війни з Росією, однак на цей час посилився антигеть-манський рух на Лівобережжі. Скориставшись цим, царський воєвода О. Трубецькой перейшов у наступ і зайняв Переяслав.

У той же час погіршилося становище гетьмана і на Правобе­режній Україні, де опозиція (І. Богун, І. Золотаренко, Я. Сомко, П. Дорошенко, І. Сірко) згрупувалася навколо Ю. Хмельни­цького. Намагаючись врятувати ситуацію, І. Виговський при­був у табір опозиції під Германівкою, скликавши там «чорну раду», але козаки навіть не захотіли слухати його пояснень. Він змушений був тікати, склавши гетьманську булаву.