Розділ 2

"...сьогодні сиджу на стільці і тільки чую, як його приводять. І хоча нічого не видать, відчуваю, що це не звичайний новенький. Не чую, щоб він злякано пробирався по стінку, а коли йому говорять про душу, не підкоряється з боязким, тихим «так», а відразу відповідає гучним сміливим голосом, що він і так досить чистий, дякую..." З першого ж кроку, в психлікарні, він справив враження не тільки на санітарів, медсестер, а й навіть самих хворих. Не боячись показує свою сутність, свою особистість. Він ще не знає, що на нього чекає. Поки Макморфі планує підлаштувати усе під себе, а ніж вижити в " собакуватих" умовах, яких він відпочатку не бачить. Його відразу помічають хворі, як незвичайну особу. Деякі відчули, що він індивід, спроможний сильні, жертовні кроки. Новенький - не дурень. Він знав куди потрапив, знав, що тут його будуть сприймати так як і інших. Тому наш дебошир, як людина, яка не бажає ставати, як усі, підстраює все та усіх на те, що його тут не чим не знищити. " Він стоїть дивиться на нас, відкачуючи на п'яти, і сміється, заливається... руки у нього великі і побували в багатьох бувальцях. І хворі і персонал, все у відділенні, ошелешені його виглядом, його сміхом. Ніхто й не подумав зупинити його або що-небудь сказати." Сміх не так часто лунає у психлікарні, не кожного разу побачиш людина, яка у лікарні радіє своєю появою там.
" Мене звуть Макмерфі, хлопці, Р. П. Макмерфі, і я слабкий до карт. - Він підморгує, заспівує: -... І варто мені колоду побачити, я грошики на стіл мечу... - І знову сміється." Він відверто заявляє свою слабкість при слабких людей, хворих. Новенький так сміливо себе представив, показуючи, що він повний такою сильною, яка ніколи незакінчиться. Виказавши свою, начебо " таємницю" про слабкість до карт, він не видав справжню кволість по житті.

" З хвилину новенький оглядав денну кімнату. З одного боку хворі молодші - вони називаються гострими, тому що лікарі вважають їх ще досить хворими, щоб лікувати, - зайняті боротьбою та картковими фокусами, де треба стільки-то додати, стільки-то відняти і відрахувати, і виходить правильна карта. Гострі багато рухаються. Вони жартують між собою, пирскають в кулак (ніхто не сміє засміятися в повний голос - всі медпрацівники збіжуться з блокнотами і купою питань) і пишуть листи жовтими зжованими недогризками олівців... З одного боку гострих з іншого - відходи комбінатську виробництва, хроніки. Цих тримають в лікарні не для лагодження, а просто щоб не гуляли по вулиці, не ганьбили марку. Хроніки тут назавжди, визнаються лікарі. Хроніки діляться на самоходів - ці ще пересуваються, якщо їх годувати, - на катальщіков і овочів." Оглянівши усіх, він одразу зрозумів куди йому прилаштуватися: " Рудий новачок Макмерфі живо зметикував, що він не хронік. За хвилину озирнувся в денній кімнаті, побачив, що його місце серед гострих, і відразу крокує туди, посміхаючись і всім по шляху потискуючи руки." Він потискав руки не боячись за те, як це сприймуть хворі, не забоявся того, що вони можуть його заразити душевними хворобами. Макмерфі розумів,, що йому потрібні шанувальники його особистості. Тож він почав шукати собі однодумців та ставати лідером. Адже, не вспівши звикнути до нового серодовища, новенький почав шукати головного в " унилій команді". " Хто тут називає себе найбожевільнішим? Хто у вас головний псих? Хто картами завідує? Я тут перший день, тому хочу відразу представитися потрібній людині - якщо доведе мені, що він потрібна особа. Так хто тут пахан -дурень? ".

На першому зібранні він " добув собі крісло в кутку, всівся так, немов заволодів ним навіки, і спостерігає за кожним її рухом. Шапочка туго натягнута на руду голову, як ніби він зараз поїде на мотоциклі. Колода карт у нього на колінах розвалюється надвоє, знята однією рукою... ". Слухавши бесіду між старшою медсестрою міс Гнусен та Хардінгом, який слухав від неї начеб-то пусті слова, речення, але в них було достатньо того, щоб клювати, ганьбити.Вінаналізував ставлення старшої медсестри до інших. На цьому ж зібранні і починається перший і не останній конфлікт ніж " надлюдиною" та системою.
Цей сильний персонаж здогадався, хто тут є головним, хто руководить на " пташиному дворі". Він намається відкрити очі тим, кого ще можна врятувати. Самому першому Хардінгу, який вперто відстоював саму міс Гнусен, називаючи її " ніжна мамочко Гнусен". Макмерфі твердо наполягав, що у цьому місці " Зграя зауважує плямочку крові у якої-небудь курки і починає клювати і клює до крові, до кісток і пір'я. Найчастіше в такому звалищі кров з'являється ще на одній курці, і тоді - її черга. Потім ще на інших кров, їх теж заклюють до смерті; дальше більше. Ось так за кілька годин виходить, що весь пташник знищується". Все ж таки перемагає. Він доказав, йому вдалося довести Хардінгу, що тей навіть зламався, до нього дійшло " Світ належить сильним, мій друже! Ритуал нашого існування заснований на тому, що сильний стає слабкішим, пожираючи слабкого. Ми повинні дивитися правді в очі. Так бути повинно, що не будемо з цим сперечатися. Ми повинні навчитися приймати це як закон природи. Кролики прийняли свою роль в ритуалі і визнали в вовку найсильнішого. Кролик захищається тим, що він хитрий, боягузливий і верткий, він риє нори і ховається, коли поруч вовк. Виживає. Він знає своє місце. Ніколи не вступить з вовком в бій.".

Він повторив теорію Ніцше " Надлюдини". Макмерфі є той " надлюдиною" Він іде проти системи старшої медсестри міс Гнусен, яка підмітила його " Боюся, - вона протикає гумову пробку пляшечки і витягує поршень, - що намір у нового пацієнта саме таке: верховодити. Він з тих, кого ми називаємо маніпуляторами, міс Флін, ці люди використовують все і вся для своїх цілей.". Цей чоловік іде проти чієїсь думки, щоб реалізувати, довести свої. Він не підстраюється під когось з психлікарні. Макмерфі знає доцільно чого прагне.
Наступному конфлікті Мак тричі йшов проти міс Гнусен. Трансляція бейсбольного матчу була в день. Так, як дебошир являється заядним гравцем і любителем спорту, він всупереч усіх правил намагаєтся за допомогою голосування відтворити свій план. Але в перші рази ніхто його ідею непідтримував. Новенький не отримав дану кількість голосів. Двадцять один і більше. Його пропозиція, на думку сестри, була нахабною, неправильною, протиправильною, так, як на цілий день є режим, який треба дотримуватися. В наступний раз він останнім голосуванням, в останні хвилини добивається свого. Моючи свою останню надію. Піднімає руку глухонімий, хронік, Бромден. Макмерфі перемагає: " Двадцять один! З вождем двадцять і один чоловік! І якщо це не більшість, плюньте мені в очі! ". Але засідання, за словами старшої медсестри, вже було закінчене. Мак робить наступне, бере свою злість і стілець. Сідає і дивиться вимкнений телефізор. " На екрані нічого, тільки намистинка світла дивиться на Макмерфі, як вічко." Він впертий. Стоїть на свойому. Це ще одна риса " Надлюдини".

Цей персонаж намагається створити найкращі умови, за допомогою конфліктів. Протестує, дискусує, активно береться за зміни, шукає виходи із любої ситуації. Жертвуючи собою заради своїх нових друзів іде в бій проти жорстокої системи, яка не дивиться на особистість, на індивіда. Вона навпаки таку людину знищує. Це побачив новенький. Він думає не лише про себе, а й про своїх слухачів, друзів.
Ідивідуальний персонаж Рендл Патрік Макморфі. Він не їдеальний, але він особливий, несхожий на інших. Особистість, яка бориться проти того, що йде не на користь індивіда. Бачучи обмеження, які не потрібні для розвитку особи, він переступає перепону, яка була створена тими, хто не жадає давати можливості іншим, і дає знати про те, що такі " надлюди" ще існіють, що є ті хто не боїться іти проти правил, створеними жалюгідними людьми.