ВИСНОВКИ. Наполеон Бонапарт належить до тих історичних персонажів, до яких застосовують визначення «людина-легенда»

Наполеон Бонапарт належить до тих історичних персонажів, до яких застосовують визначення «людина-легенда». Значимість такого роду особистостей для історії визначається не тільки тим впливом, який вони безпосередньо зробили на хід світових подій, але також і впливом, який надав їх образ на уяву і розум сучасників і нащадків. У багатьох історичних творах образ Наполеона розглядається як «наполеонівський міф».

Особистість Наполеона перевернула не тільки світову історію. Ореол його успіхів та особистісних якостей політичного лідера вплинув на духовну самосвідомість людей.

XIX століття − період формування і становлення головних героїв романів Ф. Стендаля Жульєна Сореля та Ф. Достоєвського Родіона Раскольникова — час бурхливих змін, революцій, переворотів та зламів у економічній, політичній сферах життя, перехід до нових соціальних формацій. Це ще й вплив іншої культура, сумніви щодо традиційних моральних цінностей, пошук Людиною свого «Я» в житті, конфлікти особистості з суспільством. Тому цілком логічним є те, що молоді люди, представники різних країн − Франції і Росії − захоплювалися особистістю Наполеона, яка перевернула не тільки світову історію. Ореол успіхів французького імператора вплинув на духовну самосвідомість Сореля і Раскольникова. Але в обох романах спостерігається негативний вплив лідерських якостей Наполеона і «наполеонівського міфу» на молодих людей. Як бачимо у фіналі твору, Жульєн звільнився від полону честолюбних мрій і зрозумів, що вони заважали йому жити, ставали на перешкоді коханню, щастю. Лише очікування смерті прояснило розум юнака і допомогло осмислити свою помилку.

Подібно до Жульєна, Раскольников розуміє помилковість вигаданої теорії і поступово звільняється від її впливу. Родіон відчуває повною мірою кохання до Соні, «воскресає» і стає зовсім іншим, готовим спокутувати минуле майбутнім.

Наполеон вже давно живе лише у спогадах, а ідея наполеонізму не тільки не зникає, а навіть прогресує в сучасному суспільстві. Люди досі вірять у те, що все в житті здобувається жорстокістю й егоїзмом. Прихильники наполеонівських теорій легко нехтують життям людини. Саме тому цю ідея можна вважати актуальною проблемою і сьогодення.

Наполеонізм – це те, що Стендаль відносив до «чорного», а Ф. Достоєвський – до «злочину», на противагу яким завжди виступає справжня сутність людини – «червоне» і розкаяння – «кара».

На відміну від плеяди західноєвропейських поетів-романтиків, які змальовували образ Наполеона в оточенні героїчного чи трагічного ореолу, Стендаль і Ф. Достоєвський показали, що сама ідея наполеонізму егоїстична, антидемократична і антигуманна.

Багато різний теорій висуває людство, але жодна з них не повинна ґрунтуватися на нехтуванні моральних засад, а тим більше на свідомому злочині через них.

Сьогодні людина, яка, подібно до Наполеона, керується зневагою до людського життя, може власними силами звільнитись від цього. На наш погляд, у кожній людині є щось добре, чисте, і воно завжди вступає в боротьбу зі злом. Сучасна людна може врятуватися вірою в Бога. Коли серце сповнене вірою, в ньому вже не лишається місця для зла.

Необхідно зазначити, що хоча в сучасному суспільстві людина менше підпадає під вплив теорій, ніж за часів Ф. Достоєвського та Стендаля, але ХХ і ХХІ століття стали набагато жорстокішими і несправедливішими, ніж дев'ятнадцяте. У світі, де все вирішують гроші і становище в суспільстві, важко залишитись добрим, людяним і справедливим.

«Мы все глядим в Наполеоны, – писав О. Пушкін. – Мы почитаем всех нулями, а единицами себя».