Старша медсестра міс Гнусен та її непоборна система

"...З хвилею холодного повітря вона прослизає в коридор, замикає за собою, і я бачу, як проїжджають наостанок її пальці по шліфованої сталі - нігті того ж кольору, що губи. Помаранчеві прямо. Як жало паяльника. Гарячий колір або холодний, навіть не зрозумієш, коли вони тебе чіпають...
...У неї плетена сумка зразок тих, якими торгує в гарячого серпневого шосе плем'я ампква, - формою схожа на ящик для інструментів, за прядив'яноїю ручкою. Скільки років я тут, стільки у неї ця сумка. Плетіння рідкісне, я бачу, що всередині: ні помади, ні пудрениці, ніякого жіночого барахла, тільки коліщатка, шестерні, зубчатки, відполіровані до блиску, крихітні пігулки біліють, ніби порцелянові, голки, пінцети, годинні щипчики, мотки мідного дроту." Такий образ у старшої медсестри міс Гнусен. Її зовнішній вигляд наче створений сестематично. Нічого нового, свіжого, оригінального. Один колір, можливо улюблений, одна постійна сумка, класичний її внітрішній склад. Один із героїв роману підкреслює, що вона, начеб-то " жінка-робот". По даному опису її дамської сумочки, коліру вже можна побачити, що нічого жіночого в ній не має.

"...Як стукають її гумові каблуки по плитці і брякають в сумці добро при кожному кроці. Крокує дерев'яно... вона вже в глибині коридору загортає в скляний сестринський пост - просидить там весь день за столом, 8: 00 буде дивитися через вікно і записувати, що твориться в денний палаті...". Навіть кроки у неї не жіночі, а деревяні. Просидить цілий ранок, день, вечір за сестринським постом спостерігаючи без тяжкості. Невже вона настільки механізована, що втратила роздзинку своєї жіночої привабливості? За нелегкою роботою, за доглядом своїх хворих вона забула, яка вона має бути ніжною, доброю, розуміючою, справедливою... "...Обличчя в неї спокійне і задоволене перед цією справою...". Вона одягла маску для усіх. Медсестра показує любов до своєї роботи, але ця захопленість перейшла будь-які грані.

" Старша сестра обриває її, знову встромивши голку в пробку; наповнює шприц, висмикує, кладе на піднос... її рука тягнеться до наступного пустому шприцу: випад, упускає кисть, опускається.
- Ви, здається, забуваєте, міс Алін, що наші пацієнти - божевільні."
Кажучи про це, вона підтверджує своїми словами, не те, що ці люди скоро перейдут в здоровий стан, а скоріш залишаться на місці у своєму розвитку, можливо, навіть, погіршиться їхнє самопочуття. Вона не прагне їх вилікувати повністю. Міс Гнусен пригальмовує лікування, тим, що давить на хворих морально, психологічно. Що цікаво, ця жінка, впливає своєю манерою, хоч вона нетака ж потворна, впливає своїми діями, хоч вони є корисними для пацієнтів, впливає своїми правилами, хоч деякою мірою, вони мають також позитивне значення.

" Вісім годин, стіни дзижчать, гудуть щосили. Репродуктор в стелі каже: «Ліки» - голосом, позиченим у старшої сестри. Дивимося на її скляний ящик, але вона далеко від мікрофона, за три метри від мікрофона, вчить одну з молодших акуратно і по порядку розкладати ліки на підносі. Перед скляними дверима шикуються гострі а, б, в, г, д, за ними самоходи, за ними катальщикам (овочам дадуть пізніше в ложці яблучного пюре). Підходять по одному, отримують облатку в паперовому стаканчику, закидають її в горло, молодша сестра наливає в стаканчик воду, і вони запивають облатку. " Все так настільки ідеально, настільки вже хворих привчили до системи. Вони, як ті собаки, які чекають їжу, підходять слухняно за голосом до старшої медсестри за ліками, слухнено їх приймають. Але перед цим, правильно вишикуються, по алфавіту. Підходять по одному, закидують в горло ліки, а потім откримують стаканчик води. Наскільки це по звіриному. Привчили, як звірів у зоопарку.

Безумовно потрібно знати дисципліну, але ж не так влаштовувати порядок в психлікарні. Вони ще не зовсім відбилися від своїх місків. В цьому є своє перебільшення.
Навіть, коли трапляються ситуації в яких пацієнт не хоче
приймати ліки від молодший медсестер, то на допомогу приходить завжди " ніжна мамочка Гнусен", яка заставить прийняти ліки.
" Це високий буркотливий гострий, його і так вже вважають баламутом.
- Ліки, містер Тейбер, воно вам корисно. Давайте приймемо.
- Ні, я питаю, які ліки. Сам бачу, що таблетки...
- Прийміть їх, містер Тейбер... Ну, заради мене, добре? - Кинула погляд на старшу сестру - як сприймуть її тактику улещіванія, - і знову повертається до хворого. Він все ще не хоче приймати невідомі ліки.
- Я не люблю склок. Але й не люблю ковтати невідомі предмети...
- Нічого, міс Флінн, - говорить міс Гнусен. - Якщо містер Тейбер вирішив вести себе як дитина, то і поводитися з ним будуть відповідно. Ми намагалися бути уважними і ласкавими.Очевидно, це не тей метод. Ворожість і ворожість, ось чим він нам віддячив. Можете йти, містер Тейбер, якщо не хочете прийняти ліки орально.
- Я просто хотів дізнатися, ні.."

Коли прийшов новий пацієнт, Макмерфі, вона стала перейматися за свою створену систему. На першому зібранні, він емоційно обговорював себе з Доктором Спайві та міс Гнусен. Його заставили бути слухняним.
" Доктор складає руки і відкидається на спинку.
- Що ж. Якщо швидко про це заговорили, я, мабуть, повинен пояснити теорію нашої терапевтичної громади. Хоча зазвичай приберігають її до кінця. Так. Відмінна думка, міс Гнусен, чудова думка.
- І теорію, зрозуміло, але я мала на увазі правило: під час зборів пацієнти повинні сидіти.
- Так. Звичайно. А потім я поясню теорію. Містер Макмерфі, одна з перших умов: під час зборів пацієнти повинні сидіти. Інакше, чи розумієте, ми не зможемо підтримувати порядок.
- Зрозумів. Я встав тільки показати це місце в моїй справі. - Макмерфі відходить до свого крісла, знову з насолодою потягується, позіхає, сідає і влаштовується зручніше, як собака."
Він підкоряється, але не надовго. Кожного разу він її намагався побороти систему. Не кожного разу все в нього виходило, але ж пацієнт досягав свого бажаного. Вона не могла його контролювати. Він впливав не тільки на інших хворих, але й на самого доктора Спайві, який також підкорявся старшій медсестрі.
" -Доктор Спайві... У точності такий же, як ми: ясно усвідомлює свою неповноцінність. Цей переляканий, зневірений, безпорадний кролик, він абсолютно не здатний керувати відділенням без допомоги нашої міс Гнусен та розуміє це. Скажу більше, вона розуміє, що він це зрозумів, і нагадує йому при кожному зручному випадку. Уявіть собі, що варто їй знайти незначну помилку в записах або, наприклад, в діаграмах, вона неодмінно тицяє його туди носом."

Як у нього все це вдалося? Жінка не могла зрозуміти. Її не подобалося ставлення до правил, режиму. Кожен раз, коли він намагається піти про чогось вона: " дивиться на нього довго і без звичайної посмішки. Вона вміє перетворити посмішку в будь-який вираз, яке їй потрібно для розмови з людиною, але від цього нічого не змінюється - вираз все одно таке ж механічне, спеціально зроблене для певної мети. Нарешті вона каже:
- Прошу вибачити мене, Мак- мер- фі повторіть.."
Як би вона не воліла, її система буде зламана. Багато хто із гострих, які прийшли в психлікарню за своїм бажанням, звідти вийдуть і ніхто їх не зупинить. Вона й на далі буде працювати, але вже не так палко, як і колись. Тому, що окрім створеної системи, зламається і вона. Шкода, що за це буде коштувати життя " Надлюдини".