Політичний та економічний розвиток у 1950—1960-ті рр.

У внутрішньополітичному житті Канади продовжувалося традиційне суперництво провідних політичних партій — ліберальної та консервативно! '. Із 1935 по 1957 р. при владі незмінно залишалися ліберали, політика яких сприяла економічному піднесенню країни (до 1948 р. уряд очолював Маккензі Кінг, а до 1957 р. — Луї Сен Лоран), а також зміцненню стратегічних відносин зі США.

Консерватори, прагнучи прийти до влади, вдалися до серйозної реформи всередині партії. Із 1956 р. партія почала називатися Прогресивно-консервативною. її очолив енергійний політик Джон Дифенбейкер, який став ініціатором зміни програми партії. Нова передвиборча програма передбачала вирішення багатьох економічних і політичних питань: розвиток Півночі, відновлення традиційних зв'язків з Англією та Британською Співдружністю, «канадизація» економіки і культури, ліквідація безробіття, удосконалення взаємовідносин між федеральною владою та провінціями. Завдяки оновленню своєї програми консерватори в 1957 р. перемогли на виборах. Новий уряд збільшив розміри допомоги інвалідам і людям похилого віку, зменшив податки, дав кредити фермерам під майбутній врожай, провів інші соціальні реформи. У серпні 1960 р. був прийнятий Білль про права громадян. Але виконати більшість передвиборчих обіцянок не вдалося. Позиції правлячої партії почали слабшати.

У зовнішній політиці уряд Д. Дифенбейкера продовжував курс на зміцнення атлантичної солідарності в рамках НАТО (з 1949 р. Канада є членом цієї організації). Представники Канади з деяких питань мали відмінну від позиції США думку. Так, Канада відмовилася вступити до Організації американських держав (ОАД), не припинила дипломатичні й торговельні відносини з Кубою, підтримувала вимогу визнання КНР. На початку 1960-х рр. у канадському суспільстві розгорілася гостра дискусія щодо розміщення американської ядерної зброї в країні й присутності канадських військ у Європі. Прем'єр-міністр Д. Дифенбейкер виступив категорично проти, але більшість міністрів його кабінету висловилась «за». Це викликало урядову кризу, наслідком якої став розпуск парламенту і призначення нових виборів. У політичну боротьбу включились дві нові політичні партії — Нова демократична і Партія соціального кредиту. Хоча на виборах 1963 р. перемогу отримали ліберали (набрали 42 % голосів), з'ясувалось, що двопартійна система зазнала краху, адже консерватори набрали 32 % голосів, а нові партії - 25 %.

Новий уряд сформував Лестер Пірсон, який знаходився при владі до 1968 р. Не маючи більшості в парламенту, ліберали змушені були проводити обережнішу політику, обходячи гострі політичні кути. Серед найпомітніших акцій ліберального уряду є прийняття в 1965 р. нового канадського прапора з червоним кленовим листком на білому тлі та укладення Автопакту, за яким об'єдналась автомобільна промисловість Канади та США.