Суспільно-політичне життя.

Риси сталінського режиму в повоєнний час (1945—1953 рр.)

— Зміцнення влади Й. Сталіна в результаті перемоги у війні.

— Подальша централізація державного управління, розбухання держав­ного апарату. Згортання будь-якої самостійності на місцях.

— Збільшення представництва партійно-державної номенклатури в Радах.

— Репресії проти військовополонених і репатрійованих. Посилення репресій: «ленінградська справа», «справа лікарів», боротьба з космополітизмом, репресії проти військових.

— Посилення ідеологічного тиску. «Ждановщина».

Варто відмітити, що у роки війни правлячий режим був змушений дещо лібе­ралізувати політичну систему: зменшити масштаби репресій за політичними мотивами, послабити «поліцейський нагляд» за думками і висловлюваннями людей. Однак гострої критики сталінських порядків не допускалося. Народ, який виніс на своїх плечах тягар війни, по праву розраховував на більш вільне життя.

По закінченні війни Комуністична партія ще раз проде­монструвала, що поважання індивідуальної свободи є проти­природним більшовицькому світогляду. До того ж вона була занепокоєна впливом ідей західної демократії на мільйони солдатів, які визволяли країни Європи, оскільки ті переконали­ся, що приватновласницьке господарювання, яке сталінська пропаганда таврувала як експлуататорське, не лише ефек­тивніше, а й забезпечує значно вищий рівень життя порівняно із соціалістичною системою. На кінець війни в армії більшість становила молодь, що виросла в умовах радянської влади. На Заході вона познайомилася з демократичним устроєм, побачила переваги політичного плюралізму. Багато хто почав замислюва­тися над тим, чи дійсно сталінський режим є справедливим.

Влада, маючи добре розгалужену систему слідкування за громадською думкою, відразу відчула внутрішню небезпеку для себе. Розпочався період нового посилення репресивного тиску на суспільство. Політична система в СРСР продовжувала існувати як тоталітарна. Система рад була бутафорською, профспілки - безправними. По суті влада і не належала всій партії, її рядовим членам, а перебувала в руках партійного апарату. Сам апарат не зважав на думку простих комуністів. Понад 13 років (з 1939 р.) не збиралися з'їзди партії. XIX з'їзд, що відбувся у 1952 р., повторив у своїх рішеннях усі сталінські догми, залишив незмінною суспільно-політичну систему і принципи управління економікою. Змінилася лише назва партії: замість ВКП(б) вона стала називатися Комуністичною партією Радянського Союзу (КПРС).

Головним засобом утримання влади режим вважав репресії. Після війни вони розгорнулися знову. Була розгромлена Ленінградська партійна організація, де зберігалися анти-сталінські настрої. Секретаря ЦК ВКП(б) О.О. Кузнецова, який раніше очолював її, було страчено. Був репресований навіть член політбюро ЦК М.О. Вознесенський - один із провідних економістів країни.

Керівництво країни розуміло, що найсильніша опозиція при­ховано існує в середовищі інтелігенції, зокрема діячів культури. Тому насамперед намагалися залякати саме цей прошарок населення. Керував цією кампанією секретар ЦК А.О. Жданов.

Передусім необхідно було дати зрозуміти діячам культури, що будь-які відхилення від канонів соціалістичного реалізму надалі не допускатимуться. Для прикладу було піддано кри­тиці ряд творів, у яких виявлялася внутрішня свобода авторів, не було сліпого копіювання нав'язуваних стандартів - оперу Вано Мураделі «Велика дружба», твори Дмитра Шостаковича за нібито недостатній оптимізм. Осуджувалися кінофільми, у яких правдиво зображалися окремі епізоди війни. Кіно мусило створювати ілюзію щасливого заможного життя в Радян­ському Союзі. Так, в умовах розрухи в сільському господарстві раптом вийшов фільм «Кубанські козаки» з вигаданими карти­нами колгоспного добробуту.

Під особливим наглядом перебувала література. Було підда­но нищівній критиці ленінградські журнали «Ленинград» і «Звезда», причому перший з них було закрито. Режим прагнув морально розчавити тих письменників, у яких відчував опози­цію. Розпочалося цькування відомого письменника-сатирика Михайла Зощенка, видатної поетеси Анни Ахматової. Звичайно, і за таких умов з'являлися талановиті твори, але по-справж­ньому виявити себе митцям було майже неможливо.