Проблема Квебеку. Развитой Канади в 1970—1980-тірр. Конституційна реформа 1982 р.

Проводячи обережну політику, ліберали не змогли уникнути найгострішої проблеми Канади — національної. Бона була викликана невдоволенням франкомовного населення Канади своїм економічним

становищем, соціальним та політичним статусом. Населення Канади поділяється на англоканадців — 40 %, франко-канадців — 27 %, які є нащадками першопереселенців з Англії та Франції, і вихідців и інших країн Європи, Азії та Африки.

Більшість франкомовного населення Канади мешкає у провінції Квебек, де становить 82 % населення. Тому франко-канадська проб­лема є передусім «проблемою Квебеку». Провідні позиції в економічному житті провінції належать англо-канадським та американським компаніям. Таким чином, англоканадці, які становлять тут 10 % населення, обіймають 80 % усіх керівних посад у промисловості, тоді як серед робітників їх частка становить 7 %. Доходи англоканадців перевищували середній рівень доходів у провінції на 40 %. Поряд із цим у Квебеку був найвищий в країні рівень безробіття. Важливим чинником сепаратизму франко-канадців було засилля англійської мови. Це стало причиною того, що нові іммігранти віддавали перевагу англійській мові й тим самим збільшували частку англоканадців у провінції. Зазначені причини призвели до масового руху франкомовного населення за рівноправність. Небажання уряду вирішити цю проблему зумовило виникнення руху за вихід провін­ції зі складу Канади й утворення незалежної держави. У 1968 р. утворилась Квебекська партія на чолі з Рене Левеком. Ліберали, ураховуючи серйозність проблеми, пішли на зміни в керівництві партії (її лідером став франко-канадець П'єр Елліот Трюдо) і розробили програму реформ у межах всієї країни.

Домігшись перемоги на виборах у 1969 р., уряд Трюдо через пар­ламент провів закон, який проголошував рівноправність англійської та французької мов у всіх ланках державного апарату та передбачав уведення двомовності в регіонах, де меншість, що розмовляє однією а двох офіційних мов, складає не менше 10 % населення.

Із 1971 р. почалося виконання урядової програми — навчання другої мови в середніх та вищих навчальних закладах. Ці заходи дещо змінили ситуацію на краще, але кардинальних змін не сталося. I насамперед протест франко-канадців викликала урядова концепція. Одна країна — одна нація». Політичним виразом цього протесту став «Закон № 22» (1974 р.) квебекського парламенту, який проголосив французьку мову єдиною офіційною мовою провінції. Ситуація загострилась після приходу в 1976 р. до влади в провінції Квебекської партії, яка проголосила план поетапного виходу Квебеку зі складу федерації. У 1980 р, лідери партії організували референдум а метою домогтися проголошення незалежності Квебеку, але цю ідею підтримали лише 40 % виборців.

Проблема Квебеку була лише проявом загальної кризи канадської федерації. Значна частина провінцій домагалася обмеження функцій центрального уряду. До того ж, не було чітко розмежовано функції федеральних і провінційних органів влади. Ситуація ускладнювалася тим, що федеральний уряд не мав конституційної можливості обмежувати відцентрові тенденції провінцій, оскільки роль канадської конституції виконував прийнятий британським парламентом у 1867 р. Акт про Британську Північну Америку, зміни і доповнення до якого повинні були схвалюватись парламентом Великої Британії. Цей анахронізм змусив уряд П. Трюдо звернутися в 1980 р. до Лондона з проханням про надання Канаді повного суверенітету в конституційній сфері. У березні 1982 р. британський парламент прийняв останній закон стосовно Канади — Акт про Канаду, який припинив дію законодавчих повноважень Великої Британії щодо цього домініону. 17 квітня 1982 р. канадський парламент прийняв Акт про конституцію. Так, на 115 році існування Канада позбулася свого колоніального минулого. Акт про конституцію значно розширив повноваження провінцій, але не вирішив проблеми статусу Квебеку, що зберегло можливість поглиблення кризи федерації.

На початку 1980-х рр. у Канаді загострилось економічне стано­вище, яке на деякий час відсунуло проблему федерально-провінційних стосунків. Відбувся спад виробництва. Державний дефіцит склав 24 млрд. канадських доларів. 12 % працездатного населення залишилося без роботи.

Економічні труднощі призвели до поразки лібералів і приходу до влади в 1984 р. прогресивно-консервативної партії на чолі з Бра­йаном Малруні. Він здійснив низку реформ у дусі «консервативно! революції» і вивів країну з економічної кризи. Одним з основних політичних завдань уряд консерваторів вважав досягнення національної згоди і збереження єдності держави. Найскладнішою знову була проблема Квебеку, уряд якого відмовився приєднатися до кон­ституції 1982 р. і вимагав надання йому особливого статусу. Після тривалих переговорів було підготовлено проект конституційного договору, який визначив особливий статус Квебеку. Але і на цей раз деякі англомовні провінції відмовилися ратифікувати договір. Проблема знову зайшла в глухий кут, що підняло нову хвилю се­паратизму, її апогеем став референдум у листопаді 1995 р. про незалежність Квебеку. Сепаратисти у котрий раз зазнали поразки: за незалежність проголосували 44 % громадян, проти — 46 %.