Криза комуністичної системи.

Після смерті у 1982 р. Л. Брежнєва державу очолив Юрій Андропов, який тривалий час працював у КДБ і мав повну інформацію про розмах корупції в країні. Він спробував навести порядок, застосовуючи більш жорсткі санкції проти злочинного світу, проти зловживань чиновників, проти недисциплінова­ності на виробництві. Створювалися громадські комісії, які перевіряли присутність працівників на робочих місцях, посилив­ся контроль за розподілом товарів, особливо дефіцитних, було віддано під суд ряд крупних хабарників, корупціонерів, серед яких траплялися високі посадові особи. Андропов намагався врятувати престиж «розвинутого соціалізму», довести, що Компартія ще здатна навести порядок у країні. Однак посилення адміністративного контролю, репресивні заходи не дали споді­ваного ефекту. Народ втратив віру в зміни і виявляв апатію.

До того ж Андропов тяжко захворів і у 1984 р. помер. На його місце було обрано Костянтина Черненка, який був уже тоді смертельно хворий. Партійна верхівка висунула його на посаду лише для того, щоб мати гарантії свого спокою. Більшу частину свого перебування на посаді він провів у ліжку. Поява на людях умираючого керівника дер­жави справляла гнітюче враження на громадян. Після смерті Черненка у березні 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС став Михайло Горбачов.

Новий лідер очолив величезну країну з потужним військовим потенціалом та могутньою армією. Проте Горбачов добре знав, що еко­номіка країни перебуває у занепаді, що єдино добре розвинутим є лише воєнно-промисловий комплекс, який щорічно поглинає сотні мільярдів карбованців.

Загальні статистичні дані нібито свідчили про високі темпи розвит­ку радянської економіки. Напри­клад, практично в усіх галузях щорічний випуск продукції в СРСР у повоєнні роки зростав значно більшими темпами, ніж у США. Однак Сполучені Штати мали постійні проблеми зі збутом товарів через їх надвиробництво, а радянське населення постійно відчувало нестачу найнеобхідніших речей.

Низька продуктивність праці зумовлювала те, що в СРСР у промисловості було зайнято у півтора рази більше працюючих, ніж у США. Радянський Союз випереджав США переважно з видобутку сировини, вугілля, нафти, виробництва сталі, верстатів, тракторів та іншої продукції важкої промисловості. Але за меншої кількості робітників США набагато випереджали СРСР з випуску телевізорів, холодильників, велосипедів, інших товарів масового вжитку.

Поголів'я великої рогатої та дрібної худоби, свиней, птиці у США було значно меншим, ніж у СРСР, але в цій країні вироблялося у півтора рази більше м'яса. А враховуючи різницю у кількості населення, то на кожного американця на рік припа­дало удвічі більше м'яса, ніж на середньостатистичну радянську людину. Низькою якістю відрізнялася радянська сфера побуто­вого обслуговування. Не відповідали запитам народу соціальні служби. Такою була ціна за однаковий рівень озброєнь із Спо­лученими Штатами. По суті це було симптомом радянського програшу в «холодній війні».

Спроба перебудови: здобутки і провали.

Потенціал СРСР середини 80-х років ще давав Горбачову можливість затягти агонію системи і протриматися при владі значний час. Його історичною заслугою було те, що в лі вирішив оновити суспільство, наблизити країну до західних демократичних зразків.

Незабаром після свого обрання генсеком на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС Горбачов закликав партію і все населення здійснити перебудову суспільства, насамперед за­провадити в життя гласність і демократію. У наступному 1986 р. на XXVII з'їзді КПРС він виголосив широку програму перебудови всіх без винятку сфер життя. Серцевиною перебу­дови мусило стати прискорення, тобто подолання в короткий термін відставання СРСР від передових країн світу.

І в партії, і в населення курс на перебудову знайшов палкий відгук, схвалювалися перші кроки нового лідера - боротьба з пияцтвом, корупцією, бюрократизмом. Однак реального при­скорення вони не зумовили. Головною помилкою Горбачова було те, що він, сподіваючись перебудувати суспільство, водночас намагався зберегти однопартійну систему. Перебудова від самого початку саботувалася багатьма партійними функціонерами на місцях. Вони звикли діяти потай від народу і з ненавистю зустрі­ли прихід демократизації і гласності. До того ж і сам Горбачов виявився нетерпимим до критики. Коли один з керівників партії Борис Єльцин почав доводити, що перебудова по суті спи­нилася, то відразу був виведений зі складу політбюро ЦК КПРС.

Радянський лідер спробував запровадити в життя КПРС елементи плюралізму, зокрема вибори низових партійних керівників на конкурсній основі. У результаті на місцях низові парторганізації очолили нові люди, вільні від старих догм. Але у верхньому ешелоні партійного керівництва залишалися консерватори. У партії назрівав розкол. Всередині неї виникло угруповання під назвою «Демократична платформа», прихи­льники якої виступали за рішучий злам старої системи і пере­гляд положень марксизму-ленінізму.

М. Горбачов розраховував на ті сили в партії, які виступали за реформи в суспільстві. У 1988 р. відбулася XIX Всесоюзна партійна конференція, яка схвалила горбачовський курс. Проте на місцях все залишалося по-старому.

Поступово М. Горбачов переконався, що всередині партії недостатньо сил, які могли б втілити його плани. Він вирішив шукати підтримки в суспільстві. За його пропозицією у 1989 р. було скликано З'їзд народних депутатів СРСР. Уперше за 70 ро­ків люди не просто голосували за якогось одного кандидата, а дійсно вибирали з кількох претендентів. Серед депутатів з'їзду було чимало таких, хто виступав проти монополії КПРС на вла­ду, домагався вилучення з конституції шостої статті, свободи партій, свободи слова, мітингів. Вони згуртувалися в демокра­тичну опозицію. До неї пристав і Б. Єльцин, який згодом вийшов з КПРС і став основним опонентом Горбачова. Щоб послабити свою залежність від партійної номенклатури, Горбачов почав перебирати на себе дедалі більше повноважень. У березні 1990 р. З'їзд народних депутатів обрав його президентом СРСР.

Спроби Горбачова та його команди перебудувати економіку країни виявилися невдалими. Модернізація господарства по­требувала валютних інвестицій. Головним джерелом валюти завжди була нафта, але її видобування занепадало. Розпрода­валися золоті ресурси. Довелося звертатися за кредитами до західних країн.

Щоб звільнити країну від тягаря гонки озброєнь, Горбачов змінив зовнішньополітичний курс, запропонував у міждержав­них відносинах «нове мислення», позбавлене взаємної упере­дженості. Він припинив конфронтацію із Заходом, визнавши тим самим поразку СРСР у «холодній війні». Почалося виведен­ня радянських військ з Афганістану, Східної Європи. СРСР дав згоду на возз'єднання Німеччини, припинив підтримувати диктаторські режими. Між СРСР та США розпочалися перего­вори про глобальне скорочення стратегічної ядерної зброї.

Популярність Горбачова у світі постійно зростала. Натомість всередині країни посилювалася економічна криза. Щоб залучити людей до ділової активності, було дозволено приватну торгівлю, створення кооперативів. Виникли комерційні фірми, які зде­більшого займалися спекуляцією: скуповували за дешевими оптовими цінами товари на підприємствах і перепродували їх за роздрібними цінами, вищими за державні. За хабарі їм у цьому допомагали державні чиновники. Керівники виробництв почали організовувати такі фірми при своїх підприємствах. Підвищення комерційних цін спричинило інфляцію. Чимало людей, які не могли вижити на низьку заробітну плату, теж вдалися до комерції. Виробництво товарів знижувалося. Починаючи з 1989 р. прокотилася хвиля страйків, особливо серед шахтарів.

Стара партійна номенклатура почала вимагати відмови від курсу реформ. Горбачов і як президент, і як керівник партії не захотів ускладнювати ситуацію всередині країни. Він погодився відправити у відставку деяких членів своєї команди, щоб не конфліктувати з міністрами і директорами підприємств. На країну насувалася стагфляція.

Отже, на першому етапі нове керівництво ще не усвідомлювало всієї глибини соціально-економічної, політичної, моральної кризи, що охопила радянське суспільство. Вихід із кризового становища (пагубних наслідків «застою») вбачався у прискоренні соціально-економічного розвитку (автор концепції економіст А. Аганбегян) шляхом подвоєння економічного потенціалу і технічного переоснащення виробництва на основі останніх досягнень НТР, наведення порядку, викорінення негативних явищ, таких як алкоголізм та інші, оновлення партійного і державного апарату.

З економічної точки зору виділяється:

I етап. Квітневий пленум ЦК КПРС 1985 р. — XXVI з'їзд КПРС — програма прискорення соціально-економічного розвитку передбачала:

— до 2000 р. створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за попередні 70 років;

— вирішити традиційні соціальні проблеми — продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку.

Ці заходи передбачалось досягти за рахунок технічного переоснащення машинобудування на основі останніх досягнень НТР, активізації «людського фактору».

Програма була утопічною. Вона свідчила про нерозуміння керівництвом глибини соціально-економічної кризи радянського суспільства.

ІІ етап. Із червня 1987 р. — реформи Рижкова—Абалкіна. Сутність реформ виражена в трьох «С»: самостійність, самоокупність, самофінансування. Були прийняті закони: «Про державне підприємство», «Про кооперацію», «Про індивідуальну трудову діяльність» тощо.

Вони передбачали:

— переведення підприємств на госпрозрахунок;

— залежність заробітної плати від результатів господарської діяльності;

— сприяння запровадженню досягнень НТР;

— розвиток кооперативної форми власності та індивідуальної трудової діяльності та ін.

Непослідовність, половинчастість реформи привели до її краху.

III етап. Червень 1990 р. — Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до регульованої ринкової економіки:

— запровадження елементів ринкових механізмів;

— збереження значного державного сектору.

В умовах повного розвалу господарського механізму і самого СРСР програма виявилась нереалістичною і нежиттєздатною.

Радянська економіка на середину 1980-х рр. зберігала ті ж тенденції, що і раніше: екстенсивність, абсолютна централізація, команд но-адміністративні методи управління. Зберігалося гіпертрофованім переважання видобувної, машинобудівної, воєнної економіки, мілітаризація економіки, збільшення кількості об'єктів незавершеного будівництва, прихована інфляція і зростаючий дефіцит.

Із середини 1980-х рр. почала наростати економічна криза.

- 1984—1986 рр. — антиалкогольна кампанія привела до втрат бюджету в розмірі 10 млрд. крб.

- 1985—1987 рр. — скорочення доходів від зовнішньої торгівлі в результаті падіння ціни на нафту (21 млрд. крб.).

- 1985—1988 рр. — вартість незавершеного будівництва зросли на 38 млрд. крб.

- 1986—1990 рр. — прорахунки в проведенні економічних ре форм.

- 1988—1989 рр. — темпи зростання заробітної плати в 3 рази випереджали показники національного доходу.

- 1989 р. — початок падіння об'ємів виробництва.

Варто виділяти хронологію основних заходів в економічній сфері