Зовнішня політика СРСР.

Зростаючі труднощі певною мірою підштовхували Кремль до пошуків нових підходів на міжнародній арені. Виявом цього стало висунення Горбачовим концепції «нового політичного мислення» у зовнішній політиці. Головна її ідея полягала у ви­знанні того, що ядерна війна не може бути засобом досягнення політичних, ідеологічних і жодних інших цілей. На такі підхо­ди у міжнародних відносинах вплинула і Чорнобильська катаст­рофа, яка показала, що чекає людство у разі виникнення війни.

М. Горбачов зробив крок назустріч американцям і запропону­вав розпочати переговорний процес. На переговорах централь­ними були проблеми роззброєння. На зустрічах у верхах обгово­рювалися питання про скорочення стратегічних наступальних озброєнь, обмеження і припинення ядерних випробувань, забо­рону хімічної зброї, скорочення звичайних озброєнь. Зокрема, в липні 1991 р. укладено радянсько-американський Договір про обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1).

Нова зовнішньополітична концепція відбилася і в ак­тивізації політики СРСР на азіатсько-тихоокеанському напрямі. Ініціативи М. Горбачова, з якими він виступив під час перебування у Владивостоку влітку 1986 р. передбачали скорочення радянських збройних сил на Далекому Сході, мир­не розв'язання збройних конфліктів у цьому регіоні. Розпоча­лася нормалізація радянсько-китайських відносин. Було заяв­лено про перегляд політики СРСР щодо Афганістану.

15 лютого 1989 р., з виведенням 40-ї армії, радянська інтер­венція в Афганістані безславно закінчилася. І З'їзд народних депутатів СРСР засудив рішення про втручання СРСР у внутрішні справи цієї суверенної країни і звинуватив у ньому колишнє політбюро ЦК КПРС на чолі з Л. Брежнєвим.

Горбачов виступив за мирне врегулювання конфліктів у Південно-Східній Азії, зокрема за виведення військ СРВ з те­риторії суверенної Камбоджі. Нові підходи виявилися і щодо розв'язання близькосхідної проблеми. Було покладено край однобічній орієнтації Радянського Союзу на арабські режими, поступово налагоджувалися стосунки з Ізраїлем, який ра­дянський уряд досі однобічно вважав основним винуватцем воєнних конфліктів на Близькому Сході.

Разючі зміни відбулися у ставленні СРСР до східноєвро­пейських країн. Будучи поглинутим справою порятунку влас­ної імперії, московське керівництво змушене було відмовитися від збройного втручання чи дипломатичного тиску в ході де­мократизації країн Східної Європи, не чинити перешкод об'єднанню Німеччини. Більше того, під впливом демократич­них сил своєї країни Кремль змушений був визнати помилковим рішення про втручання у внутрішні справи Угорщини у 1956 р. та Чехословаччини у 1968 р.

Революції кінця 80-х років у країнах Центральної та Східної Європи повалили комуністичні тоталітарні режими, відновили демократичні свободи. Декомунізація Європи приз­вела до припинення діяльності створеного Москвою військо­во-політичного блоку - Варшавського Договору. На вимогу су­веренних народів Радянський Союз погодився на поетапне виведення своїх військ із східноєвропейських країн. Розпад СРСР поклав край «холодній війні» і позитивно вплинув на за­гальну міжнародну обстановку.