Наслідки і підсумки перебудови.

— Ліквідація тоталітарного режиму в СРСР, знищення гегемонії КПРС у політичному житті.

— Розпад СРСР. Виникнення незалежних держав, зокрема України.

— Розвал планової економічної системи, створення реальних умов для формування ринкових відносин.

— Плюралізм у громадському і політичному житті, створення багатопартійної системи.

— Припинення «холодної війни», зміна співвідношення сил у світі.

— Ліквідація «світової соціалістичної системи».

Таким чином, перебудова привела до діаметрально протилежних результатів, ніж ті, які очікувалися.

У 1862 р. російський публіцист М. Чернишевський роз'яснював: «Гласність — це бюрократичний вираз, придуманий для заміни вислову «свобода слова», припускаючи, що вираз «свобода слова» може здатися неприємним чи різким кому-небудь

Політична боротьба. Національно-визвольні рухи.

Національне питання вже давно турбувало суспільство. У СРСР не всі народи були у рівноправному становищі. Одні мали союзні республіки, інші - автономії, деякі - автономні області, округи або райони. Кордони національно-адміністра­тивних одиниць не відповідали фактичному розселенню народів. Із загостренням економічної кризи національні проблеми вийшли на передній план. Кожний народ вважав себе най­більш ошуканим і дискримінованим.

Першими виступили вірмени Нагірно-Карабаської авто­номної області, яку свого часу всупереч бажанню місцевого населення було включено до складу Азербайджану. Вони проголосили утворення Нагірно-Карабаської республіки і почали боротьбу за її приєднання до Вірменії.

У ряді союзних республік виникли національні рухи за відновлення власних незалежних держав - у Прибалтиці, Грузії, в Україні. Кремль чинив спроби придушити ці рухи. Навесні 1989 р. радянські військові частини розігнали мирну демонстрацію в Тбілісі. Ця акція призвела до людських жертв. Конфлікт щодо Нагірного Карабаху призвів до погромів вірмен - жителів Баку. Нібито для наведення порядку туди були введені радянські військові частини, що призвело до загибелі мирних мешканців.

Найнаполегливіше питання про незалежність ставили При­балтійські республіки, тим більше, що вони користувалися особливою підтримкою західних країн. На них також чинився тиск з боку Кремля, спочатку економічний, а коли це не допо­могло, то в січні 1991 р. було запроваджено надзвичайний стан у Литві. Проти литовців, які вийшли на демонстрацію протесту, були кинуті війська і бронетехніка, що призвело до жертв серед демонстрантів.

У країні відбувалися міжнаціональні сутички. В Узбеки­стані відбулися погроми турків-месхетинців - народу, виселе­ного туди свого часу Сталіним з території Грузії до Середньої Азії. У м. Новий Узень, поблизу Гур'єва, населення виступило проти вихідців з Кавказу, які працювали на місцевих нафтопромислах, тоді як для місцевої молоді роботи часто не знаходилося.

Керівництво КПРС і власне Горбачов розуміли, що розв'язати національне питання тільки силою неможливо. У вересні 1989 р. було скликано пленум ЦК КПРС, який Платформу партії з національного питання.

Вона була спрямована на те, щоб нічого не змінювати в міжнаціональних відносинах, і тому була негативно сприйнята народами. Загаль­ною вимогою на тому етапі була перебудова відносин всередині Союзу, насамперед між республіками і центральними органами влади. Кремль був змушений підготувати проект нового Союз­ного договору. Він готувався у м. Ново-Огарьові під Москвою разом із представниками республік.

У більшості республік, у тому числі в деяких автономних, були прийняті декларації про державний суверенітет (в Україні -16 липня 1990 р.). СРСР стояв перед вибором - припинити своє існування або оновитися на нових принципах. У ряді республік було обрано президентів. У Росії ним став Б. Єльцин.

17 березня 1991 р. в Радянському Союзі відбувся референдум з питання збереження Союзу. На той час рух за незалежність у республіках ще не набув достатньої сили, і тому переважаюча маса населення висловилася за збереження СРСР. Однак у рес­публіках Союз розуміли не так, як у Москві. Більшість хотіла, щоб Союз був не федеративною, а конфедеративною державою. Це означало, що республіки мали б по суті стати суверенними державами, а їхня залежність від центрального керівництва була б мінімальною.

На основі результатів референдуму розпочалася підготовка до підписання нового Союзного договору. Республіки, які зголосилися його підписати, домоглися для себе багатьох прав. Союзне керівництво на чолі з Горбачовим розраховувало з допомогою договору зберегти свій контроль над народами СРСР.

3. Крах Радянського Союзу