Критерії виділення підсистем у світовому господарстві.

Тема 2. Класифікація країн у світовій економіці

1. Критерії виділення підсистем у світовому господарстві

2. Групи країн у світовій економіці

3. Класифікації країн за методикою Світового банку

4. Класифікація країн за ступенем відкритості світовому ринку

5. Визначення ролі окремих країн у міжнародній економіці

Критерії виділення підсистем у світовому господарстві.

Критерії розподілу країн за відповідними їм групами досить багатогранні.

Існує регіональний підхід, тобто розподіл на історико-культурні регіони.

Європа підрозділяється на Західну Європу і Центральну та Східну Європу (ЦСЄ), що включає слов'янські держави і країни Балтії.

В Азії можна виділити Близький Схід, Середній Схід, Середню Азію, Південно-Східну Азію.

Африка традиційно поділяється на Північну, Центральну й Африку південніше Сахари.

Америка підрозділяється на англомовну Північну Америку і іспано і португаломовних Латинську Америку.

Другий підхід у класифікації країн - типологічна диференціація, тобто виділення спеціальних типів країн. Критеріями такої диференціації можуть бути:

· Географічне положення держави;

· Час виникнення цієї держави;

· Етнічний і релігійний склад населення;

· Чисельність населення;

· Державна мова і культурні особливості розвитку.

Для виділення підсистем світового господарства застосовують такі основні критерії:

· рівень економічного розвитку;

· соціальна структура економіки;

· тип економічного зростання,

· рівень і характер зовнішньоекономічних зв'язків.

Найбільш поширеним критерієм визначення підсистеми виступає рівень економічного розвитку, який загалом характеризується обсягом ВВП на душу населення.

Розвиток кожної країни разом з тим визначається рівнем індустріалізації і структурою виробництва, які є важливими чинниками зростання національного доходу. Сучасний етап індустріалізації характеризується широким використанням інформаційної техніки і технології, що дає велику економію упредметненої праці. У сферу індустріалізації та інформації включаються не тільки промислові галузі, а й сільське господарство і сфера послуг.

Структура промислового виробництва складається з засобів виробництва і предметів споживання. В індустріальних країнах важливе місце займає виробництво споживчих товарів тривалого користування, а рівень виробництва засобів виробництва і предметів споживання приблизно однакові.

Рівень економічного розвитку характеризується також витратою сировини й енергії на одиницю продукції. В міру підвищення рівня економічного розвитку скорочується витрата сировини й енергії і замість натуральної сировини у все більшій мірі використовуються матеріали промислового, в основному хімічного походження.

Іншим критерієм виділення підсистем у світовому господарстві виступає соціальна структура економіки, в рамках якої розвиваються окремі стани і групи. В її основі лежать характер і форми реалізації власності, і також пов'язана з ним галузева структура населення.

Марксистська політична економія поділяла країни, за характером виробничих відносин у суспільстві. За цією ознакою країни класифікувалися на соціалістичні і капіталістичні, а також країни третього світу з відповідно капіталістичною або соціалістичною орієнтацією.

Форми реалізації власності виступають важливим фактором розвитку світового співтовариства, надаючи визначальний вплив на формування суспільних відносин. Різні форми власності відображають різні ступені в поділі праці. А відношення індивідів до засобів праці визначають їхні відношення одне до одного. Економічна реалізація власності виявляється, насамперед, в умовах поєднання засобів виробництва з робочою силою, при цьому важливу роль відіграють конкретні організаційно-правові форми підприємств і господарської діяльності. Власність на засоби виробництва визначає не тільки характер економічних взаємозв'язків між людьми в процесі виробництва, а й форми розподілу виробленого продукту, його обміну і споживання, показує, в якій якості в цьому процесі виступає особистий фактор виробництва.

Важливим критерієм визначення підсистем світового господарства виступає тип економічного розвитку, що виражає не тільки кількісні зміни у виробництві товарів і послуг, але й певні якісні зрушення.

При екстенсивному типі розвитку економічне зростання досягається за рахунок кількісного збільшення факторів виробництва при незмінній технічній основі, що призводить до практично незмінної ефективності виробництва.

Інтенсивний тип економічного зростання базується на збільшенні масштабів випуску продукції шляхом якісного вдосконалення факторів виробництва. Це передбачає вдосконалення засобів і предметів праці, підвищення кваліфікації робочої сили, поліпшення організаційних параметрів виробництва, завдяки чому приріст виробництва забезпечується переважно за рахунок збільшення суспільної продуктивності праці.

У реальній дійсності немає «чистих» типів економічного розвитку проте стосовно окремих підсистем можна говорити про переважно екстенсивного або переважно інтенсивної формах виробництва, що змінюють один одного протягом повоєнних років. Так, розвиток економіки індустріальних країн світового господарства до середини 60-х років за багатьма ознаками відноситься переважно до екстенсивного, а в останні тридцять років - переважно до інтенсивного типу розвитку.

Рівень і характер зовнішньоекономічних зв'язків визначає місце підсистем у світовому господарстві. Він нерозривно пов'язаний з місцем у національних господарствах зовнішнього сектору, який знаходить своє вираження в експорті й імпорті товарів і послуг, русі капіталу, а також зачіпає напрямку, міри і форми участі країни в міжнародному поділі праці.

Світовий рівень розвитку продуктивних сил, інтернаціоналізація виробництва виключають можливість ефективного ведення господарства в рамках замкнутих комплексів. Міжнародний обмін забезпечує приплив відсутніх або більш дешевих споживчих і капітальних товарів і послуг, а також доступ до додаткових ринків збуту.

До основних показників, що характеризують роль зовнішньоекономічних зв'язків, відносяться

· експортні та імпортні квоти товарів і послуг,

· товарна структура зовнішньої торгівлі,

· характер участі в міжнародному русі капіталу, технології, робочої сили,

· ступінь відкритості господарства.