Країни, що розвиваються.

До групи країн, що розвиваються (менш розвинутих, слаборозвинених) входять держави з ринковою економікою і низьким рівнем економічного розвитку. З країн - членів Міжнародного валютного фонду до країн відносять біля 130. Незважаючи на значне число цих країн, а також на те, що для багатьох з них характерні велика чисельність населення і величезна територія, на них припадає близько 40% світового ВВП, частка у світовому експорті 26%.

Представляють собою периферію світової економічної системи. Сюди належать країни Африки, країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону - АТР (крім Японії, Австралії, Нової Зеландії, країн-«драконів» Південно-Східної Азії й азіатських держав СНД), країни Латинської Америки і Карибського басейну.

Виділяються і підгрупи держав, що розвиваються, зокрема, підгрупа країн АТР (Західна Азія плюс Іран, Китай, країни Східної та Південної Азії - всі інші країни регіону), підгрупа країн Африки (Африка південніше Сахари за винятком Нігерії і ПАР - всі інші африканські країни за винятком Алжиру, Єгипту, Лівії, Марокко, Нігерії, Тунісу).

Однак, визнаючи надзвичайна різноманітність країн третього світу, необхідно оцінювати те спільне, що об'єднує їх не тільки формально, а й у дійсності, виявляючи загальну позицію по світовим проблемам. Спільність підходів до світових проблем виявляється в загальній політиці, для більш ефективної реалізації якої країни, що розвиваються створюють різні міждержавні організації.

Не претендуючи на однозначність оцінки, на наш погляд, можна визначити загальні характеристики країн третього світу:

1. Масштаби поширення бідності.

Більшість країн, що розвиваються характеризується дуже низьким рівнем життя населення. При цьому слід врахувати, що основна маса населення цих країн має низький рівень життя, не тільки в порівнянні з розвиненими країнами, але і в порівнянні з нечисленними багатими групами населення у своїх країнах. Інакше кажучи, в бідних країнах є багаті, але немає середнього класу. В результаті спостерігається система розподілу доходів, коли доходи 20% вищих верств суспільства в 5-10 разів перевищують доходи 40% нижчих шарів.

2. Низький рівень продуктивності праці.

Відповідно до концепції виробничої функції, існує системна залежність між обсягом виробництва і комбінацією створюють його чинників (праці, капіталу) при існуючому рівні технології. Але ця концепція технічної залежності повинна доповнюватися більш широким підходом. Наприклад, потрібно враховувати такі фактори, як менеджмент, мотивацію праці працівників, ефективність інституційних структур. У країнах третього світу продуктивність праці вкрай низька, порівняно з промислово розвиненими країнами. Причина цього може бути, зокрема, у відсутності або жорсткому дефіциті додаткових факторів виробництва (фізичного капіталу, досвіду менеджменту). Для підвищення продуктивності необхідно мобілізувати внутрішні заощадження і залучити іноземний капітал для інвестицій в речові фактори виробництва та в людський капітал. А це вимагає поліпшення системи загальної і спеціальної освіти, перетворень форм власності, реформи землеволодіння, податкової реформи, створення і вдосконалення банківської системи, формування некорумпованого та ефективного адміністративного апарату. Необхідно враховувати також ставлення працівників та менеджменту до підвищення своєї кваліфікації, здатність населення адаптуватися до змін у виробництві і суспільстві, стосовно до дисципліни, ініціативність, ставлення до влади.

Вплив низьких доходів на продуктивність праці в країнах третього світу проявляється в поганому стані здоров'я основної маси населення. Відомо, що погане харчування вкрай негативно впливає на фізичний та інтелектуальний розвиток дитини. Нераціональна і неповноцінна дієта, відсутність елементарних умов особистої гігієни можуть у майбутньому підірвати здоров'я працівників, негативно вплинути на трудову мотивацію. Низький рівень продуктивності праці в цій ситуації багато в чому викликаний апатією, фізичної та емоційної нездатністю протистояти конкуренції на ринку праці.

3. Високі темпи зростання населення.

Найбільш явний показник, що характеризує відмінності між промислово розвиненими країнами, - це коефіцієнт народжуваності. Жодна розвинена країна не досягає рівня народжуваності 20 народжених на 1000 чол. населення. У країнах рівень народжуваності варіює від 20 осіб (Аргентина, Китай, Таїланд) до 50 (Нігер, Замбія, Руанда, Танзанія, Уганда). Звичайно, коефіцієнт смертності в країнах, що розвиваються вище, ніж у промислово раз-кручених, поліпшення охорони здоров'я в країнах третього світу робить це розходження не настільки значним. Тому темпи зростання населення в країнах, що розвиваються сьогодні становлять у середньому 2% (2, 3% без Китаю), а в промислово розвинених країнах - 0, 5% на рік. Тому в країнах третього світу приблизно 40% населення - це діти віком до 15 років (менше 21% в розвинених країнах). У більшості країн третього світу навантаження на економічно активну частину населення (від 15 до 64 років) за змістом непрацездатної частини суспільства майже в 2 рази вище, ніж у промислово розвинених країнах.

4. Високий і зростаючий рівень безробіття.

Сам по собі зростання населення не є негативним фактором економічного розвитку. Але в умовах економічного застою не створюються додаткові робочі місця, тому високий природний приріст населення породжує величезну безробіття. Якщо до видимої безробіттю додати приховане безробіття, то майже 35% робочої сили в країнах, що розвиваються не знаходить застосування.

5. Велика залежність від сільськогосподарського виробництва та експорту палива і сировини.

Приблизно 65% населення країн живе в сільській місцевості, а в розвинених - 27%. У сільськогосподарському виробництві зайнято більше 60% робочої сили в країнах третього світу і всього 7% - в промислово розвинених країнах, при цьому внесок аграрного сектора в створення ВНП близько 20 і 3% відповідно. Зосередження робочої сили в аграрному секторі та первинному секторі промисловості обумовлено тим, що низькі доходи змушують людей дбати в першу чергу про їжу, одяг, житло.

Продуктивність сільськогосподарського виробництва низька через надлишок робочої сили по відношенню до площі придатної для обробки землі, а також через примітивної технології, поганої організації, браку матеріальних ресурсів та низької якості робочої сили.

Положення ускладнюється системою землекористування, за якої селяни найчастіше не є власниками, а орендарями маленьких ділянок. Такий характер аграрних відносин не створює економічних стимулів до зростання продуктивності праці. Крім домінування аграрного сектора в економіці, в країнах третього світу спостерігається експорт первинної продукції (сільського господарства та лісівництва, палива та інших видів мінеральної сировини). У країнах Африки на південь від Сахари первинна продукція забезпечує більше 92% валютної виручки.

6. Підлегле становище, уразливість в системі міжнародних економічних відносин.

Необхідно підкреслити різке нерівність економічної та політичної могутності країн третього світу і промислово розвинених країн. Воно проявляється в домінуванні багатих країн у міжнародній торгівлі, у можливості останніх диктувати умови передачі технологій, інвестицій та іноземної допомоги. Істотний, хоча і менш явний фактор збереження слаборозвиненості - перенесення в країни, що розвиваються системи західних цінностей, поведінки та інститутів, наприклад, насадження в минулому в колоніях невідповідних для них систем і програм освіти, організація профспілок та адміністративних систем за західними зразками. Сьогодні ще більший вплив надають високі економічні та соціальні стандарти розвинених країн (демонстраційний ефект). Образ життя західної еліти, прагнення до багатства можуть сприяти корупції, розкрадання національного багатства в країнах, що розвиваються привілейованим меншістю. Нарешті, «витік мізків» з країн третього світу в розвинені країни також негативно впливає на економічний розвиток еміграції кваліфікованого персоналу. Сукупний вплив всіх негативних факторів визначає вразливість країн від зовнішніх факторів, які можуть надати головний вплив на їх економічний і соціальний стан.

Різноманітність країн викликає необхідність певної класифікації, яка могла б відображати їх диференціацію.

Розроблена ООН класифікація країн дозволяє виділити 3 групи країн: найменш розвинені; країни, що розвиваються, - не експортери нафти і країни-члени ОПЕК.

Інша класифікація запропонована Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка включає країни і території, не охоплені статистикою ООН. Ця класифікація пропонує поділ на країни з низьким рівнем доходу), з середнім рівнем доходу, нові індустріальні країни, країни-члени ОПЕК нафто-експортери.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) розробив свою систему класифікації. Ця класифікація включає 125 країн (що розвиваються і розвинених), населення кожної з яких більше 1 млн осіб. Потім ці країни діляться за критерієм рівня доходу на душу населення на чотири групи: низький рівень доходу, середній, вище середнього і високий дохід. Перші три групи охоплюють 101 країни, в більшості своїй це країни, що розвиваються. Інші 24 країни з високим рівнем доходу розділені на 2 групи: 19 країн є типовими промислово розвиненими країнами, а 5 країн (Гонконг, Кувейт, Ізраїль, Сінгапур і Об'єднані Арабські Емірати) віднесені ООН до країнам.

Для цілей конкретного економічного аналізу країни діляться на:

Країни

·чисті кредитори: Бруней, Катар, Кувейт, Лівія, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія;

·країни - чисті боржники: всі інші;

·країни-експортери енергоресурсів: Алжир, Ангола, Бахрейн, Венесуела, В'єтнам, Габон, Єгипет, Індонезія, Ірак, Іран, Камерун, Катар, Колумбія, Конго, Кувейт, Лівія, Мексика, Нігерія, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Сирія, Тринідад і Тобаго, Еквадор;

·країни-імпортери енергоресурсів: всі інші;

·найменш розвинені країни: Афганістан, Ангола, Бангладеш, Бур-кіна-Фасо, Бурунді, Бутан, Вануату, Гаїті, Гамбія, Гвінея, Гвінея-Бісау, Джібуті, Демократична Республіка Конго (колишній Заїр), Замбія, Ємен, Кабо-Верде, Камбоджа, Кірібаті, Коморські о-ва, Лаос, Лесото, Ліберія, Мавританія, Мадагаскар, Руанда, Західне Самоа, Сан-Томе і Принсипі, Соломонові о-ва, Сомалі, Судан, Сьєрра-Леоне, Того, Тувалу, Уганда, Центральноафриканська Республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея, Еритрея, Ефіопія.