З історії пропагандистської комунікації

В історичному плані нас мають цікавити ті етапи розвитку чи такі комунікативні жанри, де відбувається відповідна професіоналізація комунікації. Тобто, якщо подивитися на основні складники комунікативного процесу (комунікатор, процес комунікації, отримувач інформації), то нас цікавить етапи коли виникають (і чому виникають) професійний комунікатор, професійний процес передачі і професійні умови сприйняття повідомлення, тобто спеціальні умови, які задають можливість процесу комунікації. Професіоналізація одного складника, як правило, спричиняє професіоналізацію інших.

Серед таких жанрів, які вже пройшли професіоналізацію, можна відмітити: релігійну, літературну, управлінську (включаючи військову), пропагандистську комунікацію. Візьмемо, наприклад, релігійну комунікацію. Для неї характерним є не тільки особливий комунікатор, але й особливі умови її проведення, що задаються в просторі (храм) і часі (служби). Проповідь у храмі була одночасно для середньовіччя варіантом засобу масової комунікації, бо виконувала функції інформування населення про події, що відбувалися у світі. Військова комунікація, як й інші види, намагається задати (запрограмувати) можливі варіанти поведінки солдата, наприклад, накази не обговорюються. Все це не просто комунікатівні процеси, одночасно вони служать цілям соціального управління. Саме в них ми переходимо від випадкового рішення проблеми на системний, професійний.

Як приклад одного з перших варіантів такого рішення, на які спирається сучасний світ, розглянемо стародавній Рим. І в мирному, і у військовому житті він реалізував багато знайомих нам сьогодні комунікативних моделей. Наприклад, саме там були варіанти перших виборчих технологій. Бойовий дух солдата теж досить інтенсивно підкріплювався.

с.174

Рим вимагав досить серйозного програмування людини на поведінку справжнього солдата, порівняно зі стародавньою Грецією, виходячи з таких відмінностей між двома країнами:

- Рим не мав такого олімпу богів, як у Греції, в результаті довелося винаходити свої приклади, що допомагали служити прикладом для солдат. (Однотипним варіантом можна вважати радянський період, коли треба було створювати власних " богів" у різних ділянках соціального життя, наприклад, Павлик Морозов чи О. Стаханов.).

- Рим мав відмінну від грецької фаланги форму військового нападу. Якщо в грецькому випадку була командна боротьба та існувала допомога один одному, то в римському варіанті нападу кожен захищав свій шматок території, тому значення кожного солдата було іншим.

- Якщо в Греції відразу за наказом ішов наступ, у римському варіанті спочатку відбувалося маневрування, перехід на інші позиції, що теж вимагало від солдата іншої поведінки.

Всі ці зовнішні вимоги створили необхідність по-іншому звернутися до ролі солдата, програмуючи його на потрібний вид поведінки. Давньоримський воїн, спираючись на більшу концентрацію своїх можливостей, у результаті вимагав й іншого позбавлення напруги, тому були створені відповідні бази відпочинку солдат після військових походів.

Щоб бути успішною, війна мала вважатися справедливою. Битві обов'язково передував виступ полководця, який мав зробити солдата по-справжньому хоробрим. Він мав довести свого солдата до найвищого рівня готовності до бою. Римляни в принципі повинні були володіти ораторським мистецтвом, щоб уміти захищати себе в суді, бо в деякі періоди існував старовинний закон Цінція, за яким ораторам заборонялося приймати подарунки чи гроші за виступ у суді. Отже якщо ти не захистиш себе сам, тебе ніхто не захистить.

Досить суттєвий пропагандистський вплив мали тріумфи, які супроводжували перемоги римських імператорів. Легіони отримували гроші і землю, а населення протягом тижнів святкувало перемогу. Імператори зображалися на монетах, що давало можливість вести візуальну пропаганду.

с.175

Цивілізація увесь час використовує все нові і нові засоби візуальної

комунікація для пропаганди.

Таблиця 7