З погляду конфліктології

Раймунд Зайдельман спробував запропонувати типологію підходів до моделювання конфліктів у вигляді таких чотирьох типів: структурний, функціональний, прийняття рішень, біхейвористський. Спробуємо розкласти розглянути накреслений вище варіант російсько-української інформаційної конфліктності за типи можливих підходів їх аналізу.

Структурний підхід вважає, що політика є результатом структур, які формують дії. Структури вважаються відносно незалежними від політичного часу, режиму та діячів. Цей підхід виходить з визнання інтересів і на підставі їх формує уявлення про структуру. До типуінформаційного конфлікту можна віднести конфлікти між старою і новою структурами інформаційного поля, наприклад, між колишнім СРСР і сучасною Україною. Реципієнт цих типів інформації взагалі відчуває неспокій і нестабільність, бо він отримує інформацію з двох незбалансованих між собою джерел. Вони одночасно є несистемними, бо російські джерела сприймаються не як російські, тобто іноземні, а за звичкою як більш вірогідні, більш авторитетні.

Функціональний підхід має суттєвий плюс порівняно із структурним: якщо структурний підхід ідеалізує злагоду, шукаючи саме такого типу стабілізовані структури, функціональний підхід більше уваги приділяє зворотній стороні - потенціалу конфклітности. Тому структурний підхід здатний задати загальне уявлення про конфліктне поле, але не здатний спрогнозувати конкретні кроки на ньому його гравців. Функціональний підхід збагачує структурний введенням аналізу цілей, раціональної поведінки, ризиків. Поведінка таких гравців, як, наприклад, Ю.Лужков в інформаційному полі, що пов'язаний з Чорноморським флотом трактується як його участь у майбутніх президентських виборах. Саме такі цілі можуть приводити до незвичної поведінки в інформаційній сфері, що відповідає багатьом іншим варіантам його внутрішньої поведінки теж. Наприклад, підзаголовок в " Независимой газете" (Москва) акцентує саме це: " Киев создает паблисити московскому политику".

Підхід прийняття рішень розглядає проблему як перехід від інтересів до операціоналізації політичнихдій через існуючі механізми, умови, підходи, спираючись на переговорний аналіз. Таким чином можна аналізувати підхід російської преси до проблем України в цілому, виходячи з невизнання України як незалежної держави на рівні підсвідомої ментальності російської еліти.

Біхейвористський підхід реально є підрозділом функціонального. Він особливо вигідний для аналізу маніфестних конфліктів, за якими немає зрозумілих причин. Саме конфліктна поведінка стає джерелом конфліктної динаміки. Як приклад таких видів реакції (або нереагування) можна розглядати реакції на приїзд Ю.Лужкова до Севастополя. Відкрита поведінка Ю.Лужкова (преса акцентувала, що прилетів він рейсовим літаком) стає стимулом для відверто негативного сприйняття його вояжів українською пресою.

Загалом слід повторити, що конфліктологія сьогодні визнає конфлікт не " хворобою", а природнім виміром будь-якої живої системи. Відсутність конфлікту, а не його наявність повинна говорити про хворобу системи. Ці слова можна віднести і до інформаційних конфліктів, які багато в чому формують інформаційне поле кожної держави. Поява динамічного інформаційного реагування є досить чітким новим елементом, якого не знала радянська система. Як і наявності декількох точок зору, з чим важко сьогодні співпрацює масова свідомість, для якої легше бути зорієнтованою лише на одну позицію.