Період розквіту Київської Русі: Володимир Великий та Ярослав Мудрий

Київська Русь за князювання Володимира Великого. Після смерті Святослава між його синами почалася жорстока боротьба за владу, в якій переміг Володимир Святославич. Одним із головних завдань, що постали перед князем на початку його правління, було утримання понад двох десятків племен під владою Києва. Протягом 981—984 рр. Володимир приборкав повстання в’ятичів, радимичів, встановив для них данину, також приєднав землі Червенської Русі — міста Червень, Бузьк, Белз, Перемишль, що належали полякам, і землі ятвягів між Німаном та Західним Бугом, а потім землі білих хорватів. Володимир непокоївся печенізькою загрозою і постійно намагався її відвернути Для протидії цьому була потрібна сильна армія. Отож Володимир розпочав військову реформу, замінивши племінну організацію війська на феодальну — службу за праве володіти земельною власністю. Це зміцнило і власну владу князя. Окрім цього, була створена система фортець, валів, опорних пунктів тощо на річках Стугні, Сулі, Трубежі. Адміністративна реформа передбачала ліквідацію племінних княжінь, поділ усіє: країни на 8 округів. Округи ділилися на волості, на чолі яких були поставлені довірені особи або князівські сини. Судова реформа запровадила окремий князів­ський суд, який був світським і відокремлений від єпископського. Була проведена й релігійна реформа, щоб упорядкувати систему язичницьких вірувань в державі і тим самим сприяти згуртуванню слов’янських племен. З цією метою він створив язичницький пантеон із 6 богів і зробив обов’язковим покло­ніння їм. Проте, переконавшись в неможливості таким чином об'єднати державу і запровадити єдину релігію, він ознайомився з іншими релігіями і вирішив при­йняти християнство за візантійським обрядом. Для піднесення авторитету свого роду та значення своєї держави Володимир забажав одружитися з візантійською принцесою Анною, сестрою візантійського імператора. Після того, як дружина Володимира захопила в Криму Корсунь (Херсонес), імператор погоди­вся на шлюб своєї сестри з Володимиром, але за умови, що той прийме християнство. Охрестившись сам, Володимир зробив християнство державною релігією і влі­тку 988 р. наказав жителям Києва прийняти хрещення. Обряд хрещення було здійснене в усіх містах і селах держави. Після прийняття християнства в Київській Русі розпочалося церковне будів­ництво: найбільшу церкву було споруджено в Києві на честь Богородиці та на­звано Десятинною, оскільки на її утримання князь виділив десяту частину свого майна. Київ став духовним центром поширення християнства та діяльності пра­вославної церкви. Там знаходилась резиденція митрополита, якого висвятив константинопольський патріарх — найвища духовна особа православної церкви. Першим митрополитом був грек Феофілакт (988—1018 рр.) Духовній владі ки­ївського митрополита підлягали єпископи: вони правили єпархіями (церков­ними округами), куди входили численні парафії (церковні общини на чолі і: священиками), що засновувались в містах і селах. Після прийняття християнства в Київській Русі виникли численні монастирі Першими монастирями стали Межигірський, Печерський, Видубицький та ін. На утримання вищого православного духовенства і монастирів великі київські князі давали великі грошові пожертвування, а також орні землі, ліси, сіножаті рибні озера. Селяни і міщани для утримання місцевих церков сплачували десятину. Прийняття християнства на Русі справило величезний вплив на подальший розвиток держави: - воно зміцнило центральну владу князя, оскільки християнська релігія наголошує, що влада правителя дана Богом; - сприяла формуванню єдиного світогляду та єдиної ідеології для різноплемінно­го населення держави і його згуртуванню у єдину давньоруську народність; - дало можливість Київській Русі як рівноправній увійти в коло наймогутніших держав Європи; - сприяло бурхливому розвиткові культури, торгівлі, кам’яного будівництва, а також культурним зв’язкам з християнським світом.

Київська держава за правління Ярослава Мудрого. Наприкінці правління Володимира Святославича виникла серйозна загроза єдності Київської Русі. Проти нього відкрито виступив син Святополк, а другий син — Прослав відмовився, сидячи у Новгороді, сплачувати Києву данину. Володимир готувався до походу на Новгород, але 1015 р. помер. Між синами Володимира Ярославом, Борисом, Глібом, Святославом, Мстиславом і Святополком почалася кривава боротьба за одноосібну владу в державі. В ній вийшли переможцями Ярослав і Мстислав. За угодою 1026 р. брати поділили Русь на окремішні володіння вздовж Дніпра: Прослав став княжити в Києві, а Мстислав — на Лівобережжі з центром у Чернігові. Брати спільними зусиллями вигнали поляків з Червенської Русі, знову приєднав­ши ії до Київської держави. Цей похід відбувся 1031 р. А 1036 р., після смерті Мстислава, Ярослав став правити одноосібно. Ярослав докладав багато зусиль для «міднення єдності та централізації держави. Він продовжував будівництво захисних споруд проти кочовиків, фортець навколо Києва. 1036 р. печенігам було завдано остаточної поразки, після чого вони припинили свої набіги на Русь. При Ярославі, якого прозвали Мудрим, Русь досягла зеніту свого розвитку. З’явилися нині міста, що стали центрами торгівлі і ремесла, збільшилась земельна власність бояр і дружинників. Зростав і міжнародний авторитет Київської держави, свідченням чого були династичні шлюби дочок Ярослава з найвпливовішими володарями Європи: вони стали угорською, норвезькою та французькою королевами. Сам Ярослав І мружився із шведською принцесою, а його сестра стала дружиною польського короля. Найважливішим актом державотворення часів Ярослава було складання у єдиний збірник законів держави — «Руську Правду», яку потім доповнили статтями і положеннями сини Ярослава. «Руська Правда» закріпила ті суспільні відносини, що склалися в Київській державі на той час. Її статті закріплювали нерівноправність осіб різних верств населення. Найбільшими правами, зрозуміло, користувався князь. Частина штрафів, які накладались на злочинців, йшли на його користь. Грошові покарання були різними залежно від соціального стану потерпілих. «Руська Правда» охороняла приватну власність та її власника. При Ярославі багато уваги приділялось культурному розвиткові держави: було відкрито школи, бібліотеки, розпочалося літописання та переписування книг ченцями. При монастирях засновано перші лікарні. Саме тоді посилилось і значення Київської митрополії: найвищу церковну поса­ду митрополита — почав обіймати вже не грек, як раніше, а русич. Ним став Іларіон.