Енеоліт в Україні: досягнення трипільської культури

Енеоліт (мідно - кам'яний вік) тривав у IV - III тис. до н. е. В енеоліті в Україні поширюється землеробство і скотарство. У цей час людство оволоділо першим металом – міддю. Упровадження металевої індустрії відкривало шлях для виникнення нових технологій, появи нових конструктивних елементів (цвяхи, заклепки, дріт), нових способів оброблення деревини, каменю, шкір. Плавлення та оброблення міді вимагали відповідних знань і умінь, наявності певного практичного досвіду, а це сприяло виділенню перших спеціалізованих ремісників, котрі живуть за рахунок громади. Землеробство й скотарство за енеоліту стають основними засобами здобуття харчів, а головним багатством - земля та худоба. Енеоліт - це час розквіту землеробських культур, які змінили вигляд планети. Час виникнення перших цивілізацій на Землі. Найбільш ранніми енеолітичними суспільно-культурними утвореннями на території України були землеробські й землеробсько-скотарські племена трипільської культури. Однією з найдавніших і найяскравіших землеробських культур енеоліту була трипільська культура, відкрита й досліджена наприкінці XIX ст. Вона з'явилася на історичній арені на початку IV тис. до н. е., свою назву отримала від с. Трипілля на Київщині. Трипільська культура характеризувалася як швидким поширенням у Європі, так і довготривалістю існування без значних змін в основних рисах впродовж 1500-2000 років. Головними матеріалами для виготовлення знарядь праці в цей час і надалі залишався камінь, а також кістка й ріг. Але трипільці користувалися і мідними речами, частка яких поступово зростала. Провідним матеріалом у побуті стала глина. її широко застосовували при будівництві жител, виготовленні посуду, речей хатнього вжитку та культових атрибутів. Археологічною ознакою переходу від раннього до середнього етапу розвитку трипільської культури стала поява керамічних виробів, прикрашених розписом. За середнього періоду трипільці значно просунулися в північному напрямкові (угору по Дністру) та північно-східному, досягнувши середньої течії Дніпра. Особливо густо були заселені Верхня Наддніпрянщина, межиріччя Південного Бугу та Синюхи, Дніпра й Росі. Поселення трипільської культури завжди розташовуються на берегах великих і малих річок, струмків, у місцях, що містять природні захисні елементи. Деякі з них були додатково укріплені ровами. Поселення забудовувалися переважно наземними дерев'яно-глиняними будинками та заглибленими землянками чи напівземлянками. Розвивається у трипільців і мідна металургія. Вони освоюють плавлення та лиття металу, тоді як раніше послуговувалися лише куванням. Остаточно утверджується ремісничий характер гончарного виробництва. Землеробство у трипільців було польовим із застосуванням примітивної сохи, яку тягли бики. Для рихлення фунту застосовували рогові та дерев'яні рала, суковатки, а для розбивання грудок - рогові й кам'яні мотики. Культивували пшеницю, ячмінь, просо та бобові. Збирання урожаю здійснювалося за допомогою кремінних серпів. Досить розвинутим було тваринництво, розводили свиней, дрібну рогату худобу, коней. Важливими галузями виробництва залишалися мисливство, рибальство та збиральництво. Як транспортний засіб трипільці використовували сані, запряжені одним чи двома волами. Кожна сім'я вже вела самостійне господарство і, ймовірно, володіла ділянкою землі та частиною худоби. Родинні зв’язки почали вестися по батьківській лінії. Матріархат змінився патріархатом.