Доба феодальної роздробленості Київської Русі

Доба політичної феодальної роздробленості — поділ держави на окремі самостійні території — для Київської Русі почалася після смерті Ярослава Мудрого.

Причини феодальної роздробленості:

• Поступове утвердження приватної власності на землю сприяло зростанню продуктивності праці, робило власника повним господарем, його залежність від великого князя ставала незначною.

• Формування декількох сильних економічних і політичних центрів, здатних до самостійної тривалої оборони.

• Кожне князівство за умов натурального господарства могло являти собою самостійну господарську одиницю.

• Князям було важко поступитися особистими інтересами заради загальнодержавних.

• Держава мала дуже великі розміри, її територією важко було керувати з єдиного центру.

Згідно із заповітом Ярослава Київ переходив до старшого сина Ізяслава. Решті земель розподілялась за старшинством між іншими синами і племінниками: Чернігівщина відійшла до Святослава Ярославича. Переяславщину отримав Всеволод. Задум Ярослава полягав у тому, щоб кожний із синів по черзі обіймав київський престол. Таким чином Ярослав сподівався уникнути запеклої боротьби за одноосібну вла­ду. Але насправді заповіт Ярослава поклав початок роздробленості руських земель. Мирні стосунки між нащадками три­вали недовго. У 1068 р. на руські землі вторглось нове плем’я кочовиків — половців, які розбили військо київського князя Ізяслава і поставили Київ перед загрозою нападу. Нерішучість і безпорадність князів обурила киян, які, піднявши повстання з вимогою самотужки боротися з половцями, вигнали Ізяслава з Киє­ва, проголосивши київським князем полоцького князя Всеслава.

Ізяслав утік до Польщі і за підтримкою польського короля посів київський престол удруге. Але незабаром спалахнула боротьба між Ізяславом та його братами Святославом і Всеволодом. Покласти край князівським чварам, впорядкувати стосунки між князями, орга­нізувати їх спільну боротьбу проти половців був покликаний об’єднавчий з’їзд князів, що відбувся 1097 р. в Любечі. Князі, що прибули в Любеч, ухвалили припинити усо­биці та скасували порядок престолонаслідування. Кожен князь мав володіти тими землями, які успадкував від батька. Проте Любецький з’їзд не зміг припинити ворожнечу між князями, і незабаром вона спалахнула знову, що ніяк не сприяло єдності Київської Русі. Так у 1113 р., під час повстання у Києві, бояри і купці звернулися до переяславського князя Володимира Мономаха (онука Ярослава Мудрого) з проханням посісти київський стіл. Це був дуже ав­торитетний на той час князь, особливо завдяки його походам на половців, перемоги в яких надовго відкинули половців від кордонів Русі. Дванадцять років правління в Києві Володимира Мономаха були для Русі ча­сами миру і спокою. Вмілою політикою він підкорив своїй владі удільних князів, прибрав до рук найвіддаленіші руські землі. Одночасно Володимир Мономах «Уставом», обмежив безконтрольну діяльність князівських урядників. По смерті Володимира 1125 р. спадкоємцем на київському столі став його син Мстислав Володимирович, який продовжував політику батька. Проте його насту­пники знову почали боротьбу між собою за першість на Русі. Отже, її політична єдність була тимчасовою. Зростання натурального господарства і розширення приватної власності на землю у Київській Русі зумовлювало поступове відособлення місцевих князівств і послаблення влади київського князя. Найзначнішими князівствами на території сучасної України були Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке і Волинське, а ті у свою чергу поділялись на уділи. Київ тривалий час вважався державним і духовним центром: там знаходився великокнязівський стіл і кафедра митрополита. Але київські князі вже не мали влади над усією Руссю. Центри реальної державної влади перемістилися в землі-князівства, які не визнавали над собою зверхність Києва. За володіння Києвом між князями точилася постійна боротьба. У 1155 р. Києвом заволодів син Володимира Мономаха Юрій Довгорукий. Але через два роки він раптово помер, не встигши зміцнити великокнязівську владу. У 1169 р. справжній погром у Києві вчинив Андрій Боголюбський. Такі дії сприяли занепаду Київської землі. У політичній залежності від Києва перебувало Переяславське князівство. Пе­реяслав відігравав важливу роль у боротьбі з половцями. Укріплення, збудовані переяславцями, були захистом не лише для прикордонного міста, а й усієї Русі. У складних умовах, коли послаблювалось Київське князівство, переяславські князі підтримували політичні зв’язки з Володмиро-Суздальським князівством. Однією з відомих подій другої половини XII ст. був похід проти половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича 1185 р., який закінчився поразкою. Роздроблення держави Київської Русі призводило до послаблення центральної державної влади і єдності сил численних князівств, підривало міць Русі перед зовнішньою загрозою. Разом із тим прикметами того часу були процвітання ремесел і торгівлі, розквіт міст, піднесення матеріальної і духовної культури в окремих князівствах.