Роман Мстиславович та Данило Галицький

Скориставшись смертю у 1199 р. останнього представника династії Ростиславичів (Володимира Ярославича), Роман Мстиславич, спираючись на підтримку дружинників, частково боярства й міщанства, які були невдоволені могутністю великих бояр, з другої спроби (перша, 1189 р., була невдалою) здобув Галич і та­ким чином об’єднав під своєю владою Волинське і Галицьке князівства. У своїй об’єднаній державі князеві довелося повести рішучу боротьбу проти галицького боярства, що було проти посилення княжої влади. За допомогою дру­жинників і міщан йому вдалося на деякий час приборкати боярську сваволю. Князь Роман здійснив два успішні походи проти половців (1201—1202; 1203— 1204), а також переможні походи проти Польщі. Це додало йому авторитету. З його ім’ям пов’язувалась надія на відновлення могутності та єдності Київської Русі. Тому кияни у 1202 р. без опору прийняли владу Романа Мстиславича. Без опору ж скорилися йому й навколишні землі. Роман Мстиславич створив державу, територія якої простяглася від Карпат до Дніпра. Роман Мстиславич відігравав по­мітну роль у житті Угорщини та Польщі. У 1205 р. він втрутився в міжусобну війну польських князів і загинув під Завихвостом. Оскільки створена Романом держава трималася переважно на сильній особистості князя, то після його смерті вона була приречена на розпад.

Після загибелі Романа Мстиславича його синам Данилу та Васильку довелося пости тривалу боротьбу за відновлення єдності Галичини та Волині під своєю владою. Ця боротьба завершилася їхньою перемогою 1238 р. Посівши в Галичині, Данило піддав братові Васильку в управління Волинь. Але незважаючи на такий поділ, обидва князівства продовжували існувати як одне ціле під зверхністю старшого і діяльнішого Данила.

Початок правління Данила Романовича Галицького припав на період монголо-татарської навали на Русь. 1241 р. загарбники зруйнували і його володіння. Сам Данило переховувався тоді в Польщі. Повернувшись звідти він почав відбудовувати державу. Відроджувались зруйновані міста і села. Одночасно велася бороть­ба проти боярської сваволі, яка знов набрала сили. 1245 р. під Ярославом полки Романовичів вщент розгромили сили лідера боярства Ростислава Михайловича, угорських і польських князів. Перемога під Ярославом зміцнила становище Дани­ла і Василька, які в своїй політиці спирались на незадоволених діями бояр служилих бояр та торговий і ремісницький люд. Влада Романовичів знову поширилася на віддалені землі. Галицько-Волинська держава знову відродилася в старих кордонах.

Посилення Галицько-Волинської держави непокоїло Золоту Орду. Щоб запобігти цьому, Батий восени 1245 р. наказав Данилу Галицькому з’явитись в Орду і ви­знати від неї свою залежність. Данило змушений був виконати принизливу вимогу хана, але утримав за собою князівський престол. Це дозволило йому почати під­готовку до визволення Русі від загарбників. Для зміцнення міжнародного автори­тету держави князь створив галицьку митрополію, призначив її митрополитом свого прибічника «печатника» Кирила. Разом з тим він уклав союз проти Орди із своїм зятем князем володимиро-сузДальським, а також польськими, литовськими князями та з угорським королем і зблизився з Папою Римським. Але після роз­грому 1252 р. володимиро-суздальського князя Андрія Ярославича ординцями Галицько-Волинська держава залишилася фактично віч-на-віч із Золотою Ордою.

Незважаючи на таке становище, Данило Галицький не зрікся своїх планів. Він укріплював свої володіння, заснував на честь старшого сина Лева м. Львів, а столицю переніс з ненадійного Галича до неприступного Холма. Одночасно відбувалася реорганізація війська. Ударною силою в ньому стала важкоозброєна дружина, а також селянське і міщанське ополчення. Почалося визволення Галичини й Волині від нечисленних татарських загонів. 1252 р. галичани і волиняни спільними зу­силлями вигнали татарську орду хана Куремси за Дністер. Протягом 1254—1255 рр. дружини Данила і Василька Романовичів та Лева Даниловича звільнили зем­лі уздовж Бугу, Случа і Тетерева.

Але 1259 р. на кордонах Волині з’явилося об’єднане татарське військо, посла­не ханом, щоб покарати повсталих. Щоб зберегти державу від розгрому, Данило мусив виконати вимоги хана про знищення міських укріплень і прикордонних фортець, знову визнати свою залежність від Орди. Його спроби створити новий антитатарський союз зазнали невдачі. 1264 р. Данило Романович Галицький помер.