Дружинний період Київської Русі: Олег, Ігор, Ольга, Святослав.

ПРАВЛІННЯ ОЛЕГА. Після встановлення влади в Києві князь Олег у 883 р. підкорив древлян, а два роки по тому — уличів. Він відновив язичницьку релігію, за що волхви прозвали його вищим. Олег також жорстоко розправився з населенням Новгорода, що повстало проти приєднання Києва: місто було обкладено даниною, визначено терміни її сплати. Олег укріпив кордони Русі. 907 р. він здійснив похід проти Візантії та змусив її підписати з Руссю вигідний для останньої договір, який відкривав широкі можливості для торгівлі руських купців (право на безмитну торгівлю, їх проживання поблизу Константинополя протягом 6 місяців з постачанням харчами і всім необхідним для переходу через Чорне море). 911 р. було складено новий договір, який також був свідченням воєнних та дипломатичних успіхів Київської держави. Вдало воював князь і з Хозарією. Його дружина захопила хозарські гавані на Каспійському морі. До кінця правління Олега його держава займала велику територію: від причорноморських степів до Балтійського моря.

КНЯЗЬ ІГОР. 912 р. після смерті Олега, київським князем став Ігор Рюрикович. Він про­довжив політику своїх попередників, спрямовану на посилення князівської влади та об'єднання всіх східнослов’янських земель. 913—914 рр. Ігор воював з древлянами, що не бажали визнавати його зверхності. 915 й 920 рр. він виступив проти печенігів, що чинили набіги на Русь, воював з уличами, прагнучи зміцнити позиції Русі на торгових шляхах. Ігор здійснював походи на Закавказзя: 912—919 рр. руські дружини напали на Абесгун та Сарі, а 945 р. здобули місто Берда. 941 р. Ігор вирушив із своїм військом проти Візантії. Та похід закінчився поразкою, оскільки руські кораблі були знищені візантійцями за допомогою «грецького вогню». Новий похід на Візантію, більш вдалий, він здійснив 944 р. Тоді греки запропонували викуп і уклали з Руссю новий договір, але не такий вигід­ний, як попередні угоди. Русь втратила володіння на узбережжі Чорного моря та біля гирла Дніпра, а також зобов’язувалась надавати Візантії військову допомогу, а руські купці мусили сплачувати мито торгуючи з Візантією. 945 р. князь Ігор під час збирання данини спровокував повстання древлян. Його дружина потрапила у засідку, і князь, опинившись у полоні, був убитий древлянами.

ПРАВЛІННЯ КНЯГИНІ ОЛЬГИ. Коли загинув князь Ігор, його синові Святославу було три роки, тому влада пере­йшла до вдови Ігоря — княгині Ольги. Ставши правителькою Київської Русі, вона за звичаєм кривавої помсти покарала древлян за вбивство свого чоловіка: розправилася з послами древлян, які намагалися сватати Ольгу за древлянського князя Мала, а потім спалила древлянську столицю м. Іскоростень і знищила ча­стину його жителів. Княгиня Ольга відмовилася від воєн і зміцнювала державу мирним шляхом. Вона сама об’їздила всі свої володіння, була навіть у Новгороді і Пскові, закла­дала нові міста, наставляла в них урядників. Ольга вперше в історії Київської Русі Навела лад у збиранні данини та її розмірах, визначивши норми податків та місце їх збирання. Це було зроблено для того, щоб не повторювалась історія, в яку потрапив її загиблий чоловік. Сама вона прийняла християнство і доклала багато зусиль до поширення нової релігії. За її часів у Київській державі з'яви­шся чимало християнських проповідників. Княгиня прагнула зміцнити і міжнародне становище своєї держави. 957 р. вона з дипломатичною місією відвідала столицю Візантії — Константинополь та уклала новий договір з Візантією. Ольга й надалі, коли її син був вже повнолітній, продовжувала опікуватися справами своєї держави.

ПОХОДИ КНЯЗЯ СВЯТОСЛАВА. Син княгині Ольги і князя Ігоря Святослав увійшов в історію як князь-завойовник. Головною метою походів Святослава було зміцнення Київської держави, забез­печення вільної торгівлі з країнами Сходу і Візантією, ліквідація зовнішньої за­грози на кордонах з боку кочівників. Святослав підкорив в’ятичів і тим самим завершив об’єднання східнослов'ян­ських племен довкола Києва. Потім він, здійснивши похід на Північний Кавказ, розгромив ясів (осетин) і касогів (черкесів) і приєднав до своєї держави Прику­пання. Переправившись на Керченський півострів, захопив м. Тьмутаракань. Святослав здійснив вдалі походи проти волзьких булгар. 965 р. він розгромив Хозарський каганат і оволодів важливим шляхом по Волзі. Досягши перемоги на Сході, Святослав переніс воєнні дії на Балкани. Візан­тійці запросили Святослава завоювати для них Болгарію, здобривши своє про­хання щедрими дарами князеві. 967 р. він розгромив болгарське військо і оволо­дів східною Болгарією, але не передав її візантійцям. Напад підкуплених ними печенігів змусив його перервати похід і спішно повертатись на батьківщину, щоб підігнати ворогів, що облягли Київ. Наступного року Святослав повернувся на Балкани, мислячи навіть перенести свою столицю в Подунав’я до заснованого ним міста Переяславець. Та другий похід вп­инився невдалим. Проти війська Святослава об’єдналися сили візантійського імператора Іоанна Цимісхія і болгарського царя Бориса. Тому русичі змушені були відступити і врешті-решт були оточені у фортеці Доростол. Після тримісячної оборони в Доростолі Святослав змушений був підписати мир з Візантією, зрікшись своїх володінь на Балканах. 972 р., повертаючись на батьківщину, на острові Хортиця князівське військо потрапило у печенізьку засідку і цілком загинуло. Загинув і сам князь. Діяльність Святослава сприяла зростанню могутності Київської Русі, єднанню східнослов’янських племен та зміцненню кордонів держави.